Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Зрозумів. Піду, не буду вас відволікати.

Час від'їзду наближався, і я трохи нервувала. Майбутнє було дивним, змінювалося майже щодня. Що в ньому було незмінним, це те, що я потраплю в академію. До мого від'їзду сім'я стала частіше збиратися. Брати, вже всі одружені чоловіки з дітками. Мамі я більше не заїкаюся про дітей. Зате брати регулярно підкидають мені понянчити своїх кошенят. Одружилися всі троє на кішечках. Такі щасливі, приємно на них дивитися. На їхніх весіллях я була, але так, щоб ніхто не бачив і не знав, і це злегка псувало настрій і мені, і рідним. Я немов би і є, і немов мене немає.

Батьки дівчат такої поведінки зовсім не хотіли розуміти. А мої їм не збиралися й розповідати. Але з дружинами братиків у мене вийшли цілком дружні стосунки. А їхні діти мене просто обожнюють. Звісно, кого ще вистачить цілий день носитися і дуріти з ними.

У Дерека, з маленькою перервою в кілька років, троє хлопчиків народилося і через чотири роки після молодшого, ще донька. Стіву вісімнадцять, Тому шістнадцять, Рою чотирнадцять, маляці Ізі всього десять. У Ронбера поки що тільки дві доньки двійнята, Наталка і Маргарита по вісімнадцять років. А в Януша близнюки, хлопчаки Ларі та Гнат по шістнадцять років і донька на підході з дня на день має народитися. Зараз уся ватага дітей гостює у фортеці, плюс діти магістра Яліна. І фортеця, незважаючи на маленьку дитячу банду, ще стоїть. Наймолодшому кошеняті всього десять, старшим ведмежатам по сімдесят.

Дітвора, щойно з'явилися у фортеці, все облазили, знайшли ще пару звичайних дірок у стіні. Благо магічний захист був хороший і нечисть через дірку не могла пролізти. Але дірки швидко заклали, а колодязь встигли закрити до того, як діти полізли в нього. Це вже я підказала. І за воротами стали стежити в рази уважніше. Бо дітки намагалися прошмигнути до лісу і байдуже, що там зараз біля воріт нечисть бродить. Боюся, та нечисть просто не вижила, після зустрічі з такою ватагою дітей. Її порвуть на сувеніри і затискають вусмерть. Тімко і діти Тейліна при малюках не обертаються принципово. Один раз обернулися і ведмежат, ледь на задавили числом. Усім хотілося помацати, посмикати і покататися верхи. Мене теж намагалися вмовити, але мені мій хвіст і вуха дорожчі. Ось коли їх двоє або троє, ще можна. Тоді є шанс вуса зберегти. Особливо якщо їхні батьки обернулися поряд.

— Ліє, нам нудно! — заявив Стів.

— Іди до мене, будемо дядькові руку разом пришивати.

Хлопчик хоч і сміливий, але далі порога в лікарське крило не пішов. Та й на мою пропозицію похитав головою й одразу втік.

Ще через кілька годин нарешті закінчили пришивати і зайнялися обробкою менш серйозних ран. І до вечора я виповзла з лікарського крила. Мене відразу дітвора оточила. Дивляться так зі співчуттям.

— Якщо мене не погодують, сама когось з'їм.

Мене дружним натовпом проводили в їдальню і спостерігали, як я їм.

— Ем, а чого ви від мене чекаєте? Я щось обіцяла?

— Погратися з нами, — сказала Іза.

— Днями дядьки, яких ми лікували, одужають, і вам можуть дозволити їх попинати.

—Лія! — вигукнула дружина Януша Яна.

— Гаразд, дідусь їх сам відшмагає. Самі в салочки грали?

У відповідь дружне "Ага!".

— А в що ви хочете пограти?

— У хованки!

— Увечері?

— Так!

Я хитро посміхнулася, ось і відпочину.

— Чур я ховаюся! — сказала першою.

Діти сторопіли, але погодилися. Наївні мої кошенята. Я ж сховаюся і засну. Уже навчилася спати в лісі, зможу поспати й у межах фортеці, був би куток. Я мала рацію, варто було сховатися і присісти трохи відпочити, заснула. Ховалася я в стайні під стелею, так що ніхто з дітей не бачив. Вони потім усім натовпом шукали, коли не знайшли, залучили дорослих. Дідусь знайшов першим, тихо розсміявся і сказав:

— Вона вас обіграла, і вже спить.

— Але її немає в спальні! — обурився Стів.

— Сестричці не потрібне ліжко, після важкого дня, їй вистачить і просто шматка чого небудь, — весело сказав Дерек і показав дітям, де я влаштувалася.

А я, обернувшись кішкою, спала на горищі стайні, зарившись у сіно. Діти забралися, подивилися і навіть не чіпали. А вранці я їх розбудила на світанку з пропозицією погратися. На мене трохи образилися і бігати вранці не захотіли. Зате я із задоволенням пішла і на пробіжку, і на тренування, і навіть встигла пацієнтів перед цим усім провідати.

Вдень у мене були шкільні іспити. Їх склала з легкістю. Юнуру пишався мною і дуже хвалив. Він, через рік після мого від'їзду до фортеці, все ж таки повернувся до школи, і мої друзі вже з ним навчалися. Хлопчаків він тримав у суворості, а дівчатка поводилися цілком пристойно, за його словами.

— Ну як іспити? — запитала в обід у їдальні бабуся.

— На відмінно! Все, школу закінчила! Ура!

— Ех, уже зовсім доросла стала, — зітхнув коваль — А такою кнопкою до нас приїхала! А ось уже й ти будеш їхати. Ех, швидко діти ростуть!

Я посміхнулася і поспішила на роздачу, поки народ не підтягнувся. Дітвора мене оточила після обіду.

— Згодні побігати?

— Угу, — від усіх.

Цей натовп дітей вчить моторності, спритності та відкривати десяте дихання.

— Як у тебе тільки сил вистачає, — усміхнувся Януш, його дружина сиділа поруч із ним на лавці й погладжувала великий живіт. Доньку вирішила народжувати тут у фортеці.

— Ми один одного тренуємо, — відповіла з усмішкою.

А сама дивлюся на Яну і розумію, що вона вночі народить доньку. Януш побачивши, що очі в мене на секунду стали блакитними, трохи напружився. Але бачачи мою задоволену посмішку, трохи розслабився, а після ігор із дітьми все ж таки спіймав.

— Що ти бачила?

Заплющила очі й уважно подивилася видіння.

— Ем, братику, а ти де хочеш, щоб Яна народила? У вас у кімнаті чи в лікарському?

— Я вважатиму за краще в лікарському, — проворчала Яна.

— Тоді тобі краще залишитися на ніч одразу в лікарському, а то потім бігти буде пізно.