Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

Феліція

Весілля Феліції з Фірніетом відзначали з розмахом — в самісінькому Імператорському палаці. Він сам їм запропонував. Щасливі закохані зібрали навколо себе всіх: Сетірамів, Етірелів, друзів та муірнців.

Весільна церемонія була дійсно чудовою. Сам Імператор благословляв їхній союз. Наречені та гості стояли посеред святкової зали, підготовленої спеціально для урочистої події. Високі стелі зали були прикрашені витонченими позолоченими візерунками, а стіни — багатим оксамитом та гобеленами. Світло від сотень свічок і кришталевих люстр відбивалося в мармурових підлогах, заливаючи весь простір м'яким, теплим сяйвом. Всюди стояли високі вази з білими трояндами та хризантемами, наповнюючи повітря ніжним ароматом. Гості, одягнені в розкішні вбрання, завмерли в очікуванні, спостерігаючи, як Феліція в сліпучо-білій сукні підходить до нареченого. Її сукня, розшита сріблястою вишивкою і прикрашена дорогоцінним камінням, переливалася у світлі, наче зоряне небо, а довгий шлейф м'яко ковзав по підлозі. Фірніет, одягнений в урочистий костюм, узяв її за руку, ледве стримуючи хвилювання і захоплення. Погляди їх зустрілися, і в цей момент усе довкола наче зникло, залишилися тільки вони двоє, пов'язані невидимими нитками кохання. Коли вони обмінялися клятвами, зал наповнився теплими усмішками та радістю. Благословення прозвучало під склепіннями палацу і їхній союз був укладений.

Гості вітали їх, бажали щастя та довгих років життя, а потім усі приєдналися до урочистого обіду. Святковий стіл вражав своєю пишністю. Його прикрашали чудові страви, кожна з яких виглядала як витвір мистецтва. Золоті та срібні підноси, рясніли фруктами, витонченими тістечками і багатоярусними тортами. Кришталеві келихи, наповнені вином, відбивали вогники від свічок, додаючи магії моменту. Все довкола випромінювало розкіш, створюючи урочисту, неповторну атмосферу.

Покінчивши з офіційною частиною заходу, гості розбилися на групи, попиваючи вино та розмовляючи. До Феліції й Фірніета підійшли Феллінія з Еділаном.

— Не вірю, що я знову тут, — принцеса виглядала такою щасливою. — Не думала, що зможу повернутися з того світу, обійняти батьків та брата.

— А я не можу повірити, що в мене таке розкішне весілля, — Феліція весь день сяяла наче сонце. — Я навіть у дитинстві про таке не мріяла.

— Ти її заслужила, люба. До речі, ви вже знаєте, хто народиться? Я на додаток до звичних для мене сил попросила у брата дар передбачення — завжди мріяла про нього — так що можу зазирнути в твоє майбутнє.

— Нам вже архімагеса Тіррена повідомила, що буде дівчинка.

— Ви вже вибрали ім'я?

— Так. Теджія — на честь вашої матері, яка нам дуже допомогла, і на честь матері Фіра, — відповіла Феліція.

— Гарний вибір, — усміхнулася Феллінія. — Давай вип'ємо по келиху соку за нього.

Феліція подивилася на принцесу з подивом.

— А ви що не п'єте вино?

— Так я ж теж чекаю на дитину, — підморгнула вона.

— Як? — Феліція ще більше здивувалася. Принцеса була вже немолода і таке рішення здавалося незвичайним. — Коли? Ви ж повернулися лише півтора тижні тому.

— Ну я ж отримала дар передбачення, тож змогла одразу дізнатися, що все вийшло. Я завжди хотіла двох: доньку та сина, але в Обителі я не могла завагітніти. А тепер можу. Вчасно ти мене повернула, я встигла. Затримайся ти на кілька років, я б уже, напевно, не змогла завагітніти. Тож тепер у нас буде син. Еліван — на честь чоловіка Ерти. Ми хочемо зробити це ім'я популярним.

— І чому я дізнаюся про це не перша? — за їхніми спинами пролунав невдоволений голос Ірфли, але коли вони обернулися до неї, то побачили, що та усміхалася. — У чому річ, тату? Я не зрозуміла.

Еділан виглядав трохи збентеженим.

— Ми не знали, як тобі розповісти, Ірфло, — він опустив погляд.

— Чудово, крім купи сестер у мене ще й брат буде, і це в мої 24 роки! — Ірфла розреготалася. Повернувшись до матері, яка стояла під руку з Тагоном Пеллом, вона підморгнувши, поцікавилася: — Мамо, а ти ще дітей не хочеш?

— Та мені й тебе з головою вистачає, люба.

Залишивши Сетірамів з Етірелями обговорювати раптове поповнення в сім'ї, Феліція підійшла до Майренн, яка про щось розмовляла з Кеттою Віралані.

— Уявляєш, Кетта таки з'ясувала: ми з нею справді родички! — Майренн поділилася з подругою радісною новиною. — Мій прадід Родвін Віраль був уродженим Віралані — старшим братом її дідуся.

— Так, я розпитала діда про нього і він мені все розповів. Він ніколи не був близьким із братом, говорити про нього ніколи не любив, але я змогла вибити з нього інформацію.

— Кетта кого хочеш доб'є! — засміялася архімагеса Тіррена. Вона теж була тут, не могла пропустити таку урочистість.

Кетта невдоволено закотила очі, але нічого не відповіла.

Святкування повільно добігало завершення і Феліція взяла слово.

— У нас на Землі є традиція кидати букет нареченої незаміжнім дівчатам та жінкам. Вважається, що та, яка зловить букет, наступною вийде заміж. Ну, хто хоче спробувати щастя? — Феліція вирішила привнести до велланійського свята звичні для неї нотки.

Всі з радістю погодилися, тільки Кетта не захотіла приєднуватися. Ліадайн потягла за собою матір, яка упиралася зі всіх сил.

— Я вже була у шлюбі, Ліа! — Кетта намагалася вирватися з рук доньки, але та її міцно тримала. — Що я там знову забула? Мені не сподобалося!

— Мамо, щоб у шлюбі сподобалося, треба виходити заміж за кохану людину.

— Щоб вийти заміж за кохану людину, треба її спочатку знайти!

Дем Лютем кинув на Кетту такий грізний погляд, що всі, хто спостерігав за цією сценою, не змогли стримати сміху.

— Кетто, ти нестерпна! — пробурчав він. — Ну, скільки ще ти продовжуватимеш цю драму?

— Дем такий смішний, коли сердиться, — хихикнула Кетта. — Бубнить як старий дід.

— Я тобі зараз покажу старого діда! — Дем ледь не спалахнув від злості.