Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

на посаду; будинок, у якому народився, був у шостому районі міста на Гранатовій вулиці[790]: згодом Доміціан перебудував його в храм роду Флавіїв. Розповідають, що юність і молоді роки провів у такій нужді й неславі, що в нього вдома не було навіть срібного посуду. Багато хто говорить, що Клодій Полліон, колишній претор, про якого Нерон написав поему “Одноокий”, зберігав і навіть часом показував записку, в якій Доміціан пропонував йому ніч; були навіть такі, що стверджували, начебто він злягався з Нервою, своїм наступником. 2. Під час війни з Вітелієм він переховувався на Капітолії разом із своїм вуйком Сабіном і частиною війська, що було під його керівництвом, а коли увірвалися вороги і почалася пожежа, на ніч сховався у сторожці[791], а вранці, переодягнувшись служником Ізиди, разом з іншими жерцями різних вірувань перейшов Тибр, і лише з одним товаришем, що колись з ним вчився, подався до його матері, а там так сховався, що воїни ніяк не могли його знайти, хоча буквально наступали йому на п’яти. 3. Показався лише після перемоги, і його тут же проголосили цезарем; прийняв повноваження міського претора, консульську владу, але тільки за іменем, оскільки всі судові справи перейшли до його близького колеги. Проте свою владу використовував настільки зухвало, що вже тоді було цілком очевидно, ким стане у майбутньому. Не вдаватимуся в подробиці, а лише скажу, що звів багатьох жінок, а опісля одружився з Доміцією Лонгіною, хоча вона була дружиною Елія Ламія; одного дня призначив понад двадцять посад у місті та за його межами, так що навіть Веспазіан, жартуючи, запитував, чому він і йому не прислав наступника.

2. Похід на Галлію і Германію розпочав без жодної необхідності — навіть батькові друзі відмовляли його від затії: пішов їм наперекір, аби зрівнятися силою і впливовістю з братом. За це отримав догану і пораду зважати на свій вік і повноваження: тому жив разом з батьком і виходив на люди в лектиці за ним і за братом, а на юдейському тріумфі супроводжував їх на білому коні. Таким чином, із шести його консульств лише одне було почерговим, та й те отримав завдяки братовій рекомендації. 2. Водночас удавав дивовижну поміркованість, виявляв інтерес до поетики — влаштовував навіть публічні читання, хоча раніше зовсім нею не цікавився, та й поступово почав зневажати її і покинув заняття. До того ж, коли Вологез, парфійський цар, попросив допомоги проти Аланів і одного з Веспазіанових синів як вождя, Доміціан доклав неймовірних зусиль, щоб послали саме його, але побачив, що виникли сумніви щодо цього, почав просити інших східних царів, переконуючи їх подарунками та всілякими іншими обіцянками. 3. Після смерті батька довго вагався, чи не запропонувати йому подвійну платню військові[792]; при кожній нагоді заявляв, що йому належить частка у владі, але заповіт було підроблено; ніколи не припиняв зводити підступи супроти брата — як таємно, так і відкрито; і навіть коли той був дуже хворий, при смерті, наказав покинути його, як мертвого; а коли ж той помер, то не вшанував його жодною почестю, окрім обожнення; навіть у своїх промовах і едиктах очорнював пам’ять про нього.

3. На початку свого панування щодня проводив увесь час на самоті та не робив зовсім нічого, хіба лиш ловив мух та колов їх гострим стилосом[793]. А коли запитали, чи є хтось у Цезаря, Вібій Крисп влучно відповів: “Навіть мухи немає”. Після того, як під час другого свого консульства втратив сина, якого народила йому Доміція, назвав її Августою, однак розлучився з нею, тому що вона осквернилася, покохавши актора Паріса, проте довго не витримав розлуки і взяв її назад, прикриваючись вигадкою, що цього вимагав народ. 2. На початках по-різному виявляв себе в управлінні імперією: вади і чесноти змішувалися у нього в рівних пропорціях, аж доки чесноти зовсім не перейшли у вади. Можна здогадуватися, що попри його характер, бідність зробила його жадібним, а страх — жорстоким.

4. Часто влаштовував гучні й пишні вистави — не лише в амфітеатрі, але також у цирку, де крім перегонів двійок і четвірок[794] провів дві битви кінноти й піхотинців, а в амфітеатрі влаштував навіть морську битву. Виводив диких звірів і гладіаторів також уночі при світлі смолоскипів, і билися не тільки чоловіки, а й жінки. До того ж, ніколи не пропускав ті видовища, що влаштовували квестори: сам відновив їх після довгої перерви, і завжди дозволяв народові викликати дві пари гладіаторів з його школи, виставляв їх наприкінці боїв і в одязі придворних. 2. Упродовж усіх гладіаторських змагань в ногах у нього стояв хлопчина, зодягнений в пурпур, з дивовижно малою голівкою — з ним він постійно розмовляв, і нераз на серйозні теми. Чули, як питав у нього, чи знає, чому на останньому зібранні він вирішив призначити Метія Руфа префектом Єгипту. Часто влаштовував морські битви, виставляючи майже бойові флотилії, і для цього викопав озеро поблизу Тибру й оточив його будівлею: споглядати битву не перешкодила йому навіть величезна злива. 3. Відсвяткував також столітні ігри[795], відраховуючи час не відтоді, коли Клавдій востаннє влаштував їх, а за колишніми розрахунками Августа. На цьому святі влаштував сто заїздів, а щоб завершити їх за один день, скоротив кожен із семи кіл до п’яти. 4. Крім того, запровадив п’ятирічне святкування — потрійні змагання на честь Юпітера Капітолійського: музичне, кінне й гімнастичне, на якому було більше нагороджених, аніж тепер. Змагалися у прозі та поезії — як грецькій, так і латинській; окрім кифаредів, змагалися також хорові музики і солісти[796], а в перегонах на стадіоні брали участь навіть дівчата. Керував змаганнями сам особисто — у сандалях, в пурпуровій тозі на зразок грецької, а на голові мав золотий вінок з фігурками Юпітера, Юнони та Мінерви. Поруч сидів жрець Юпітера і кілька жерців Флавія у такому ж одязі, але на їхніх вінках було ще й зображення його самого. У своєму помісті в Албані святкував Квінкватрії на честь Мінерви і задля цього призначив колегію, з якої за жеребом вибирали тих, що слідкували за влаштуванням неймовірних звірячих ловів, сценічних видовищ та змагань ораторів і поетів. 5. Тричі роздавав подачки народові — по триста сестерціїв щоразу, а під час видовищ на святі Семи Пагорбів[797] влаштував розкішний бенкет — роздав сенаторам і вершникам великі коші з наїдками, плебеям дав дещо менші, та сам перший почав пригощатися. Наступного дня розкидав усіляку всячину на подарунки, а