Читати книгу - "Обережно: міфи!"

д) матеріялізм Маркса, крім атомістів грецької античности — Демокрі га й Епікура — мав ще й таких попередників, як Жульєн Ламетрі, Томас Гоббс, Пауп Голбах і Людвіг Фойєрбах; е) у політичній стратегії й тактиці Маркс був здібним переємцем Макіавеллі, керуючись його принципом: мета виправдовує засоби; є) ідею переміщення товарної надвартості з торгівельного обігу в процес виробництва Маркс засвоїв з «Економічних діаграм» Франсуа Кене і т. д.» ">[60], автор ставить закономірне питання: а, власне, «скільки ж тоді оригінального у Маркса?» І далі, покладаючись на те, як сам Маркс «признається до свого вкладу в розвиток комуністичних ідей», П. Балей доводить відсутність цього «оригінального».

Ще менше оригінального неупереджені дослідники знаходять у Леніна, бо «на ділі Ленін — ідеологічно і програмово — не вніс анічогісінько нового до марксизму в цілій своїй пропагандивній і революційній діяльності... До такої оцінки доходили й переконані марксисти, як–от Герберт Маркузе в одній із своїх праць («Совет Марксизм», Винтедж Бук, 1961. — с. 34) про СРСР: «Ленін не впровадив жодного нового теоретичного концепту, який змінив би структуру Марксової доктрини, ані не випрацював поняття про новий інтернаціональний характер клясової боротьби» (там само. — с. 23). Ленін був практиком марксизму «із здібностями політичного стратега в революційній діяльності, які набагато перевищували здібності Маркса як практичного політика», а тому він дуже швидко збагнув, що «марксизм це, по суті, принцип переваги політичної тактики над ідеологією в боротьбі за тотальну і абсолютну владу і що ідеологія це тільки один із важливих засобів у політичній боротьбі» — за ту ж владу... А величезний обсяг ленінської спадщини, характерною ознакою якої є те, що «на кожний виступ, документ чи послання» певного змісту у згаданому спадкові можна знайти виступ, документ чи послання «цілковито протилежного змісту», на думку І. Бунича (1994. — с. 65), «свідчить радше про незагальмовану шизофренію, ніж про “геніальну гнучкість”»...

«Вірні ленінці» намагаються усю вину за дошкульну поразку комуністичної ідеї звалити на Сталіна, який нібито припустився значного «відходу» від ленінської теорії. А ось який порівняльний аналіз цих чільних провідників більшовизму дають фахівці з точки зору соціоніки (Букалов, 1992. — с. 48–49): «Ленін розробляє теорію і практику збройного захоплення влади в країні й проведення революційних перетворень. Для цього створюється законспірована, підпільна партія, яка потім стане правлячою. Теорія починає впроваджуватися у життя найжорстокішими методами. Сталін перебував у дзеркальних (з точки зору соціоніки. — М. Л.) стосунках з Леніним. Це відносини взаємокорекції. І коли Ленін помер, Сталін став коригувати його дії та систему, що існувала, — у бік ще більш жорсткої централізації, нещадного пригнічення будь–якого вільнодумства. Він побудував свій “макет соціалізму”. На 1937 рік макет на вигляд був міцним — рухався, воював, однак позаяк то був “дослідний зразок”, то й працював він відповідно: для підтримання його життєздатності загинули десятки мільйонів людей»[61].

Так само, як нині запопадливі апологети ленінізму силкуються звалити усю вину за поразку комуністичної ідеї на «поганого» Сталіна, так і західні марксисти всіляко намагаються (Балей, 1992. — с. 160–165) «відокремити Леніна і увесь совєтський марксизм від Маркса» та обґрунтувати «немарксистськість» ленінської революції в Росії, доводячи, що «марксизм у практиці “пролетарської диктатури” скомпрометував себе на теренах Совєтсько'іімперії», а ленінізм, додамо, заплямував «чистий» марксизм. Якого поступу у розвитку суспільства можна очікувати, скажімо, від проголошеної Леніним формули: «Клас пролетаріату дорівнює комуністичній партії, а партія дорівнює радянській державі»! Якщо згадати відоме твердження про те, що в самодержавній Росії існувало два різновиди рабів — закріпачені селяни, що були рабами дворян, та самі дворяни, що були рабами царя, то — за аналогією — у радянській Росії, по суті, було те саме: «прості» радянські люди фактично були рабами партійної (і злитої з нею державної) номенклатури, а самі номенклатурний були відданими рабами генсека, який «за сумісництвом» очолював і державу — прямо