Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Що знає вітер, Емі Хармон 📚 - Українською

Читати книгу - "Що знає вітер, Емі Хармон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що знає вітер" автора Емі Хармон. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 109
Перейти на сторінку:
кілька будівель уздовж О’Коннелл-стріт, а також в’язницю Кілмейнгем. На запаси та озброєння Вільної держави влаштовували набіги, а здобуті товари збирали в зайнятих будівлях. Це був початок затяжного кінця.

— Слухай, Енні, а ти не могла якось мене про це попередити? — поскаржився Майкл, і Томас так докірливо позирнув на нього, що Майкл зів’яв і провів пальцями крізь волосся.

— Вибач, дівчинко. Я часом кажу щось не до ладу, еге ж?

Майкл покинув Ґарва-Ґліб поспіхом; слідом за ним поїхав його супровід включно з вояком, який був поранений шрапнеллю. Томас замислився, чи не лишитись йому вдома, та в останню мить зібрав одну сумку та приготувався поїхати слідом, боячись, що далі може початися битва за Чотири суди і тоді його навички стануть у пригоді.

В Оїна зіпсувався настрій: йому сумно було бачити, як закінчуються веселощі й від’їздять гості. Він благав Томаса, щоб той узяв його із собою, взяв нас обох із собою, та Томас відмовився й пообіцяв, що за кілька днів буде вдома. Захоплення Чотирьох судів стало ескалацією конфлікту між двома сторонами, що віщувала кровопролиття, а я не могла згадати достатньо деталей, щоб його заспокоїти. Я просто знала, що почнеться бій. Будівля Чотирьох судів витримає вибух крадених боєприпасів, і в результаті загинуть люди. Хороші люди. Я просто не пам’ятала хронології подій чи деталей.

— Знаєш, Майкл має рацію, — сказала я Томасові, поки він збирав речі. — Я була стурбована. Деякі дати весь час горять у мене в голові, наче вогники. Деякі деталі не дають спокою. Та є й інші речі, інші події, що їх я маю пам’ятати й не пам’ятаю. Я постараюся краще, — пробелькотіла я.

— Мік кидається на тих, кого любить. Вважай, що це ознака довіри й ніжності, — зітхнув Томас.

— Це тому ти дивився на нього так, ніби хотів нам’яти йому вуха?

— Мені байдуже, як сильно він тебе любить чи тобі довіряє: він слідкуватиме за своїми манерами.

— Дуже грізно, докторе Сміт.

Він усміхнувся й закрив свою валізу, а тоді поволі підійшов до мене, тримаючи руки в кишенях і запитливо схиливши голову набік.

— Графине, чи не забула ти про щось мені сказати? — стиха поцікавився він і підійшов так близько, що мої груди торкнулися його грудей. Мої груди були розпухлі та стиснені, і я злегка застогнала, бажаючи його обняти й водночас захистити їх. Його губи ковзнули по моєму волоссю, а тоді Томас витягнув руки з кишень і провів ними по моїх боках, доки не торкнувся великими пальцями чутливих верхівок.

— Тобі болить. Ти прекрасна. І в тебе не було крові із січня, — тихо зауважив він, погладжуючи мене так лагідно, що біль обернувся на тугу.

— У мене завжди був не надто регулярний цикл, — виправдалась я під стукіт свого серця. — А ще я ніколи не була вагітна, тож не знаю напевне.

— А я знаю, — сказав він і наблизив моє обличчя до свого. Якусь мить він просто цілував мене — з обережністю та обожнюванням, неначе його дитина була у мене в роті, а не в животі.

— Я такий щасливий, — зізнався він, ледь відірвавшись від моїх губ. — Чи неправильно бути щасливим, коли світ отак перевернувся?

— Дідусь якось сказав мені, що щастя — це вираження вдячності. А бути вдячним завжди правильно.

— І звідки тільки він про це знав? — пробурмотів Томас. Його очі сяяли й були такі блакитні, що я могла хіба що вдивлятися і тонути в них.

— Оїн побажав собі цілу сім’ю, — промовила я, несподівано замислившись. — Не знаю, як це спрацює. Я лякаюся, коли намагаюся це осмислити, коли надто довго про це думаю чи коли стараюся розплутати все це в голові.

Якусь мить він мовчав і про щось міркував, пильно вдивляючись мені в очі.

— Що твій дідусь казав тобі про віру? — спитав Томас.

Відповідь я прошепотіла, і той шепіт промайнув повз моє серце, а я повернулася до дідових обіймів буремної ночі в такому далекому й давньому світі, що цей світ здавався тепер майже нереальним.

— Він казав мені, що все буде гаразд, бо вітер уже знає, — прошепотіла я.

— Тоді це і є твоєю відповіддю, кохана.

16 квітня 1922 року

У мене наповнена думками голова, і мало місця для їх запису. Цей щоденник заповнено, а я ще повинен багато чого сказати й маю забагато часу до світанку. Енн купила мені на день народження новий щоденник, але він чекає, коли я його заповню, на тумбочці вдома.

Я прокинувся в холодному поту, лежачи в ліжку сам. Ненавиджу Дублін без Енн. Ненавиджу Корк без Енн, Керрі без Енн, Ґолвей без Енн, Вексфорд без Енн. Я зрозумів, що без Енн ніде не почуваюсь особливо щасливим.

Мене розбудив дощ. У Дубліні потоп. Бог ніби намагається загасити полум’я нашого невдоволення. Якщо буде бій за Чотири суди, то не одразу. Мік каже, що вони всіляко постараються його уникнути. Я боюся, що його небажання стати до бою із противниками Договору їх лише підбадьорить. Але йому не потрібно знати, що я думаю. Я шкодую, що не залишився в Ґарва-Ґлібі. Я зараз подався б назад, але дощ ніяк не вщухає, дороги вже точно стали болотом, і мені краще його перечекати.

Звук, із яким стрімко тече вода, проникнув у мій сон, і мені наснилось озеро. Я знову витягував Енн із води. Як і більшість сновидінь, це стало дивним і хаотичним, й Енн нараз зникла, а я залишився з порожніми руками, мокрий як хлющ. Дно мого човна було заляпане її кров’ю. Тоді я заплакав і закричав, а мій крик перейшов у лемент. То лементувало немовля в мене на руках, закутане в закривавлену блузу Енн. Немовля перетворилося на Оїна, який учепився в мене, холодний і нажаханий, і я потримав його в обіймах, співаючи так, як часом співаю.

«Ні вітер, ні прибій не зміг забуть Його діянь повік».

Тепер ця пісня не йде мені з голови. Клятий дощ. Бісове озеро. Я ніколи не думав, що ненавидітиму озеро, та я його ненавиджу. Сьогодні ненавиджу. А ще ненавиджу Дублін без Енн.

«Не йди, кохана, до води», — завжди шепочу я, коли ми розлучаємось. А Енн киває з розумінням у погляді. Цього разу я забув їй нагадати. Моя голова була заповнена іншими речами. Нею. Думками про дитину. Нашу дитину, що зростає в ній.

Якби ж то дощ припинився. Мені треба додому.

Т. С.

1 ... 87 88 89 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що знає вітер, Емі Хармон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що знає вітер, Емі Хармон"