Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— Аріель… — я знову провів пальцем по її щоці, ловлячи кожну сльозу, яка загрожувала впасти. Її шкіра була теплою і такою ніжною, що кожен дотик здавався мені святотатством. — Якщо у когось із нас є контроль над іншим, то він точно в твоїх руках.

Вона вдихнула глибоко, ніби намагалась сказати щось, але лише провела своїм носиком по моїй щоці, залишаючи легкий, майже невідчутний дотик, від якого у мене здавалося, завмирало серце. Потім її губи торкнулись моїх. Легко, обережно, як пір’їнка. Солонуваті від сліз, але при цьому найсолодші з усього, що я коли-небудь міг уявити. Я відчував, як усі її страхи, сумніви й біль передаються мені з кожним поцілунком.

— Якщо в один день тобі все це набридне або ти просто втомишся… — її голос був тремтячим, але спокійним, немов вона боялася вимовити це, але водночас мала це сказати.

— Цього не станеться, — відповів я відразу, не даючи їй закінчити думку. Мої пальці переплелись з її, і я відчув, як вона ледь помітно стиснула мою руку.

— Ні, Лео, — вона підняла на мене свої очі, повні рішучості, — якщо справді станеться щось подібне, якщо в якийсь момент тобі захочеться жити іншим життям… Просто скажи про це. Не жалій мене.

Її слова врізались мені в душу, наче лезо. Я дивився на неї, не розуміючи, як вона може говорити таке після всього. Як вона може навіть уявити, що я здатний піти.

— Послухай мене, — я взяв її обличчя у свої долоні, змушуючи її дивитись прямо в мої очі. — Я не жалію тебе. Ніколи. І якщо в цьому житті є щось, що я ніколи не зможу відпустити, то це ти.

— Але…

— Ніяких "але", Аріель. Я твій до кінця, — мій голос звучав твердо, майже владно, але в ньому бриніло щось глибше — обіцянка, від якої не було відступу. — Я не погоджусь на щось інше, навіть якщо ти сама захочеш піти.

Її очі розширилися від моїх слів, і я відчув, як її дихання перехопило. Вона завжди так реагувала, коли я говорив про своє володіння нею. І як би вона не намагалася переконати себе, що це надто, що я тисну на неї своєю присутністю, я бачив у її очах щось інше. Щось справжнє. Вона боялася, але водночас хотіла цього так само сильно, як і я.

Я нахилився і поцілував її з усією ніжністю, на яку тільки був здатний. Її губи, такі м'які й солонуваті від сліз, відповіли на мій поцілунок так, ніби вона розтанула від моїх слів, від мого дотику. Я вклав у цей поцілунок усе, що не міг сказати — всю свою одержимість, турботу, і те, як сильно вона мені потрібна.

Аріель.
Не знаю, в який момент я заснула, але, відкривши очі, побачила, що Лео досі поруч. Його рука ніжно ковзала по моєму волоссю. Я сонно протерла очі, намагаючись прогнати залишки сну, і підняла на нього погляд.

— Мила, я розбудив тебе? — його голос був тихим і турботливим.

— Ні, — я потягнулась, відчуваючи, як тепло його дотику ще більше розслабляє мене. — Я довго спала?

— Менше години, — відповів він, обережно прибираючи пасмо волосся з мого обличчя. — Перенести тебе в ліжко?

Його пропозиція змусила мене усміхнутись. Лео завжди виглядав таким сильним, таким владним, а зараз був настільки ніжним, що серце защемило.

— Ні, тут зручно, — я знову поклала голову йому на груди, відчуваючи ритм його серця. — Якщо ти не проти.

— Тобі краще, мила? — Лео ніжно торкнувся кінчика мого носа губами, залишаючи легкий поцілунок.

— Не знаю... — я зітхнула, притискаючись ближче до нього. — Думаєш, вона скоро припинить злитися на мене?

— Ти її донька, Аріель, усе налагодиться.

— Сподіваюся, — я стиснула його руку, шукаючи в ньому опору. — Тобі нікуди не потрібно було?

Лео посміхнувся, його рука ніжно ковзнула моєю спиною, створюючи відчуття затишку, якого мені так бракувало. Як він, такий холодний і неприступний у всьому іншому, міг бути настільки ніжним зі мною? Схоже, я знайшла якусь таємну кнопку, що перетворювала його на золотистого ретривера.

— Я переніс усі справи, не думай про це.  Ти голодна?

— Ні, — я похитала головою, — але не потрібно було нічого скасовувати. У тебе не виникне через це проблем?

Лео трохи нахилив голову, дивлячись на мене так, ніби я сказала щось абсолютно абсурдне.

— Єдина моя проблема — це те, що моя дівчина намагається вигнати мене з дому по справам, —  він зухвало посміхнувся, його очі блищали тією самою хитрою іскрою, яку я вже знала до дрібниць.

— Я не сказала нічого подібного. Взагалі, це я маю право скаржитись на тебе! — я обурено підняла підборіддя, намагаючись здаватися серйозною.

— І в чому ж моя провина? — він удавано підняв брови, надаючи своєму обличчю виразу абсолютної невинності.

— Ти майже не цілував мене сьогодні, — випалила я, стискаючи його сорочку в руках.

Лео завмер на секунду, а потім вибухнув сміхом, нахиляючись ближче, поки його обличчя не опинилось у кількох сантиметрах від мого.

— Чорт, що ти зробила з моєю тихою, скромною Арі? — він хитро посміхнувся, перевертаючи мене на спину одним плавним рухом.

Його дихання було гарячим і близьким, а посмішка на губах обіцяла щось більше, ніж просто поцілунок. Я опустила руки на його ремінь. Його погляд, пильний і впевнений, змушував моє серце битися швидше.

— Я хочу, щоб ти не стримувався цього разу, — прошепотіла я, дивлячись прямо в його очі, намагаючись приховати соромʼязливість, яка все одно видавала себе легким тремтінням пальців.

Лео пробіг по мені поглядом, ніби перевіряючи, чи справді я готова. Він нічого не сказав, але його дихання стало глибшим, важчим. Я почала розстібати ґудзики його сорочки, відчуваючи, як його гаряча шкіра відкривається під моїми пальцями.

Його груди піднімалися в такт кожному вдиху, і я знала, що він уважно стежить за кожним моїм рухом. Нарешті, коли сорочка зникла з його плечей, я підняла погляд, зустрічаючи його сірі очі, що сяяли пристрастю.

— Ти навіть не уявляєш, що ти тільки що попросила, Янголе, — відповів він, притягуючи мене ближче, поки його губи не знайшли мої.