Читати книгу - "Вода, павутина"

* * *

І перукарка, і візажистка, і манікюрниця прийшли вчасно. Задруга була готовою до зустрічі гостей і нареченого. Іту збирали біля вікна в Катарининій кімнаті. І білий вігвам принесли. Висів на вішаку, зачепленому на дверях шафи. Про нього турбувалася Катарина: підсувала руки під обручі, піднімала рукави-ліхтарики, оглядала фату; він її добре запам’ятав, ту мимовільну маленьку кравчиню, яка його минулого тижня бездушно колола, і боявся кожною своєю ниточкою, кожним своїм мереживком, кожним своїм перлом, щоб їй, бува, знову не спало на гадку взяти в руки шпильки.

Потім Катарина пішла збиратися, поволі, без нервів. Ірма завжди запізнюється, але прийде, обов’язково прийде.

Ірма справді прийшла додому вчасно, піднялася на другий поверх і причепурилася, досконало. Волосся прекрасно зачесане, непомітний макіяж, гарне декольте, прикрашене лише бісером. Ті довгі рукави чорної шовкової сукні його навіть ще більше виділяли. Покривали зап’ястки, й Ірма знала, що добре виглядає. Узула червоні лаковані туфлі на дев’ятисантиметрових підборах. Зійшла до Катарини перевірити, як та виглядає. Було непогано. Можливо, варто було одягнути трохи виразніші прикраси, але вона не дала себе вмовити: мусив бути кришталевий гармоніст. Катарина зворушено поглянула на свою молодшу сестру.

— Ірма, яка ти гарна!

Ірма здригнулася усім тілом.

— Не кажи мені цього. Я негарна, Катарина, негарна.

Катарина злякалася і вперше за останніх декілька років сама запропонувала їй випити.

— Може, по одній для сміливості і підемо подивимося, що з Іти вийшло..?

Випили по чарці міцного напою, заспокоїлися і відчинили Катаринину кімнату. Там, уже зачесана, намальована, наманікюрена і вбрана у весільну сукню стояла Іта.

— Божечку! Прекрасно!

— Мати Божа, ти виглядаєш, як принцеса!

Білий вігвам роздувся від гордості.

* * *

Циліка, бідолашна, метушилася. Не лише Вілімів піджак був затісний, але й вона заледве застебнула спідницю, бюстгальтер був на неї «завузький, а ше тамтого місяця був якраз. Дзядек десь задівся», хімічну завивку їй «та дурнувата зле зробила», нічого їй не пасувало. Єдине, Богу дякувати, Бахура не було чути, він в своїм покої. Дзядеку мала дати шось поїсти перед тим, як йти, час летить, зара молодий з бар’яктарами[14] приїде, а вона, Катаринина хресна, ся спізнює. Який то встид буде.

Несучи тарілку з рагу з порею, легенько відчинила двері дзядекової кімнатки. Кімнатка була порожньою. Не здогадавшись поставити тарілку на стіл, ходила з кухні до кімнати. Ледь стримувалася.

— Вілім, Вілім, знайди дзядека, ніде його нема!

Вілім, як і завжди, десь зник. Циліка поставила тарілку і почала сама шукати дзядека по хаті. Від кімнатки до кімнатки, від спіжарні до ванної кімнати. Постукала у двері туалету, тоді їх обережно відчинила, а коли побачила, що й там порожньо, почала бігати, кричати і знову гукати Віліма. Врешті мусила зняти спідницю, щоб піднятися на горище. «Направду завузька». Дзядек сидів там на опорній балці і, міцно прив’язавшись і спрямувавши ліхтарика на Циліку, злостиво сказав:

— Я вирятуюся, а вас Сава змиє. Байстрюки прокляті.

Не могла його самостійно відв’язати, Віліма знайти не могла, час біжить, зара приїде молодий, та ж не може вона шукати помочі в Катарининій хаті…

Забувши вдягнути спідницю, вийшла з хати і вперше, відколи сусід з новобудови вселився, звернулася до нього. Чоловік саме заходив до хати.

— Сусіде, дорогий, під милий біг вас прошу, не маю зара від кого помочі чекати, маю хорого дзядека, зв’язав себе на стриху, під милий Біг вас прошу, поможіть.

Сусід небагато з того зрозумів, навіть злякався, що на горищі хтось повісився, але побачив, що нещасна жінка напівгола, і, звичайно, прибіг на допомогу. Це був сильний сорокалітній чолов’яга, який жваво піднявся нагору, спритно відв’язав старого, йому вистачило сил, щоб з незначною Цилічиною допомогою знести старого стрімкими сходами з горища. Коли вони нарешті закінчили важку справу, безвідмовний сусід, вислухавши все про Саву, яка їх всіх, байстрюків, змиє, а він вирятується, взявся потішати Циліку.

— Та дайтеся на стрим, сусідко, які подяки, хтозна, які ми будемо в старості. Якшо дочекаємось її, такі часи настали. Перестаньте, прошу вас, старому чоловіку треба поміч. Він не винен.

І посміхнувся, і чемно подякував, і відмовився від запропонованої чарки, та й пішов зачинити двері до гаража.

Циліка не могла надивуватися, як їй фест поміг вихований сусід з тої нової хати. Нагодувала дзядека, який, заспокоївшись, відразу заснув, натягнула нещасну спідницю і сама, з букетом рожевих троянд, рушила до Катарининої, Ірминої та Ітиної хати.

Здалека чулися сигнали клаксонів автомобілів.

Віліма знайшла перед Задругою, він стояв з уже прибулими гостями з найближчої родини: тітками і дядьками, вуйками і вуйнами, шваграми і швагровими, двоюрідними сестрами і братами, друзями і подругами, кумами і кумцями, колегами і колежанками, яких було більше п’ятдесяти. Пив пиво з пляшки.

— Ти своє дістанеш, коли ся додому вернемо.

Так йому сказала.

Сигнали клаксонів були все гучнішими, всі почали збуджено бігати, «Іта, де Іта, пильнуй обцаси, підніми вельон, ніц не рухайте, поки вони не приїдуть, жеби ніхто перед Катариною не виходив на подвір’я зустрічати гостей, вона найстарша, Вілім, ти йдеш з Катариною, я її хресна, Катарина, пильнуй, твоя ся брошка розстібнула, стрийко, ти пильнуй, жеби у всіх були фужери, коли вони підійдуть до дверей, всі співаємо «Ласкаво прошу, друзяко, у старий загорський дім», всі, всі співаємо…»

А може, передумають і прийдуть. І мама, і навіть дурна Ірма. Весілля ж і так буде цілу ніч тривати…

Колона автомобілів на чолі з дружбою та бар’яктаром зупинилася перед будинком. Першим вийшов дружба, а за ним рожевий Ловро. Одягнений був у вишуканий смокінг, у руці тримав букетик застиглих кал, але голова, Мати Божа, голова?!

Мала Пречиста і Дамір вже стояли біля паркану. Тобто Дамір стояв біля паркану, а Мала Пречиста вигинала шийку, сидячи на його плечі, щоб, бува, не пропустити нареченої. Була збуджена, як дівчинка, і Дамірові це видавалося смішним.

Усе пішло не за планом. Вілім запам’ятав, що має йти перед нареченим, але забув, що найважливішою є Катарина, залишив її перед будинком і рушив сам, ніхто не заспівав «Ласкаво прошу, друзяко, у старий загорський дім», бо наречений приїхав з оркестром; тамбураші[15] затягнули