Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

він знайшов пораненого Дінго і вони разом дісталися околиці Казонде; як він послав Діку записку з Дінго, повідомивши в ній, що сталося з місіс Уелдон; як після несподіваної появи кузена Бенедикта він марно намагався проникнути в факторію, охорона якої стала ще більш суворою; як, врешті-решт, йому вдалося вирвати бранців із рук жахливого Жозе-Антоніу Алвіша. Слід додати, що вдалося це якраз вчасно. Якийсь мґанґа, здійснюючи свою чаклунську подорож країною (це був той самий славнозвісний чарівник на якого з нетерпінням чекали в Казонде), з'явився в лісі, де Геркулес тинявся щоночі, прислухаючись, виглядаючи, готовий до будь-чого. Напасти на мґанґа, зняти з нього одежу та прикраси, натягнути на себе, прив'язати пограбованого чолов’ягу до дерева ліанами так, що сам дідько не зміг би розплутати, розфарбувати своє тіло, взявши за зразок зв’язаного мґанґа, і розіграти роль заклинателя дощів — все це зайняло лише кілька годин, однак знадобилася вражаюча довірливість дикунів, аби все пройшло блискуче.

У цьому короткому оповіданні Геркулеса ані слова не було про Діка Сенда.

— А ти, Дік? — запитала місіс Уелдон.

— Я, місіс Уелдон? — відповів Дік. — Я не маю про що розповідати. Остання моя думка була про вас, про Джека!.. Намарне я намагався розірвати пута, що прикували мене до стовпа… Вода накрила мене з головою… Я знепритомнів. Прийшовши до тями, я опинився в затишній місцині в заростях папірусу, де Геркулес дбайливо доглядав за мною…

— Ще б пак! Адже я тепер лікар, знахар, чаклун, чарівник і провісник! — зауважив Геркулес.

— Геркулесе, — промовила місіс Уелдон, — ви забов’язані розповісти, як ви врятували Діка.

— Хіба це я його врятував? — заперечив велетень. — Хіба не могла хвиля, що хлинула до старого русла, перекинути стовп і викинула нашого капітана там, де я його, напівживого, виловив з води? Втім, хіба так важко було в темряві пролізти до могили і, сховавшись серед убитих, зачекати, доки спустять воду і потім підпливти до стовпа, докласти трохи зусиль і висмикнути стовп із землі разом із прив'язаним до нього капітаном? Ні, це було зовсім не важко. Хто завгодно міг би це зробити. Ось хоча б містер Бенедикт… або Дінго! Справді, чи не Дінго зробив це?

Почувши своє ім'я, Дінго весело загавкав і Джек, обійнявши рученятами пса, лагідно поплескуючи його по голові, промовив до нього:

— Дінго, це ти врятував нашого друга Діка?

І він зхитав головою собаки справа наліво і зліва направо.

— Він каже «ні», — відказав Джек. — Ти бачиш, Геркулес, це не він! Скажи, Дінго, а чи не Геркулес врятував капітана Діка?

І хлопчик примусив пса декілька разів кивнути головою ствердно закивати.

— Він каже «так»! Він каже «так»! — вигукнув Джек. — От бачиш, отже, це ти!

— Отакої, Дінго, — відповів Геркулес, пестячи собаку, — як тобі не соромно! Адже ти обіцяв не видавати мене!

Так, це дійсно Геркулес, ризикуючи власним життям, врятував Діка Сенда. Але через скромність він довго не зізнавався в цьому. Втім, особисто він не вбачав у своїй поведінці нічого героїчного і стверджував, що кожен з його супутників вчинив би так само.

При згадці про супутників місіс Уелдон пригадала їхніх бідолашних товаришів, а саме про старого Тома, його сина Бата, про Актеона та Остіна.

Їх відправили до Великих озер. Геркулес бачив їх серед нащасних невільничого каравану. Певний час він йшов слідом, але так і не зміг поговорити з ними. Вони зникли! Вони загинули!..

І щиру посмішку на обличчі Геркулеса замінили сльози, які він не намагався стримати.

— Не плачте, друже мій, — промовила місіс Уелдон. — Я вірю, Бог змилостивиться і ми ще побачимося з ними.

Місіс Уелдон стисло переповіла Дікові Сенду все, що відбувалося у факторії Алвіша.

— Можливо, — зауважила вона на додачу, — краще було б залишитися в Казонде.

— Отже, я втрутився не вчасно! — вигукнув Геркулес.

— Ні, Геркулесе, ні! — заперечив Дік Сенд. — Ці негідники, без сумніву, винайшли б спосіб заманити містера Уелдона в пастку. Ми мусимо тікати разом і негайно! Тоді ми прибудемо на узбережжя раніше, ніж Негоро повернеться в Моссамедіш. Там отримаємо від португальської влади допомогу та захист і, коли Алвіш з'явиться за своєю сотнею тисяч доларів…

— Сто тисяч ударів палицею по голові старого негідника! — скрикнув Геркулес. — Я особисто передам йому цю винагороду!

Тим не менш, все це ускладнювало ситуацію, хоча й про повернення місіс Уелдон до Казонде, звичайно, не могло бути й мови. Отже, необхідно будь-що дістатися цілі раніше за Негоро. Дік Сенд мусив обов’язково враховувати цю обставину в усіх своїх подальших планах.

Нарешті молодому капітанові вдалося реалізувати давно задуманий проект: спуститися до океанського узбережжя за допомогою якої-небудь ріки. Річка, на узбережжі якої вони перебували, текла на північ, і можна було припустити, що вона впадає в Конго. В такому випадку замість Сан-Паулу-ді-Луанда Дік Сенд і його товариші опиняться в гирлі ціього гіганта. Втім, подібна перспектива їх анітрохи не бентежила, оскільки в колонії Нижньої Гвінеї вони, безперечно, могли розраховувати на таку ж допомогу, як і в Сан-Паулу-ді-Луанда.

Коли Дік вирішив спуститися вниз за течією цієї ріки, найпершою його думкою було влаштуватися на одному з плавучих, порослих травою острівців[69], які у великій кількості несуть африканські води.

Однак Геркулесу під час його поневірянь пощастило натрапити на каное, викинутого річкою на берег.

Дік Сенд і уявити собі не міг чогось кращого, адже знайдене Геркулесом каное не було схожим на ті вузькі човни, якими зазвичай послуговуються туземці. Це був місткий човен завдовжки тридцять футів і чотири фути завширшки; подібні човни розраховані на декілька веслярів і стрімко несуться водним простором великих озер під натиском їхніх весел. Місіс Уелдон та її супутники могли зручно розташуватися в ньому і достатньо було міцно тримати кормове весло, аби човен йшов вниз за течією.

Спочатку Дік хотів плисти виключно вночі, аби не потрапити в поле зору туземців. Однак, якщо використовувати лише дванадцять годин із двадцяти чотирьох, тривалість подорожі, яка і без того могла виявитися чималою, зросте вдвічі. Тоді Діку спала на думку чудова ідея: замаскувати каное під напиналом з трави. Це накриття підтримувала довга палиця, яка стирчала попереду і позаду човна. Трава, звисаючи до самої води, приховувала навіть кормове весло. Замасковане каное здавалося простим скупченням трави, яке бистрина проносить поміж пливучих острівців. Вонао могло плисти і вдень, не привертаючи зайвої уваги. Траву розташували настільки вдало, що навіть птахи повірили: червонодзьобі чайки, аррінги з чорним пір’ям, білі і сірі рибалочки частенько сідали на каное, щоб подзьобати зерна.

Зелене напинало не лише маскувало каное, але