Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

— Ні.

— Боюся, що так має бути. Прошу вибачення.

— Я у вас теж. Тому що, якщо половина головного столу не була підготовлена для делегації Людини з Марса, ми йдемо звідси, причому просто зараз. Просто передайте Генеральному Секретарю, що ви зірвали його конференцію тим, що були грубим з Людиною з Марса.

— Звичайно ж, ви не маєте це на увазі?

— Ви не отримали моє повідомлення?

— Гм... Ну, я сприйняв його за жарт. Досить розумний жарт, згоден.

— Синку, я не можу дозволити собі жартувати такою ціною. Одне з двох: або Сміт — очільник іншої планети, який прибув з офіційним візитом до очільника цієї планети, — і у такому разі він має право на всіх сторонніх хлопців та танцівниць-дівчат, яких ви можете відкопати, — або він просто турист, який не отримує жодних офіційних виявів поваги. А одночасно ніяк. Проте я пропоную вам озирнутися, порахувати «офіційних осіб першого рангу», як ви їх називаєте, і спробувати негайно здогадатися, чи обтяжували б вони себе, прийшовши сюди, якщо, на їхню думку, Сміт був би звичайним туристом.

Ля Ру повільно відповів:

— Немає прецедентів.

Джубал мугикнув:

— Я щойно бачив Лідера Делегації з Місячної Республіки, — він прибув хвилину тому: підіть і скажіть йому, що немає прецедентів. А потім ухиляйтеся від наслідків — я чув, що у нього важкий характер.

Він зітхнув.

— Але, синку, я старий чоловік і майже не спав цієї ночі — тож не мені вчити тебе твоїй роботі. Просто передай містеру Дугласу, що ми зустрінемося якогось іншого дня... Коли він буде готовий прийняти нас належним чином. Ходімо, Майку. — Джубал почав важко підійматися з крісла.

Ля Ру поспішно вигукнув:

— Ні, ні, докторе Гаршоу! Ми звільнимо цей бік столу. Я... Добре, я щось придумаю. Він ваш.

— Так краще. — Гаршоу все ще намагався встати. — Але де прапор Марса? І що чути щодо почестей?

— Боюся, що не розумію вас.

— Ще ніколи в мене не виникало стільки проблем із простою англійською. Погляньте... Бачите той прапор за кріслом, де сидітиме Генеральний Секретар? А де такий же ось тут, для Марса?

Ля Ру зблід.

— Мушу визнати, що ви мене здивували. Я не знав, що у марсіан є прапор.

— Ні, немає. Але ви могли поцікавитися, що вони використовують для важливих державних подій. — (І я теж, хлопче — але це справи не стосується.) — Тож ми пробачимо вам і спробуємо лишити все як є — заради нашої спільної справи. Аркуш паперу, Міріам; добре; ось так.

Гаршоу намалював прямокутник, накидав у ньому традиційні людські символи Марса: коло зі стрілою, що виходила з нього, вказуючи у верхній правий куток.

— Зробіть тло білим, а символ Марса — червоним. Це варто вишити на тканині, звичайно ж — але, маючи чисте простирадло з банкою фарби, будь-який бойскаут впорається з цим за десять хвилин. Ви були скаутом?

— Гм... Так, колись давно.

— Добре, — тоді ви знаєте їх девіз. А зараз дещо стосовно почестей — може, і до цього ви теж не готувалися, га? Ви планували увімкнути «Нехай буде верховний спокій», коли зайде Секретар?

— О, ми повинні так зробити. Це обов'язково.

— Тоді вам би слід було після цього увімкнути гімн Марса.

— Не розумію, як це можливо. Навіть якщо він існує... То у нас його немає. Докторе Гаршоу, будьте розсудливим!

— Послухай, синку, — я і є розсудливий. Ми прийшли сюди задля спокійної, маленької, неофіційної зустрічі — виключно у справах. А опинилися в цирку. Що ж, якщо ми беремо участь у цирковій виставі, то у вас мають бути слони, — і іншого рішення не існує. Зараз ми розуміємо, що можемо зіграти марсіанську музику не краще, ніж хлопчик з олов'яним свистком міг би зіграти симфонію. Але ви можете увімкнути симфонію «Десяти планет». Ґрокнули? Я хочу сказати: «Зрозуміли?» Виріжте на початку мелодію для Марса; увімкніть її... Хоча, про мене, вистачить і одного такту, щоб цю тему впізнали.

Ля Ру задумався.

— Так, гадаю, це ми зможемо. Але, докторе Гаршоу, я обіцяв вам половину столу... Проте не думаю, що можу пообіцяти вам найвищі почесті — прапор та гімн — навіть на такому імпровізованому, абсолютно символічному рівні. Я... Навряд чи у мене є такі повноваження.

— Маячня, — з гіркотою сказав Гаршоу. — Що ж, ми не хочемо цирку. Тож скажіть містеру Дугласу, що ми повернемося, коли він не буде такий зайнятий... І коли не прийматиме стількох відвідувачів одразу. Був радий з вами поговорити, друже. Буду радий побачитися і привітатися з вами біля кабінету Секретаря наступного разу, коли ми повернемося, — якщо ви, звісно, все ще тут працюватимете.

Він знову пройшов через повільну і, очевидно, болісну дію для застарого чоловіка, заслабкого, щоб легко вибратися з крісла.

Ля Ру сказав:

— Докторе Гаршоу, будь ласка, не йдіть! Гм... Секретар не прийде, аж доки я не відправлю йому повідомлення, що ми готові. Тож дозвольте мені глянути, що я ще можу зробити. Добре?

Гаршоу, щось бурмочучи, знову розслабився.

— Обирайте самі. Але ще одне — поки ви тут. Хвилину тому я чув гамір біля головних дверей — наскільки я зрозумів, сюди хотів увійти хтось із членів команди «Чемпіона». Всі вони — друзі Сміта; тож впустіть їх. Ми їх розмістимо. Допоможіть заповнити цей бік столу. — Гаршоу зітхнув і почав розтирати спину.

— Дуже добре, сер, — стримано погодився Ля Ру, після чого пішов.

Міріам прошепотіла лише кутиком рота:

— Босе, ти потягнув спину, коли стояв на руках позавчора вночі?

— Замовкни, дівчино, інакше отримаєш на горіхи.

З похмурим задоволенням Джубал оглядав кімнату, що невпинно наповнювалася високопосадовцями. Він сказав Дугласу, що хотів «маленьку, неофіційну» розмову — ніяких формальностей, — хоча був цілковито впевнений в тому, що поголос про ці переговори привабить сюди усіх могутніх і спраглих до влади, — десь так, як світло приваблює метеликів. А зараз — (він це знав напевне) — кожен із цих набобів буде поводитися з Майком як з правителем і на них в цей час дивитиметься весь світ. Нехай тільки спробують опісля позбутися цього хлопця!

Сенфорт все ще відчайдушно намагався відлякати тих журналістів, що залишилися, а