Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Я знайшов водоспад поблизу південної околиці міста, прямо під вигнутою стіною атмосферного купола. Активував свої реактивні черевики і полетів над пінистою річкою нижче водоспаду, а тоді пройшов крізь сам водоспад. Тактильний костюм зробив усе можливе, щоб імітувати відчуття, наче на тіло падає вода, але це скоріше нагадувало, ніби хтось стукає палицями по моїй голові, плечах і спині. Пройшовши крізь водоспад на інший бік, я знайшов вхід печери і зайшов досередини. Печера звужувалась в довгий тунель, який впирався у невелику печерну кімнату.

Я обшукав кімнату і виявив, що один зі сталагмітів злегка зношений навколо кінця. Я схопив його і потягнув на себе, але він не зрушив з місця. Я спробував штовхнути, і він піддався, зігнувшись, наче на прихованій завісі, як важіль. Я почув гуркіт каменю позаду, а повернувшись, побачив у підлозі відкритий люк. Отвір також відкрився у стелі печери, проливаючи блискучий промінь світла крізь відкритий люк у маленьку приховану кімнату.

Я взяв з інвентарю паличку, яка могла виявляти приховані пастки, магічні і не тільки. Переконався, чи все в порядку, а тоді стрибнув униз і приземлився на запилену підлогу прихованої кімнати. Вона була маленькою і в формі куба з великим грубо витесаним каменем біля північної стіни. З нього грифом уперед стирчала електрична гітара. Я впізнав її дизайн з відео концерту, який переглядав під час поїздки сюди. Це була Gibson Les Paul 1974 року, ту ж гітару використовував Алекс Лайфсон під час туру в підтримку «2112».

Я посміхнувся від абсурдності артуріанського образу гітари в камені. Як і кожен мисливець, я дивився фільм Джона Бурмана «Екскалібур» багато разів, тому було очевидним, що потрібно робити далі. Я простягнув праву руку, схопився за гриф гітари і потягнув. З довгим металевим писком гітара вільно подалась з каменю.

Я підняв гітару над головою, і металевий дзвін переріс в павер-акорд, який луною рознісся по всій печері. Я витріщився на гітару, і майже активував реактивні черевики знову, щоб летіти назад. Але раптом в голову прийшла ідея і я завмер.

Протягом декількох років у середній школі Джеймс Галлідей брав уроки гри на гітарі. Саме це надихнуло мене теж навчитися грати. Я ніколи не тримав справжньої гітари, але на віртуальній міг порвати будь-кого.

Я пошукав в інвентарі та знайшов медіатор. Тоді відкрив щоденник Грааля і відкрив ноти до «2112», а також гітарну табулатуру пісні «Відкриття». У ній ішлося про те, як герой знаходить гітару в кімнаті, прихованій за водоспадом. Коли я почав грати, печерою прокотився потужний звук, незважаючи на відсутність електрики чи підсилювачів.

Коли я закінчив грати першу частину «Відкриття», на камені, в якому була гітара, ненадовго з’явилося висічене повідомлення.

Перші оправлено в метал червоний,

Другі у світлий нефрит,

Треті в кришталь прозорий,

і не відчинить їх один.

За декілька секунд слова почали зникати з каменю, блідніючи разом з останніми нотами пісні. Я швидко зробив скріншот загадки, намагаючись розібрати її зміст. Йшлося, звичайно, про Треті ворота. І те, що їх «не відчинить один».

Чи «шістки» зіграли пісню і бачили повідомлення? Я дуже сумнівався. Вони, напевно, витягнули гітару з каменю і відразу повернули її до храму.

Якщо це так, то вони не знають, що для відкриття Третіх воріт потрібен якийсь трюк. І це пояснює, чому вони досі не знайшли «яйце».

Я повернувся в храм і поклав гітару на вівтар. Щойно я це зробив, комп’ютери навколо мене почали видавати какофонію звуків, наче налаштовувався оркестр. Шум досяг крещендо, а тоді різко затих. Спалах світла на вівтарі — і гітара перетворилась у Кришталевий ключ.

Коли я взяв ключ, прозвучав сигнал і мій рахунок на Табло збільшився на 25 000 очок. Додаючи 200 000 очок, які я отримав після проходження Других воріт, мій загальний рахунок дорівнював 353 000, на одну тисячу більше, ніж у Сорренто. Я повернувся на перше місце.

Але я знав, що не час радіти. Я швидко оглянув Кришталевий ключ, нахиляючи його, щоб вивчити блискучу грановану поверхню. Я не побачив ніяких слів, але знайшов невелику монограму, вигравірувану в центрі ручки ключа — одну каліграфічну літеру «А», яку одразу впізнав.

Така літера «А» з’являлася на першому листі персонажа «Dungeons & Dragons» Джеймса Галлідея. Ця монограма також була на темному одязі його знаменитого аватара Анорака. І я знав, що ця ж емблема прикрашала передні ворота Замку Анорака, неприступної фортеці його аватара.

У перші кілька років Полювання мисливці як голодні мухи зліталися в будь-яке місце ОАЗи, яке могло бути тайником трьох ключів. А особливо планети, створені самим Галлідеєм. Головною серед них була планета Хтонія, детальне відтворення фентезійного світу, яке Галлідей створив для кампанії «Dungeons&Dragons». А також місце, де відбувалася дія його ранніх відеоігор. Хтонія стала Меккою мисливців. Як і всі інші, я відчував обов’язок здійснити туди паломництво, аби відвідати Замок Анорака. Але замок був неприступним і так було завжди. Ніхто, за винятком самого Анорака, не міг зайти.

Але тепер я знав, що повинен бути спосіб увійти в Замок Анорака. Оскільки Треті ворота були заховані десь всередині.

Коли я повернувся на корабель, то встановив курс на Хтонію у Секторі-10. Тоді включив канали новин, бажаючи перевірити безумство ЗМІ щодо мого повернення на перше місце. Але мій рахунок не був головною новиною. Ні, великою новиною було те, що в другій половині дня сховок великоднього яйця Галлідея було, врешті-решт, відкрито світу. Він перебував десь на планеті Хтонія всередині Замку Анорака. Вони