Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 114
Перейти на сторінку:
головного завдання. А воно полягало ось в чому: вслід за військами Махна ввійти до Криму і, закупоривши для армії «батька» вихід із півострова, раз і назавжди покінчити з махновщиною. Це завдання Ленін і Троцький поставили перед М.В. Фрунзе ще під час укладення Старобільської воєнної угоди між більшовиками і Махном. Такі люди, як Лев Троцький, образ не прощали. А Ленін, за свідченням Лева Давидовича, у ті часи завжди підтримував Троцького. І то правда.

Кавалерійські загони Махна увірвалися до Криму через Сиваш. Тому прорив армії Фрунзе через Сиваш є цілковитою московською вигадкою-брехнею. Будучи в Криму в 1963 році, я постійно допитувався у старих людей, як все те відбувалося. І, аналізуючи розповіді, багато про що дізнався. Бо відкритим текстом у ті часи не говорили. Так от: твердження Великої Радянської Енциклопедії (том 15, с. 525) про те, що «По приказу М.В. Фрунзе 25 нояб(ря) 1920 началась ликвидация м(ахновщины). 1 дек(абря) 1920 крымская группа махновцев была уничтожена», є теж цілковитою московською брехнею. Більшовики почали винищувати махновців ще до закінчення бойових дій із армією Врангеля, тобто до 17 листопада 1920-го. Так більшовики 12 листопада 1920 року не випустили з Криму через Перекоп махновську валку підвід з пораненими. Вирубали геть усіх. Врятувався один їздовий з місцевих. Отака правда про більшовиків, Леніна, Троцького, Фрунзе та інших…

Оскільки Нестор Іванович у той час був поранений і проходив курс лікування, то, зрозуміло, що у Кримському поході військо Махна очолював один із його бойових заступників. Більшовицьке керівництво передбачило і це.

«В нояб(ре)-дек(абре) крупные силы Красной Армии провели операцию по уничтожению М(ахно) в р(айо)не Гуляйполя — Синельниково, но сам Махно с отборным отрядом ускользнул» [25, т. 15, с. 525].

Саме той період, коли червоні ганялися за Нестором Івановичем влітку 1921 року, описав Юрій Горліс-Горський у книзі «Холодний Яр». Отож маємо погляд української незбільшовиченої людини на далекі події.

Послухаємо Горліса-Горського:

«Під тиском 1-ї Кінної армії Будьонного Махно перескочив по льоду Дніпро і одного туманного дня несподівано врізався в колони 2-ї Кінної армії Жлоби, які йшли до Дніпра загородити Махнові шлях на Правобережжя. Розігнав ту армію так, що тиждень потім збиралася. Тепер виробляє у степах понад Дніпром такі маневри, що червона кіннота ганяється за ним колами, як пес за власним хвостом» [246, с. 325].

Коли ж відкриємо ВРЕ (третє видання), том 19 на сторінці 383, то на схемі «Перекопско-Чонгарская операция 1920 г.» побачимо, що 1 і 2-га Кінні армії брали участь у штурмі Перекопу 7–11 листопада 1920 року. Отак брехали!..

Повернімося до свідчення Горліса-Горського:

«За півгодини ми сиділи в хаті, де розмістився штаб Махна, і розмовляли з «батьком».

— Скільки тепер, батьку, війська маєш? — запитав Чорнота.

«Батька» питання не вразило.

— Під, Кримом мав більше двадцяти тисяч. Тепер об’єднуватися в більші групи не можна. Розіб’ють. Треба шарпати червоних всюди, невеликими відділами, — не давати їм ніде спокою. До мене ось Маслак із полком від Будьонного перебіг. Так я його тільки десь під Києвом за Дніпро виведу і пошлю на Дон повстання робити…

— Вибач, батьку, за питання, — одізвався Хмара, — чому ти з червоними москалями проти білих об’єднувався?

— А мені що?! У мене засада — бити білих, поки почервоніють, а червоних — поки побіліють!

Хмара усміхнувся.

— Та то ми вже чули. А все-таки легше було б червоних бити, якби під Кримом фронт ще був…» [246, с. 328].

