Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Авжеж, професоре, переконаний. Не сьогодні, даруйте мені. Я хочу поговорити з вами на одну дуже серйозну тему.
Упродовж трьох років їхнього знайомства Жансон умовляв молодого детектива випробувати на собі метод первісного крику. Росіянин, на думку Жансона, мав у цьому «гостру потребу». Волокін не сумнівався — він справді мав потребу в цьому й багато в чому іншому, але відмовлявся. Від думки, що він розхитає свої глибинні структури, його охоплювала паніка. Хай навіть його основи були гнилими, хай навіть його психічна рівновага хиталася під тягарем галюцинацій, які марно силкувалася з себе скинути, але навіть живучи в такому ритмі, він не хотів нічого чіпати, щоб не зробити собі ще гірше. Усе було для нього ліпшим, аніж заглибитись у власне минуле й роз’ятрити первісну травму, про яку він давно забув. Проникнути крізь ту непрозорість, що навалювалася на нього в його мареннях.
— Тоді сідай і розповідай, чого ти від мене хочеш.
Волокін не поспішав. Він любив це місце. Цю маленьку кімнату з темним паркетом і білими стінами, яку прикрашали тільки невеличкий камін та бібліотека, присвячена психоаналізу й філософії. Письмовий стіл, покритий потрісканим лаком, два крісла з потертими бильцями та ліжко — знаменитий «диван» для психоаналізу — завершували картину.
Жансон висунув шухляду й дістав сигару марки «Монте-Крісто».
— Дим тобі не заважатиме?
Волокін заперечливо похитав головою, знаючи ритуал. Велика сигара була єдиною втіхою, яку професор дозволяв собі на різдвяний вечір.
— Отже, — запитав професор лагідним голосом, надрізаючи кінчик сигари, — що тебе привело до мене?
— Я прийшов поговорити з вами про хори. Про дитячі хори.
— Це голоси янголів. Вершина чистоти.
— Саме так. Що ви можете сказати про ці голоси? Про цю чистоту?
Жансон не відповів. Він запалив «Монте-Крісто», роздмухуючи полум’я після кожної затяжки. Його сигара була схожа на факел посеред нафтового поля.
Відхиливши голову назад, психіатр випустив над собою хмару густого диму. Дим був важкий і повільний. Ніби фарба синього кольору, розбавлена водою.
— Це досить просто, — сказав він низьким голосом. — Теситура дітей чиста, бо їхній дух чистий. Я схематизую, звичайно. Душа дітей не чистіша, ніж душа дорослих, але бажання, у його усвідомленій, сексуальній версії, ще не набуло для них актуальності. Тому діти — янголи. А янголи не мають статі. Потім усе змінюється. Дитина відкриває бажання. Її голос поглиблюється. Її душа стає більш земною, в певному розумінні…
Механік Режі Мазваєр говорив те саме, але своїми словами.
— А чи існує фізіологічне пояснення цього феномену?
— Звичайно. У віці зрілості в організмі утворюється тестостерон, гормон чоловічості. Голосові зв’язки видовжуються. Гортань збільшується. За законами акустики, розтягнені зв’язки вібрують не так швидко, а отже утворюють звуки нижчого регістру. Уявіть собі скрипку, яка перетворюється на віолончель. — Він коротко усміхнувся. — У певний спосіб прийшло бажання, яке «відключає» голос. Формування статі перетворює янгола на звичайну людину.
Волокін знову побачив Режі Мазваєра, механіка у фетрових рукавичках. Янгола, який спустився на землю. Чоловіка, що не сказав йому всієї правди…
Жансон вів далі:
— Якщо мислити більш загальними категоріями, то голос виражає нашу плоть. І нашу душу. Він — судина, крізь яку вони проходять. А тому перебуває в центрі психоаналізу. Робота психоаналітика полягає в тому, щоб виявити колишні приховані травми, але простого усвідомлення тут недостатньо. Для того щоб полегшити дух, треба «проговорити» травму. Голос має ефект катарсису, Седрику. Він — великий «провідник», як кажуть у буддизмі. Усвідомити. Виговорити. Ось єдина… «дорога» до того, щоб бути вільним. Ти зробив би дуже добре, хлопче, якби наважився її пройти.
— Ми вже про це говорили.
Жансон випустив струмінь диму, якому позаздрив би й паровоз.
— Говорив лише я. Ти не сказав нічого.
— Професоре, — усміхнувся Волокін, — у мене всередині так багато гидоти, що якби я наважився випустити її назовні, мої нутрощі вибухнули б.
— Абсолютний катарсис.
— Або негайна смерть.
— А ти не хочеш ризикнути?
— Ні, поки що.
— Заштовхування своїх травм на саме дно приводить лише до депресії. Душа людська поводиться так само, як і тіло. Якщо природні механізми захисту не зможуть викинути чужорідний елемент, це не може не закінчитися гниттям. Гангреною…
— То я почекаю ампутації.
— Я кажу про твою психіку. Її неможливо ампутувати.
— Повернімося до хорів. Ви працювали над цією темою?
— У мене були такі періоди. Я навіть написав кілька книжок.
— Читабельних?
— Мабуть, що ні. Але я працював над цією темою. Зустрічався з диригентами хорів. Ходив на концерти, на репетиції… Що мене цікавило, то це зв’язок між голосом і вірою. У первісні часи християнський культ визнавав лише мистецтво співу. Людський голос — привілейований інструмент для того, щоб налагоджувати зв’язок із Всевишнім. Слово «релігія» утворене від латинського religare, що означає «зв’язувати». Голос перебуває в самому осередді кожної літургії.
Волокіну несподівано спало на думку, що Жансон міг зустрічатися з Вільгельмом Ґетцом. Він навмання поставив йому це запитання. Старий психолог відповів:
— Я з ним знайомий, так. Чарівний чоловік. — Він вивергнув новий струмінь диму з таким звуком, ніби відкрився й закрився клапан. Дихати в кімнаті стало неможливо. — Але, на мою думку, не зовсім щирий. Звичайно ж, ні.
Цей збіг підтвердив переконаність Волокіна: треба завжди дослухатися до інстинкту. Він нахмурив брови, щоб здатися трохи старшим, і проголосив:
— Вільгельма Ґетца було вбито, і я розслідую це вбивство.
Лікар промовчав. Його було майже не видно за густою синюватою хмарою. Нарешті він запитав голосом, захриплим від диму, який роздряпував йому горло:
— Він поплатився за нехтування деяких
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.