Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

Кавалерійські загони Махна увірвалися до Криму через Сиваш. Тому прорив армії Фрунзе через Сиваш є цілковитою московською вигадкою-брехнею. Будучи в Криму в 1963 році, я постійно допитувався у старих людей, як все те відбувалося. І, аналізуючи розповіді, багато про що дізнався. Бо відкритим текстом у ті часи не говорили. Так от: твердження Великої Радянської Енциклопедії (том 15, с. 525) про те, що «По приказу М.В. Фрунзе 25 нояб(ря) 1920 началась ликвидация м(ахновщины). 1 дек(абря) 1920 крымская группа махновцев была уничтожена», є теж цілковитою московською брехнею. Більшовики почали винищувати махновців ще до закінчення бойових дій із армією Врангеля, тобто до 17 листопада 1920-го. Так більшовики 12 листопада 1920 року не випустили з Криму через Перекоп махновську валку підвід з пораненими. Вирубали геть усіх. Врятувався один їздовий з місцевих. Отака правда про більшовиків, Леніна, Троцького, Фрунзе та інших…

Оскільки Нестор Іванович у той час був поранений і проходив курс лікування, то, зрозуміло, що у Кримському поході військо Махна очолював один із його бойових заступників. Більшовицьке керівництво передбачило і це.

«В нояб(ре)-дек(абре) крупные силы Красной Армии провели операцию по уничтожению М(ахно) в р(айо)не Гуляйполя — Синельниково, но сам Махно с отборным отрядом ускользнул» [25, т. 15, с. 525].

Саме той період, коли червоні ганялися за Нестором Івановичем влітку 1921 року, описав Юрій Горліс-Горський у книзі «Холодний Яр». Отож маємо погляд української незбільшовиченої людини на далекі події.

Послухаємо Горліса-Горського:

«Під тиском 1-ї Кінної армії Будьонного Махно перескочив по льоду Дніпро і одного туманного дня несподівано врізався в колони 2-ї Кінної армії Жлоби, які йшли до Дніпра загородити Махнові шлях на Правобережжя. Розігнав ту армію так, що тиждень потім збиралася. Тепер виробляє у степах понад Дніпром такі маневри, що червона кіннота ганяється за ним колами, як пес за власним хвостом» [246, с. 325].

Коли ж відкриємо ВРЕ (третє видання), том 19 на сторінці 383, то на схемі «Перекопско-Чонгарская операция 1920 г.» побачимо, що 1 і 2-га Кінні армії брали участь у штурмі Перекопу 7–11 листопада 1920 року. Отак брехали!..

Повернімося до свідчення Горліса-Горського:

«За півгодини ми сиділи в хаті, де розмістився штаб Махна, і розмовляли з «батьком».

— Скільки тепер, батьку, війська маєш? — запитав Чорнота.

«Батька» питання не вразило.

— Під, Кримом мав більше двадцяти тисяч. Тепер об’єднуватися в більші групи не можна. Розіб’ють. Треба шарпати червоних всюди, невеликими відділами, — не давати їм ніде спокою. До мене ось Маслак із полком від Будьонного перебіг. Так я його тільки десь під Києвом за Дніпро виведу і пошлю на Дон повстання робити…

— Вибач, батьку, за питання, — одізвався Хмара, — чому ти з червоними москалями проти білих об’єднувався?

— А мені що?! У мене засада — бити білих, поки почервоніють, а червоних — поки побіліють!

Хмара усміхнувся.

— Та то ми вже чули. А все-таки легше було б червоних бити, якби під Кримом фронт ще був…» [246, с. 328].

Останні два договори Махна з більшовицькою владою були, по суті, спрямовані проти України. Що було результатом пролетарського мислення «батька». Своїх помилок Махно так і не визнав. Хоча слава розгрому Денікіна і Врангеля має належати Махну, а отже, українському народу!

І, нарешті, закінчимо розмову про генерал-лейтенанта Якова Олександровича Слащова, якого більшовицька Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) чомусь приховала у своєму 23 томі під цим іменем. Ото у попередніх томах вела мову, без жодного застереження, про генерала Слащева, і раптом — Слащов. Врахуймо: в більшовицькій, московській історичній науці нічого випадкового не буває. Отож, у Великій Радянській Енциклопедії (третє видання) про цю людину написано так: «Слащов Яков Александрович [12(24).12.1885, Петербург — 11.1.1929, Москва], один из руководителей контрреволюции на Юге России в 1919–20, генерал-лейтенант (1920)» [25, т. 23, с. 555].

Звернімо увагу, Я.О. Слащову звання генерал-лейтенанта надали у 1920 році. На той час він уже перебував у Криму, в підпорядкуванні П.М. Врангеля. Отож, скоріше за все, цих два полководці мали нормальні стосунки, хоча більшовицька професура говорить про інше.

«Участник 1-й мировой войны 1914–18, командир лейб-гвардии Московского полка, полковник (1916). Во время Гражд(анской) войны 1918–20 в белогвард(ейской) Добровольч(еской) армии командовал бригадой и дивизией. С декабря 1919 руководил обороной Крыма с севера, командуя отдельным (затем 2-м армейским) корпусом» [25, т. 23, с. 555].

Надзвичайно дивна картина: генерал А.І. Денікін зняв військовий корпус Я.О. Слащова з діючого Московського фронту проти армії Н.І. Махна, а той замість того, щоби воювати з Нестором Івановичем, раптом зі своїм військом опинився «с декабря 1919» в Криму, хоча мав би, після розгрому «батька», повернутися на місце попередньої дислокації. Цілковитий анекдот!

А далі ще цікавіше. Послухаємо:

«В 1920 в связи с осложнением обстановки стал (Я.О. Слащов. — В.Б.) в оппозицию к ген(ералу) П.Н. Врангелю и был в начале авг(уста) снят с должности» [25, т. 23, с. 555].

Цікаво, що за достовірними фактами, більшовики-московити приховували люту брехню. Ніякого «осложнения обстановки» у липні-серпні 1920-го у військах під командуванням генерала П.М. Врангеля не було. Навпаки, війська «чорного барона» саме на ту пору відвоювали у більшовиків Північну Таврію, а поляки розгромили армію більшовиків під Варшавою і вона тікала до Бреста і далі. Тож причина зняття Я.О. Слащова з посади начальника 2-го армійського корпусу інша: генерал-лейтенант Врангель отримав від розвідки деякі документи про співпрацю Я.О. Слащова з Троцьким і Леніном. Така правда, яку більшовики приховували довгі роки.

Вірогідність мого твердження засвідчує Велика Радянська Енциклопедія, де пишеться, що після евакуації з Криму П.М. Врангель «розжалував генерал-лейтенанта Я.О. Слащова в рядові». Та найцікавіше далі — «розжалуваний Я.О. Слащов» у 1921 році разом зі своїми прибічниками втекли з Туреччини до Москви, де з радістю були прийняті та трудовлаштовані. Послухаємо:

«После эвакуации в Турцию врангелевских войск… был судим и разжалован в рядовые. Осенью 1921 с разрешения Советского пр(авительст)ва с группой офицеров вернулся в Сов(етскую) Россию… С(лащов) преподавал тактику на курсах комсостава «Выстрел» в Москве» [25, т. 23, с. 555].

Автор звернув увагу на, здавалось би, досить дивний факт: смерть 44-річного білогвардійського генерал-лейтенанта Я.О. Слащова припала на 11 січня 1929 року, тобто на рік висилки Лева Троцького із СРСР.

Сталін прибирав людей, які знали