Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

на християн, що не тільки у своїй землі, але й у інших країнах та царствах намагався викоренити їх. Послав-бо послів своїх до царя перського, просячи його, щоб подібно, як він, учинив: вибив усіх християн, що були в області його, коли бажає, щоб милостиве йому було сонце й батько сонця — Бог єврейський. Перси-бо сонце наче бога мають. І бажав перського царя на християн узброїти, називаючи єврейського Бога отцем сонця. Писав же і до князя сарацинського Аламундара, багато обіцяючи йому золота, щоб убив християн, які є під його владою.

Це почувши, благочестивий цар грецький Юстин вельми опечалився й поболів серцем на таке гоніння християн, послав послання до Астерія, архієпископа олександрійського, щоб збудив Єлезвоя, царя ефіопського, на брань супроти поганого жидовина, помща-ючи кров християнську. Послав-бо й до Єлезвоя-царя, звіщаючи все, що сотворив Дунаян християнам в Омиритах, найбільше в Награні-місті, і як посилав послів до перського царя й до сарацинського князя, проханням та золотом на пролиття християнської крові узброюючи їх. І молив Юстин Єлезвоя писанням, щоб повстав на бого-огудника того, неситого крові християнської, бо близько мав кордони свої з ним. Також і Астерій, архієпископ, збуджував його до війни, сам же старанно до Бога молився щодо цього, щоб постав на поміч християнам і розігнав ворогів своїх. Послав-бо й до всіх іноків, що були в Нитрії та скиті, велячи їм молитися. Єлезвой же, ефіопський цар, не тільки від царя Юстина й архієпископа Астерія звістився про все, що сталося в Омириті, але й до них ще про все довідався, та й його воїни, залишені там стерегти міста, побиті були, тож, палаючи ревністю до Бога й уболіваючи серцем за християнами, захотів відтак постати війною на Дунаяна, але не зміг, бо зима була, і чекав літа, готуючи все, що [потрібне] до брані. Коли ж минула зима, зібрав воїнів своїх та інших, які прийшли йому в допомогу, — було воїнства до ста й двадцяти тисяч. Побудував узимку індійських кораблів числом сімдесят, ще ж бо від купців персидських та ефіопських, що прийшли туди для покупівель, зібрав кораблів до шістдесяти, багато старих полагодив і у весінню пору піднявся зі своєю силою на війну, пославши від долішної Ефіопської країни якусь частину воїнства землею в Омиритський край, сам же з іншими воїнами сів на кораблі й пішов морем, щоб одні землею, інші морем найшли на Омиритську землю і звідусюди оточили жидовина. Але Бог все премудро ладнає і не за людською волею, а за недовідомими долями своїми чинить, знає, що на користь буде, став на перепоні ради блаженного царя Єлезвоя, бо воїни, послані землею на Омирити, заблукали в пустелях та горах, у непрохідних та безводних місцях, і не могли ані до Омиритів дійти, ані назад повернутися, але блудили численні дні, знемагаючи від спраги і падаючи мертві, — мало хто живий залишився, і ледве дійшли до вітчизни своєї, приносячи невтішну звістку. Також і царю на морі, коли в кораблях плив, путь не була успішна; пристав-бо до одного місця, що називається Дакел, і, вийшовши з корабля, пішов до церкви, що біля моря стояла, і, знявши з себе вінця та порфиру й усі царські прикраси та відзнаки, біля дверей усе те залишивши, ввійшов у бідній одежі до церкви і молитви довго перед олтарем чинив з великим зворушенням. Згадував у молитві чудеса, що їх Бог сотворив у Єгипті та в пустелі жидам невдячним, і сказав: "Невдячні учинилися тобі, Добродійникові своєму, юдеї, не тільки ті, що ти їх вивів із Єгипту, але й діти їхні і все сім'я їхнє аж дотепер. Ти ж бо знаєш, Господи, яку кривду учинили місту твоєму Награну, в якому, взявши людей твоїх підступом, учинили раду беззаконну на святих твоїх і шукають, щоб решту християн до кінця на землі погубити; і коли так діється через гріхи наші, молимо Твою благостиню, щоб не віддав нас у руки їхні, але Сам покарай нас, як Тобі є завгодно; яка-бо є величність Твоя, така й милість Твоя; ворогам же нашим не дай нас, щоб не казали: "Де є їхній Христос, на якого уповають, і де є хрест їхній, яким хваляться?"

Отак зі слізьми помолився, вийшов із церкви та з міста і почув там про одного святого інока, на ймення Зинон, що неподалець од міста в затворі сорок і п'ять літ безвихідно пробував, котрий за своє чеснотливе життя прийняв од Бога дар пророкування й провидів майбутнє. Пішов до того інока у воїнському образі, несучи йому в посудині тиміям, а під тиміямом сховав золото, щоб старець прийняв, не знаючи, що з тиміямом і золото. І прийшов до старця й поклонився йому, і, віддавши принесений дар, просив, хай помолиться за нього. Й запитав, чи допоможе йому Бог на Дунаяна-жидовина, на якого йдуть, щоб відомстити кров християнську? Старець, прозірливим бувши, пізнав його, що цар то є, і довідався про заховане під тиміямом золото, і не прийняв, а каже йому: "Чи не чув ти Господа, який вістить: "Мені помста належить, я відплачу!", ти ж недобре піднявся, відніметься від тебе царство і багато [людей] з тобою життя позбудеться". Цар-бо, почувши це, злякався вельми і, плачучи, відійшов із наріканнями. У великій тузі та печалі бувши проздовж усієї тієї ночі, мислив і не знав, що вчинити, тож захотів утекти. Але коли настав ранок, знову прийшов до того інока, і той мовив йому: "Немає міста на землі, де зможеш уникнути смерті, але коли, хочеш живий бути й перемогти нечестивого царя, обіцяйся по тому прийти до іночого життя". Він-бо із клятвою пообіцяв, кажучи: "Коли мені дасть Бог перемогу над Дунаяном, то залишу царство й буду іноком". Старець же, це від царя почувши і сльози його побачивши, помолився про нього Богу й поблагословив його, як колись Самуїл Давида на Голіата, й рече: "Хай буде Бог з тобою, іди, озброєний мученичою жертвою й молитвами архієпископа олександрійського і святих отців пустельних, котрі моляться про тебе, і сльозами блаженного царя Юстина, переможеш Дунаяна й відомстиш неповинну кров". Цар же, утішившись від печалі, прийняв благословення і прийшов до воїнів, радіючи і славлячи Бога.

Дунаян же, омиритський цар, почув, що цар ефіопський Єлезвой іде на нього морем та землею, зібрав також велику кількість воїнів і став на кордонах землі своєї озброєний, чекаючи Єлезвоєвого приходу. Почув він і про те, що Єлезвоєві вої, котрі землею йшли,