Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Я лише піклуюсь про твій добробут, хлопче. Твоє щастя. Ти хочеш виховувати дитину, яка навіть не твоя.

Норріс різко підвівся.

— Добраніч, батьку, — він повернувся, щоб вийти з кімнати.

— Я хочу зберегти тебе від болю, якого зазнав сам. Вони брехатимуть тобі, Норрісе. Вони такі хитрі, що ти цього не помітиш, доки не буде надто пізно.

Норріс зупинився і, раптово все збагнувши, повернувся і поглянув на батька.

— Ти говориш про мою матір.

— Я намагався зробити її щасливою, — Ісаак допив бренді й важко грюкнув келихом по столу. — Я намагався, що було сил.

— Знаєш, я ніколи цього не помічав.

— Діти не бачать усього і не все знають. Є речі, яких ти ніколи не дізнаєшся про твою матір.

— Чому вона покинула тебе?

— Тебе вона покинула теж.

Норрісу не було чого заперечити. Це була гірка правда. Так, вона покинула мене. І я цього ніколи не зрозумію. Раптом він відчув втому, повернувся і знову сів за стіл. Подивився, як його батько наливає собі черговий келих бренді.

— Чого я не знаю про свою матір? — спитав Норріс.

— Речей, про які мені варто було б знати. Речей, про які я мусив здогадатися. Чому така, як вона, вийшла заміж за такого, як я. О, я не дурний. Я прожив на фермі достатньо довго, щоб знати, який довгий час необхідний для свиноматки, щоб... — він замовк і нахилив голову. — Не думаю, що вона колись мене кохала.

— А ти її кохав?

Ісаак підвів туманний погляд на сина.

— Що це тепер змінить? Я не зміг втримати її тут. Ти не зміг втримати її тут.

Ці слова, жорстокі й правдиві одночасно, повиснули між ними в повітрі, наче дим від пострілу. Вони сиділи мовчки за столом один навпроти одного.

— У той день, коли вона пішла, — сказав Ісаак, — ти був хворим. Ти пам’ятаєш?

— Так.

— Це була літня лихоманка. Ти був такий гарячий, ми боялися, що втратимо тебе. Доктор Голловелл поїхав до Портсмута того тижня, тож ми не могли покликати його. Усю ніч твоя мати не спала біля тебе. І весь наступний день. А лихоманка все не спадала, і ми обоє думали, що ти, напевне, не виживеш. І що вона зробила? Ти пам’ятаєш її відхід?

— Вона сказала, що любить мене. Сказала, що повернеться.

— А ось що вона сказала мені. Що її син заслуговує на краще, і вона збирається тобі це забезпечити. Вона вдягнула свою найкращу сукню і вийшла з будинку. І більше не повернулась. Ані того вечора, ані наступного. Я залишився сам з хворим хлопчиком і гадки не мав, куди вона пішла. Місіс Комфорт прийшла доглянути тебе, поки я шукав. У кожному місці, про яке я знав, у кожних сусідів, до яких вона могла б піти. Езрі казав, що бачив, як вона скакала на південь дорогою до Брайтона. Хтось іще бачив її на дорозі до Бостона. Я не мав уявлення, чому б вона могла поїхати до будь-якого з цих міст, — він помовчав. — Потім, одного дня, коло дверей з’явився хлопчик з конем Софії. І з її листом.

— Чому ти ніколи не показував мені того листа?

— Ти був ще малий. Тобі було лише одинадцять.

— Я був достатньо великий, щоб зрозуміти.

— Його давно вже немає. Я спалив його. Але можу розповісти, що там було. Я не дуже добре читаю, ти це знаєш. Тож я попрохав місіс Комфорт також подивитись його, просто переконатися, що я все зрозумів правильно, — Ісаак ковтнув і подивився на світло лампи. — Вона писала, що більше не може лишатися моєю дружиною. Вона зустріла чоловіка, і вони вирушають до Парижа. Живи своїм життям.

— Там мало бути щось іще.

— Там не було більше нічого. Місіс Комфорт може тобі підтвердити.

— Вона нічого не пояснила? Не вказала жодних подробиць, бодай його ім'я?

— Я розповів тобі все, що вона написала.

— І там нічого не було про мене? Вона мусила щось додати.

Ісаак тихо сказав:

— Ось чому я ніколи не показував його тобі, хлопчику. Я не хотів, щоб ти знав.

Що його рідна мати навіть не згадала його імені. Норріс не міг дивитися батькові в очі. Натомість він дивився вниз, на подряпаний стіл. Стіл, за яким вони з батьком провели стільки мовчазних вечерь, слухаючи саме лише завивання вітру, дряпання виделок по тарілках.

— Чому зараз? — спитав син. — Чому ти чекав усі ці роки, щоб розповісти мені?

— Через неї, — Ісаак подивився нагору в бік кімнати, де спала Роза. — Ти подобаєшся їй, вона подобається тобі. Ти робиш помилку зараз, а жити з цим доведеться до кінця твоїх днів.

— Чому ти вважаєш, що вона — помилка?

— Деякі чоловіки не помічають цього навіть під власним носом.

— Чи була моя мати твоєю помилкою?

— А я був її помилкою. Я бачив, як вона зростала. Протягом років ми бачилися в церкві. Вона сиділа у своїх чудових капелюшках, завжди була привітною до мене, але й байдужою одночасно. Але потім, одного дня, наче раптово побачила мене. І вирішила, що я вартий її уваги, — він потягнувся по глечик і вкотре наповнив свій келих. — А через одинадцять років вона опинилась у пастці на цій огидній фермі з хворим хлопчиком. Звісна річ, простіше за все втекти. Залишити все позаду і розпочати яскраве життя з новим чоловіком. — він поставив глечик, а його погляд знову піднявся до кімнати, де спала Роза. — їхні слова нічого не варті, ось що я