Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс 📚 - Українською

Читати книгу - "Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса" автора Нікос Казандзакіс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 94
Перейти на сторінку:
водограй, завів пісню. Повз мене, задихаючись, пробігло мале дівча з тугими випнутими грудьми і видерлось на високий камінь, рятуючись від переслідувача,— за нею знався чорнобородий чолов’яга, блідий і роздратований.

— Спустися... Спустися...— благав він тремтячим голосом.

Однак розрум’яніле дівча піднесло руки, заклало їх за голову і, повільно погойдуючи розпашілим тілом, заспівало:

Чи ти любиш мене, чи ні, нащо це мені знати?

Хоч ходи за мною, хоч ні, я не буду питати!

— Спустися... Спустися...— то благально, то погрозливо гукав чорнобородий.

Аж раптом він підстрибнув, ухопив дівча за ногу й міцно стиснув, а воно, мовби тільки й чекало цього, як полегшення, враз розплакалося.

Я швидко пройшов повз них; усі ці пристрасті сповнювали моє серце гіркотою. Перед моїм зором спливла повна, напахчена стара сирена: пересичена коханням, вона простудилася одного вечора, земля розступилася і поглинула її. Розпухле й позеленіле тіло вже, напевне, лопнуло, з нього витекли всі соки, і до роботи взялися хробаки...

Я з жахом струснув головою. Земля іноді стає прозорою, і тоді ми помічаємо великого промисловця, Хробака, який день і ніч працює в своїх підземних робітнях. Але ми швидко відводимо погляд угору, бо людина здатна витримати що завгодно, окрім вигляду маленького білого хробачка.

Край села я зустрів поштаря, який саме збирався дмухнути в свій ріжок.

— Лист, хазяїне! — гукнув він, подаючи мені голубий конверт.

Я аж підскочив з радості, пізнавши дрібний старанний почерк. Швидко пройшовши селом, я дістався до оливкового гаю й нетерпляче розкрив конверт. Лист був короткий, писаний поспіхом, і я прочитав його одним духом:

«Ми дісталися до кордону Грузії, врятувалися від курдів. І, здається, я лише тепер знаю, що таке щастя. Лише тепер я це розумію, бо на собі пізнав прадавню хрестоматійну мудрість: щастя — це виконання свого обов’язку. І що важчий обов’язок, то більше щастя...

За кілька днів оці переслідувані, приречені на смерть грецькі душі прибудуть у Батум, а сьогодні я отримав телеграму:

«З’явилися перші пароплави!»

Тисячі оцих бувалих у бувальцях роботящих греків і їхніх широкозадих жінок разом з дітьми незабаром будуть пересаджені на землю Македонії та Фракії. Ми ввіллємо свіжу, буйну кров у жили Греції.

Я трохи притомився, та це дарма. Ми перемогли, учителю. До зустрічі!»

Сховавши листа, я радісно прискорив ходу — почувався щасливим. Я йшов і йшов крутою стежкою вгору, мнучи в пальцях волохату стеблинку розквітлого чебрецю. Наближався полудень. Моя тінь, геть чорна, стяглася в невеликий клаптик під ногами. У високості ширяв орел, його крила змахували так повільно, що здавались непорушними. Зачувши мене, з кущів випурхнула куріпка, розітнувши повітря металевим лопотінням.

Я був щасливий; почуття переповнювали мене, хотілося співати, та замість слів у мене вихоплювалися тільки нерозбірливі крики. «Що це з тобою? — насмішкувато запитував я самого себе.— Ти так дуже переживаєш за свого друга? Май розум! Тобі не соромно?» Але ж ніхто мені не відповідав, я все підіймався й підіймався стежкою, і мої почуття поступово холонули. Почулося дзеленчання, на скелях з’явилися чорні, брунатні й сірі кози, попереду них ішов, високо задерши голову, важкий цап. У повітрі запахло козиною.

— Гей, куме! Куди поспішаєш? За ким женешся?

На одній із скель виріс пастух. Він свистів, заклавши в рота пальці,— гукав мене.

— Діло маю! — відповів я, уперто видряпуючись угору.

— А почекай-но, попий молока, освіжися! — знову загукав пастух і попрямував до мене, стрибаючи з каменя на камінь.

— Я діло маю! — так само коротко відповів я, ніби боявся, що балачка розвіє мою радість.

— Що, ти не хочеш напитися в мене молока? — остовпів пастух.— Ну, то йди собі з богом.

Він заклав пальці в рота, свиснув на стадо і разом з козами зник між скелями.

Невдовзі я вибрався на вершину гори і заспокоївся, ніби ця вершина й була метою моїх зусиль.

Простягнувшись у тіні під скелею, я задивився на поле й море. Дихалось мені на повні груди, повітря пахло шавлією й чебрецем. Я встав, нарвав цілий оберемок шавлії і знову ліг, підмостивши її під голову; очі заплющувались від утоми.

Якоїсь миті думка моя полинула до високих засніжених плато, я спробував змалювати в уяві гурти людей і худоби, що поспішали на північ, а попереду них — мого друга, проводиря. Але картина швидко розпливлася — мене змагала непереборна соннота.

Я намагався боротися зі сном, і щоб не заснути, розплющив очі. Навпроти мене на скелі, на самісінькому вершечку гори усівся ворон. Його чорно-сині крила виблискували під сонцем, і було добре видно червоний дзьоб. Це здалося мені поганим знаком, я жахнувся і, взявши камінь, пожбурив у птаха. Ворон ліниво, спокійно змахнув крилами.

Я знову заплющив очі, не маючи сили опиратися дрімоті, і враз, блискавично, заснув.

Проспав я, мабуть, лише декілька секунд, аж раптом скрикнув і підхопився на ноги: ворон усе ще махав крилами майже наді мною, поволі віддаляючись. Я присів на камінь, тремтячи всім тілом: дивний сон, як меч, як осяяння згори, розітнув мій мозок.

Мені приснилося, що я, один-однісінький, підіймаюся вгору афінською вулицею Гермеса. Ясний день, а на вулиці нікого, крамниці зачинені, мертва пустеля. І раптом, переходячи вулицю Капнікареа, я побачив мого друга. Блідий, задиханий, він біг услід за височенним чоловіком, який простував велетенськими кроками. Мій друг, одягнений у свою офіційну дипломатичну форму, помітив мене і здалеку гукнув уривчастим голосом:

«Агов, учителю! Як справи? Скільки літ, скільки зимі Приходь сьогодні ввечорі, поговоримо!»

«Куди?» — крикнув я щосили, ніби він був хтозна як далеко.

«На площу Омонію, ввечорі, о шостій. До кав’ярні «Райське джерело».

«Добре,— відповів я,— прийду».

«Ти тільки кажеш,— почувся в його голосі докір,— ти тільки кажеш, а не прийдеш».

«Я обов’язково прийду! — вигукнув я.— Дай мені свою руку!»

«Я дуже поспішаю».

«Чому поспішаєш? Дай мені руку!»

Він простяг руку, і раптом вона відірвалася від плеча, полетіла в повітрі й ухопилася за мою.

Я здригнувся від холодного потиску, скрикнув і враз прокинувся.

Вгорі, майже над моєю головою все ще махав крилами ворон, поволі віддаляючись. Губи мої гірко скривилися.

Обернувшись обличчям до сходу, я втупився поглядом у простір, ніби хотів зазирнути за край світу й подивитися, що там діється: я був певен, що мій друг потрапив у небезпеку. І я тричі гукнув його:

— Ставрідакісе! Ставрідакісе! Ставрідакісе!

1 ... 87 88 89 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс"