Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

Трушин сказав, що пісню слухав, але від неї не так щоб у захваті. 

— Я тут давал разним людям слушать запісь с концерта, і оні, знаєш, Ваня, говорят, шо мало секса. 

— Чого мало? 

— Секса. У тєбя там про любовь вообще, а надо как-то… 

— Как-то шо? 

— Надо, корочє, поработать єщьо, поіскать. І посоврємєннєє надо. Так шо пока нікому нє показивай. І попроще, прошу тєбя, попрозрачнєє. Я знаєш, шо подумал? От взять, к прімєру, Талькова… 

— Та йоб твою мать! — не втримався Гуллівер, наказуючи собі не підвищувати голос, бо всіх розбудить, і тоді йому краще вибігати з хати через балкон. — Кого, блядь??? 

— Талькова. Я сєгодня по радіо услишал і думаю: скока ж лєт єйо крутят, а? 

— Та хай крутять, що хочуть! Ми ж інші! 

— Вот, і я за ето! А надо бліже к лоху! Лоху, царєвіч, вообще похуй. Я сєгодня вот думал: лох же в жизні на тєх Чістих Прудах нє бил. Он нє знаєт, может, оні грязниє давно. Ілі висохлі вообще, нахуй! А пєсня с радіо нє вилазіт! Вот і нам шото такоє надо, тока модно, соврємєнно. Но про чістую мєчту. 

Ваня схопився за голову: от за що йому все це?! За що?! Він разів сто співав людям у ресторані про ці кляті «Чисті пруди», пам’ятав мутні очі слухачів, їхні спітнілі п’яні пики, «мєста-ліста, кольцо-ліцо», тьху!!! 

Швидко, поки лють не накрила знову, Ваня пообіцяв подумати, завершив розмову й постановив собі не брати це до уваги. Різним людям він ставив… Це яким, цікаво? Шансоньє своїм? Та що ти взагалі розумієш в музиці, імпресаріо? Ти ж жодної ноти не знаєш! Посоврємєннєє? Та ти… Ваня тихо вдарив себе по чолі: «Я так зламаюся, я так зламаюся, я так…». 

Кілька годин пішло на те, щоби заспокоїтися, і тисячі зомбі відповіли за це. А пісня все одно лунала приємно: чисто, хороші високі ноти, треба не брати дурного в голову, до того ж від дурних людей. Ваня помалу заспокоювався, чай приємно смакував, а вороги один за одним помирали, тому, почувши телефонний дзвінок, він спокійно відповів, навіть не глянувши на годинник: 

— Що таке, Костя? Я думав, ти лягаєш о дев’ятій. 

— Та ляжеш тут з вами. Ваня… 

— Я. 

— Ваня, «Фєдю» тойво… Ех… Спалили. 

Ваня відчув, як десь глибоко всередині маленький хлопчик здригнувся й спробував затулити обличчя долонями. 

— Як спалили? Хто? — перепитав Ваня. Вуха чомусь заклало, й він порухав щелепою, щоби позбутися цього відчуття. 

— Та хто, хто? — сумно перепитав Кохан. — Підараси якісь. 

— Стой. Е... Стій. Спалили якісь ще машини біля гаражів? Чи тільки «Фєдю»? 

— Та я не знаю, Вань. Мнє подзвонив Васіліч з шлагбаума, каже: «Кохан, в тебе пожар». 

— І шо? 

— Та я, бляха, кажу: «Ти шо, какой пожар? Я ж всьо обєсточив, як пішов». 

— А він шо? 

— А він каже, шо одна машина згоріла і стіна мого гаража обгоріла. До дверей не дійшло, він притушив там, але «проба»... Вся. Нє подлєжит, каже, восстановлєнію. — Кохан глибоко вдихнув і продовжив: — Там міліція вже, я зараз поєду. Може, ти під’їдеш? 

«Ні, — внутрішньо здригнувся Ваня. — Тільки не зараз, шо він таке каже?» Заплющив очі, видихнув і відповів: 

— Та нашо там я? Чим я їм допоможу? Документи все одно в тебе! 

— Ти ж її не страхував на КАСКО? Не треба викликати страхову? 

— Та яке КАСКО? Откуда в жопє ізумруди, Костя? 

— Ладно, я тебе наберу, як дізнаюся, шо і як. 

— Та їдь вже на шосту, шо тобі дьоргатися, почекають. 

— Нє, Вань, я зараз поїду. А ти подумай поки, чи то не той лисий тобі привіт прислав, — відповів Кохан і поклав слухавку. 

«Надо било продавать тачілу, пару штук можно було вєрнуть, а то і трі», — внутрішній Трушин не вгамувався після того, як підкинув влучну тезу про ізумруди. «Так, не треба про це», — схаменувся Ваня і спробував зосередитися. 

Сосєдкін? Привіт від нього? Є певні кола, в яких у такий спосіб лякають людей… А цей друг президента, цілком можливо, саме з таких кіл. Але ж як швидко! Вони слідкували за ним? Чи через телефон? Відповідей не було. Половина особистого капіталу тепер не підлягає відновленню — Ваня щойно відчутно збіднів. 

І це ж його «Федір», «Фєдя», «Фєдєчка», який одного разу проковтнув скручений косяк — той провалився крізь щілину бардачка, і навіть Кохан його не знайшов, коли розібрав торпедо. 

А може, між іншим, знайшов і викурив сам. Але ж це «Фєдєчка», в якому вони стільки разів сиділи з Трушиним, обговорюючи світле майбутнє, «Фєдєчка-завжди-американець-і-ніколи-німець»! 

Красивий «Фєдєчка», який не любив драйверів. Ще питущий Йоан якось їхав з презентації чергової пафосної хєрні, а таксист за звичкою різко витиснув гальма замість зчеплення, якого не було, і бухий Ваня врізався довбешкою прямо в торпедо, тож назавтра в інтерв’ю пояснював ґулю на лобі вигаданою бійкою з хуліганами. Його перша машинка. І цілком можливо, що перша й остання. 

Ваня підвів погляд і побачив, що у дверях стоїть Мар’яна, притискаючи комір халата до горла. «Холодно вже. Хто там тост казав — завтра зима?» — подумав Гуллівер, вийняв з вух навушники й розказав дружині про те, що щойно вони стали безлошадними. Остаточно безлошадними. 

Мар’яна була бліда, та очі горіли, вона вимагала терміново їхати, писати заяву й розповідати поліції, що він нещодавно знімався у відомій програмі, особисто знайомий з начальником міста й треба підіймати кращих. Ваня тільки хитав головою, з темряви йому муляла нова ідея: ви зговорилися добити мене? Сексу вам у піснях мало? Чистих, блядь, Прудів? А якщо я проти? 

Він усміхнувся Мар’яні, пообіцяв зранку все розрулити й обов’язково налякати поліціантів своїми знайомствами на вулиці Короленка, а потім спитав, чи є в неї гроші на картці. Тисяч хоча б шість. 

* 

О п’ятій ранку все було майже готове. Ваня фінально вичитав текст, перевірив файл і вирішив зіграти матч в мультиплеєрі. Це був останній, найважчий батл другого кола, з прокачаними суперниками, які вибивали дуже багато очок завдяки купленим рослинам.