Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 30 – Вечір правди.

– Світлано, почекаєш пару хвилин? – Тихо уточнив Дарак, трохи відсторонюючи мене від себе.

– Щось трапилося?

– Ні, все добре. У мене є для тебе щось.

– Добре, – кивнула я спантеличено.

Простеживши за тим, як дракон зник за рогом, я зітхнула, покосившись на найближчі кущі. Мої нагшаси хоч і відпускали мене на «побачення» з радником, але залишати нас наодинці вони побоювалися, стежачи за всім і всіма. В принципі, я була не проти, та й ніякого дискомфорту від цього не відчувала. Навпаки, мені подобалося те почуття захищеності, яке прокидалося всередині від однієї думки, що хтось із них поруч.

– За подарунком побіг, – пирхнув Шанліс, налякавши мене.

Виявляється, чоловік увесь час був десь за нашими спинами. Хоча, якщо не помиляюся, на початку прогулянки Ларі повз саме до тих кущів, на які я витріщалася. Втім, яка різниця, де вони були?

– Втомилася – співчутливо поцікавився мій шкідливий змій, починаючи розминати мої плечі, легко їх погладжуючи.

– Ні, все добре, – ледь не муркочучи, прошепотіла я, прикривши очі. – Ти ж чув, про що ми говорили, – ствердно видихнула і на моїх губах з'явилася боязка посмішка.

– Чув.

– І що думаєш?

– Думаю, що він сильний і хитрий, – похмуро буркнув Шанліс. – Але знаєш, мені подобається те, що він стане частиною нашої родини, союзником, а не ворогом.

– Ворогом? – Пробурмотіла я і розвернулася, щоб бачити обличчя чоловіка.

– Дарак не просто вибрав тебе як пару. Та й не терпів би він твої витівки, якби внутрішньо не прикипів до цієї думки. Швидше за все, вся його сутність тягнеться до тебе на рівні інстинктів. Знаєш, я не здивуюся, якщо виявиться, що ти була призначена йому долею з самого початку, – задумливо протягнув Шанліс, змушуючи мої брови поповзти вгору.

– З чого ти це взяв? Я ж з іншого світу.

– Мила, доля та ще жартівниця. Та й Покровителі теж не дурні і знають більше, ніж ми. Якщо ти потрапила до нашого світу, значить, так мало статися.

– Не знаю… – з сумнівом видихнула я. Версія чоловіка здавалася мені просто притягнутою за вуха. – Якось все нелогічно виходить.

– А навіщо нам логічно? – Хмикнув весело Шанліс, а його спритний хвіст повільно, але вірно почав пробиратися до «солоденького», легко долаючи перешкоду з невагомої сукні. – Якщо дракони та нагшаси стануть союзниками, проти нас ніхто не посміє виступити. А чим не шанс розгребти всі ці чвари?

– Але інші теж можуть укласти союз, – резонно зауважила я.

– Можуть, ось тільки один нагшас або дракон у своїй істинній формі дорівнює десятку, а то й двом десяткам чоловіків інших рас, залежно від сили та магії, звісно.

– Можливо, ти маєш рацію, – пробурмотіла я, а потім хитро примружилася, дивлячись на цього ревнивця. – Тобі все ще не подобається радник?

– Я не казав, що він мені не подобається…

– Саме це ти й казав, – видихнула я, намагаючись стримати сміх.

– Головне, щоб він був приємний тобі, – підтиснув губи чоловік.

– Я не хочу сварок у нашій майбутній родині, – похитала я головою і посмішка сповзла з мого обличчя. – Все так заплутано…

– Нічого не заплутано, – погладивши мене по щоці, Шанліс з обожненням зазирнув у мої очі. – Як тільки він стане твоїм чоловіком, все зміниться.

– В сенсі?

– Все просто, мій змій вважатиме його частиною нашого гнізда, як колись із Ларішшером та Шархісаном, а це вже багато означає. Жодного внутрішнього дискомфорту не залишиться. Та й Ларі сказав правду, нас із дитинства вчили, що дружина буде не безмежно нашою. Тож у нашій ситуації переживати треба лише за дракона, – реготнув шкідливий змій, а потім нахилився, приникаючи до моїх губ.

Хрипко видихнувши, я сама поглибила поцілунок, бажаючи вже дістатися до своїх чоловіків. Ось тільки критичні дні ще не закінчилися і я залишалася на голодному пайку, вмираючи ввечері від нестримних ласок і не одержуючи такої довгоочікуваної наповненості. Чоловіки мої теж були дещо на взводі, для них критичні дні стали своєрідним випробуванням, благо всі гострі кути я могла згладити за допомогою оральних ласок.

– Я бачу, наш сторож не спить, – сухо промовив Дарак, присівши поряд зі мною.

– Я намагався розважити свою дружину, яка засумувала від самотності, – парирував Шанліс, криво посміхнувшись.

– Знаєте, у мене є чудовий спосіб, як зробити вас ближче! – Натхненно видихнула я, змушуючи чоловіків здригнутися і подивитися на мене ледве не з жахом в очах. – І не треба так дивитися на мене.

– А ми й не сварилися, правда, Дарак? – Швидко випалив Шанліс, з почуттям подивившись на дракона.

– Звісно, я вважаю Шанліса своїм добрим другом… – закивав Дарак, але бачачи мій недовірливий погляд, ніби здувся. – Братом?

– Точно! – кивнув Шанліс. – Мені ж треба було щось зробити.

Не встигла я навіть щось сказати, хоч якось відреагувати, а Шанліса поряд уже не було. Дарак від такої поведінки мого хвостатого чоловіка взагалі, здається, впав у ступор, а от я почувала себе чудово, осяюючи цей світ широкою, щасливою усмішкою.

– Ти хочеш, щоб ми посиділи з твоїми чоловіками, поговорили? – Запропонував чоловік, піднявши одну брову. – Випили?

– Ні, – хитнула я головою. Знаю я ці «випили», поки п'яні – друзі до кінця днів, рідні брати, а як тільки протверезіли, то бачити один одного не хочуть.

– Тоді що? Розробили план, як звільнити землі людей? Подумали над тим, скільки сил піде на захисний купол, вирахували всі недоліки? Влаштували поєдинок? – Скільки ідей! Він ніби спеціально дає мені вибір із того, що сам вважає більш-менш прийнятним. Який таки хитрий радник мені попався.

– Ні… – промуркотіла я, заплющуючи очі.

– Гаразд, що тоді? Адже я правильно зрозумів, хочемо ми чи ні, але все одно зробити доведеться?

– Правильно, – кивнула я. Та й від вечірніх «ігор» у мене вже добре так припухли губи і жодних процедур для їхнього збільшення не потрібно. Хоча, чого я хотіла, два дні поспіль задовольняти трьох чоловіків.