Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

загинули в пустелях, порадів і вже не стерігся від суші, а тільки моря остерігався. Була ж поміж ефіопами ти омирита-ми морська мілина й тісна вузькість, ледве на дві стадії, мала безліч на багатьох місцях великих та гострих каменів, ледь водою покритих. Через те вельми важко ставало місце оте перепливти кораблям. До того учинив жи-довин ще більшу перепону, скував-бо залізного ланцюга, грубого й великого, і перетнув ту мілину моря, щоб не тільки часте каміння, а й залізний той ланцюг загороджував Єлезвоєві дорогу і не допустив на цей бік його кораблів. Але Бог, розуму якого нема виміру, погубив премудрість хитрого того жидовина, бо чудесною силою своєю на тому незручному місті учинив зручну дорогу християнам.

Коли Єлезвой із доброю надією відпливав од міста Дакела, піднявся помічний вітер, і, напнувши вітрила, поплив вельми швидко, а за кілька день досяг кордонів Омиритської країни. Приплив до тієї вузини морської і, нічого не знаючи, повелів цар спершу попливти десятьом кораблям, тоді після них наладнав плавання двадцятьом кораблям, в них-бо й сам був, дивлячись із висоти на ту переправу. Вся інша велика кількість кораблів стояла далеко позаду, чекаючи, поки перепливуть передні. Коли рушили десять кораблів, то Господь Бог, якого в морі шляхи й стежки є у багатьох водах, прийшов вірним своїм у поміч і там, де кораблям мала бути пагуба, там супроти сподіванки спасіння учинив: почалася-бо на морі велика буря і піднялися хвилі високі, як гори, і підхопили кораблі, переносячи через те лихе місце, один лише корабель спинився на залізній перепоні, і виглядало, ніби на камені став. Але Божою силою піднялася високо вода й того перенесла, і збулося там, мовлене Давидом: "Ті, хто по морю пливе кораблями … вони бачили діла Господні та чуда його в глибині". Таке ж бо чудо учинила рука Божа, що не тільки передні тії кораблі перенесені були хвилями через незручне кам'яне і залізним ланцюгом перепнуте місце, але й ту ж таки залізну перепону бурею і хвилюваннями водними розірвало й учинило іншим кораблям зручний перехід. А перших десять кораблів перенесли хвилі й поставили біля берега на відстань двісті стадій од того місця, де стояв з усіма омиритськими воями цар Дунаян, інші ж двадцять кораблів, у яких цар Єлезвой був, хоч і перепливли ту морську вузину, одначе, перепинені вітром, не досягли передніх, але хвилями були рознесені морем. Дунаян же, довідавшись про кораблі, що пристали до берега, послав відтак тридцять тисяч воїнів, що сиділи на конях, щоб не дали християнам висісти з кораблів на сушу, а що кораблі, рознесені морем, нешвидко, коли затихла буря, припливли до десяти попередніх кораблів, то ті, що стояли, не могли вийти на землю — міцно-бо били з берега прислані Дунаяном. Решта велика кількість кораблів на третій день ту лиху переправу перепливли і стояли неподалік берега, але не зійшлися з передніми кораблями, вельми далеко від себе були і не могли знати одні про одних. Дунаян же, гадаючи, що там є ефіопський цар, прийшов із силою своєю туди, де була більшість кораблів, й ополчився при березі, не даючи виходити з кораблів на сушу, і так стояли немалий час, аж були обидва боки у великій нужді, бо ефіоптя-нам, котрі були в кораблях, стало не вистачати хліба й води, а омиритам, котрі стояли на березі, сонячний вар допікав.

Тоді Дунаян послав одного князя із родичів своїх із дванадцятьма тисячами кінних на поміч тим тридцяти тисячам, що передні кораблі стерегли, не даючи вийти на землю. Пішов із тим князем один євнух царський, що носив п'ять золотих списів і воював в усі дні із християнами; вже-бо частина з них вийшла на сушу і місце готували на березі. Якось князь, присланий од Дунаяна, взявши зі собою євнуха, котрий золоті списи носив, і трохи слуг, вийшов зі стану свого на лови й заночував у ловах. Тієї ж ночі деякі із Єлезвоєвих воїнів, що були на березі, утиснені від голоду, нарадили втікати: украли-бо коней, сіли на них і побігли. Випадком же, а більше за Божим промислом, напали на князя омиритського та на євнуха царського, котрі були на ловах, і билися з ними. Перемігши ж їх, узяли князя, царевого родича, та євнуха зі списами, а інших мечами посікли і знову до своїх кораблів повернулися, ведучи живих полоняників до свого царя й несучи золоті списи. Цар же вельми порадів і похвалив Бога, що почав передавати йому до рук ворогів святого хреста, а списи ті золоті пообіцяв дати храму Божому для олтарної прикраси. І вельми рано владналися воїни до битви, сіли в човни і вийшли на сушу, закликавши Бога в поміч, й учинили брань велику із омиритами, котрі, не маючи князя свого, почали лякатися і, показавши плечі, кинулись утікати. Християни ж, доганяючи їх, неначе стебла, сікли, і так їм Бог допоміг, що жоден із супротивних не встояв — усі впали від меча християнського, і не було жодного, котрий би віс-тив царю-жидовину про пагубу його воїв. І чинили християни із царем своїм подячні молитви до Бога за подану їм перемогу. Але ще не до кінця радість християнам, адже більша частина Єлезвоєвого війська із задніх кораблів пробувала у великій печалі з двох причин: вельми мало мали харчу та води і не відали, де перебуває цар їхній із передніми кораблями.

Єлезвой же, маючи у себе родича царського та євнуха, пішов до стольного міста в Омиритській землі, котре зветься Фаре, у ньому був дім Дунаяна-царя, і знайшов місто без сторожі, узяв його без труду і, ввійшовши до царських палат, сів у Дунаяновому престолі і всі багатства його захопив; узяв і царицю з усім її двором. Дехто утік із міста та й подався до свого царя Дунаяна, котрий бився із Єлезвоєвими кораблями, і звістив йому, що Єлезвой переміг воїв і взяв стольне місто з царицею.

Почувши те, Дунаян злякався, і не стало в ньому моці його через великий страх, і не знав, що чинити, відняв-бо йому Господь розум і наблизив відомсту за невинну християнську кров — почав беззаконний не тільки Єлезвоя, але й своїх вельмож та родичів боятися, не вірячи їм, — страшився, щоб не зрадили йому і щоб не перекинулися до Єлезвоя. Скував усіх золотими вузами і сам із ними скувався, сидячи у стані своєму, чекаючи останньої кари. Так обезумів окаянний, напав-бо на нього страх, як колись на