Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

Король трохи підняв келих:

— Цікавий вибір, сину, — мовив він, звертаючись вже до Доріана. — Раніше у твоїх фаворитках я вбачав інший типаж. Щось змінилося… Цікаво, що саме?

— Може це кохання, батьку? — легко відгукнувся кронпринц. — Та хай там як, я зробив свій вибір, і він не потребує виправдання. Якщо ти даси благословення — добре. Якщо ні… — він зробив паузу, — може це і на краще? Всім відом твій норов, і таке благословення може бути тільки на заваді.

Король підняв брови, наче почув щось нове.

— Це звучить, як виклик.

— Це — факт.

Між ними знову повисла тиша. Я відчувала, як вона пульсує навколо, стискає груди. Вперше в житті я бачила, як зіткнулися дві стихії — дві однаково сильні вольові натури, кожна зі своєю владою, досвідом і тінню у погляді.

І тоді король раптом засміявся. Щиро. Голосно.

— Ох, Доріане. Все ж таки ти мій син. Такий же впертий, такий же прямолінійний… Гаразд. Можеш вважати це благословенням. Але май на увазі, що коли все піде шкереберть, я буду першим, хто скаже: "Я тебе попереджав".

— І я тобі відповім, що я сам обираю свій шлях, — втомлено кинув принц таким тоном, наче це було дуже звичною фразою.

Король підморгнув мені.

— Тоді бажаю вам щастя. Й терпіння. Бо з моїм сином одного кохання буде замало.