Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

Вимовила це все, невідривно дивлячись в одну точку.

— Що вони з тобою зробили? — пошепки запитала.

— Думаєш, зламали? — усміхнулася, повернувшись до мене. — Ні. Знаєш, що мене тримає?

— Що?

— Коли вони змушують щось робити, за цією маскою покірності, я у всіх деталях уявляю, як встромляю скальпель у їхню горлянку. Це допомагає.

З мене вирвалося щось схоже на сміх, тільки приглушений.

— Ти сильна.

— Ти теж будеш сильною. Коли я прийшла, я тут була сама, а в тебе є я. Я прикрию твою спину, сестро.

— Сестро?

— Сестра по біді. Хоча, може, тебе назвати першою дружиною?

— Якщо і дружиною, то другою, ти перша.

— Ні. Я була заміною. До мене не ставляться тут, як до дружини. Більше, як до служниці з інтимними обов’язками.

— Хіба так можна? Ти не зробила нічого поганого. У вас був нікях?

Вона гірко всміхнулася.

— Їм не важливо чи зробила я щось чи ні. Ці люди знають, як уникнути повного дотримання традицій, коли це їм на користь.

— Тоді що їх зупиняє і зі мною так вчинити?

— Хто їх знає, тих господ, — зневажливо знизила плечима. — Хоча якби була воля Рустама, ти б уже почала виконувати свої обов’язки.

Згадала слова Хатідже, що поки я не можу, то буде це робити Надін, і слова Рустама в автомобілі.

— Пробач. Ти мусиш…

— Не варто. Я звикла. А поки ти маєш час на усвідомлення ситуації.

Здавалося, вона прошепотіла щось схоже на «Якого в мене не було».

Нутрощі охопило спазмом.

— Все б віддала, щоб ні в мене, ні в тебе не було такої ситуації.

— Тут уже нічого не зміниш. Тож не смій опускати руки. Не показуй силу і впертість. Будь хитрішою. І тільки так ти залишишся живою в цьому зміїному кублі.

Важко писати ці сцени... Поділіться своїми враженнями. Потребую вашого зворотнього зв'язку)