Останні два договори Махна з більшовицькою владою були, по суті, спрямовані проти України. Що було результатом пролетарського мислення «батька». Своїх помилок Махно так і не визнав. Хоча слава розгрому Денікіна і Врангеля має належати Махну, а отже, українському народу!

І, нарешті, закінчимо розмову про генерал-лейтенанта Якова Олександровича Слащова, якого більшовицька Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) чомусь приховала у своєму 23 томі під цим іменем. Ото у попередніх томах вела мову, без жодного застереження, про генерала Слащева, і раптом — Слащов. Врахуймо: в більшовицькій, московській історичній науці нічого випадкового не буває. Отож, у Великій Радянській Енциклопедії (третє видання) про цю людину написано так: «Слащов Яков Александрович [12(24).12.1885, Петербург — 11.1.1929, Москва], один из руководителей контрреволюции на Юге России в 1919–20, генерал-лейтенант (1920)» [25, т. 23, с. 555].

Звернімо увагу, Я.О. Слащову звання генерал-лейтенанта надали у 1920 році. На той час він уже перебував у Криму, в підпорядкуванні П.М. Врангеля. Отож, скоріше за все, цих два полководці мали нормальні стосунки, хоча більшовицька професура говорить про інше.

«Участник 1-й мировой войны 1914–18, командир лейб-гвардии Московского полка, полковник (1916). Во время Гражд(анской) войны 1918–20 в белогвард(ейской) Добровольч(еской) армии командовал бригадой и дивизией. С декабря 1919 руководил обороной Крыма с севера, командуя отдельным (затем 2-м армейским) корпусом» [25, т. 23, с. 555].

Надзвичайно дивна картина: генерал А.І. Денікін зняв військовий корпус Я.О. Слащова з діючого Московського фронту проти армії Н.І. Махна, а той замість того, щоби воювати з Нестором Івановичем, раптом зі своїм військом опинився «с декабря 1919» в Криму, хоча мав би, після розгрому «батька», повернутися на місце попередньої дислокації. Цілковитий анекдот!

А далі ще цікавіше. Послухаємо:

«В 1920 в связи с осложнением обстановки стал (Я.О. Слащов. — В.Б.) в оппозицию к ген(ералу) П.Н. Врангелю и был в начале авг(уста) снят с должности» [25, т. 23, с. 555].

Цікаво, що за достовірними фактами, більшовики-московити приховували люту брехню. Ніякого «осложнения обстановки» у липні-серпні 1920-го у військах під командуванням генерала П.М. Врангеля не було. Навпаки, війська «чорного барона» саме на ту пору відвоювали у більшовиків Північну Таврію, а поляки розгромили армію більшовиків під Варшавою і вона тікала до Бреста і далі. Тож причина зняття Я.О. Слащова з посади начальника 2-го армійського корпусу інша: генерал-лейтенант Врангель отримав від розвідки деякі документи про співпрацю Я.О. Слащова з Троцьким і Леніном. Така правда, яку більшовики приховували довгі роки.

Вірогідність мого твердження засвідчує Велика Радянська Енциклопедія, де пишеться, що після евакуації з Криму П.М. Врангель «розжалував генерал-лейтенанта Я.О. Слащова в рядові». Та найцікавіше далі — «розжалуваний Я.О. Слащов» у 1921 році разом зі своїми прибічниками втекли з Туреччини до Москви, де з радістю були прийняті та трудовлаштовані. Послухаємо:

«После эвакуации в Турцию врангелевских войск… был судим и разжалован в рядовые. Осенью 1921 с разрешения Советского пр(авительст)ва с группой офицеров вернулся в Сов(етскую) Россию… С(лащов) преподавал тактику на курсах комсостава «Выстрел» в Москве» [25, т. 23, с. 555].

Автор звернув увагу на, здавалось би, досить дивний факт: смерть 44-річного білогвардійського генерал-лейтенанта Я.О. Слащова припала на 11 січня 1929 року, тобто на рік висилки Лева Троцького із СРСР.

Сталін прибирав людей, які знали

1 ... 87 88 89 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"