Читати книгу - "Автостопом — по Галактиці"

Він перейшов на шепіт.

— Я виявив течу в пустелі, — заявив він.

При цьому він зірко вдивлявся у далину і виглядав так, ніби йому дуже хотілося, щоб у цей момент вітер рвучко розкуйовдив його волосся, та вітер був зайнятий тим, що зовсім поруч забавлявся листочками дерев, а на Форда Префекта не звертав ніякісінької уваги.

Артур попрохав його повторити те, що він тільки що сказав, бо не зовсім второпав, про що йдеться. Форд повторив.

— Течу? — перепитав Артур.

— Система дала течу, — став тлумачити Форд і поспішив підставити своє диявольськи вишкірене обличчя вітру, який саме пролітав мимо.

Артур кивнув, а затим прокашлявся.

— Ми говоримо про якісь неполадки у пральному автоматі, зробленому у Вогонії, чи про що ми говоримо? — обережно закинув він.

— Про збої, — пояснив Форд. — Про збої, які дає безперервний час космічного простору.

— А, — кивнув Артур, — то він тепер дає комусь ці збої. — Він встромив руки до кишень свого подертого халата і став удивлятися в далину.

— Що ти верзеш? — озвався Форд.

— Не розумію, — сказав Артур, — якщо час дає збої комусь, то що нам до того?

Форд мало не спопелив його поглядом.

— Та ти будеш слухати? — скипів він.

— Я ж слухаю, — мовив Артур, — та боюсь, що пуття мені від цього небагато.

Форд схопив його за лацкани халата і став говорити до нього так повільно, чітко та терпляче, ніби той був клерком з рахівничого відділу телефонної компанії.

— Видається, що там… — говорив він, — в просторово-часовій тканині… — говорив він, — з’явилися… — говорив він, — острівці…

Артур дурнувато дивився на тканину свого халата, на ту частину, в яку вчепилися пальці Форда. Доки Артур не встиг доповнити дурнуватий вираз дурнуватою реплікою, Форд поспішив продовжити.

— … нестабільності, — додав він.

— А, он як, — мовив Артур.

— Атож, саме так, — підтвердив Форд.

Вони самотньо стояли на пагорбі доісторичної землі, твердо вдивляючись один одному у вічі.

— І що ж з цією тканиною скоїлося? — спитав Артур.

— У ній виникли острівці нестабільності, — відказав Форд.

— Справді? — ні разу не кліпнувши очима, мовив Артур.

— Правдивіше не буває, — відказав Форд, так само не кліпаючи.

— Гаразд, — сказав Артур.

— Второпав? — спитав Форд.

— Ні, — зізнався Артур.

Нависла гнітюча мовчанка.

— Трудність цієї розмови полягає в тому, — почав Артур, після того як по його обличчю повільно проповзла понура важка тінь, так ніби альпініст обережно випробовував підступний виступ скелі, — що вона дуже відрізняється від тих, які я вів останнім часом. А вони, як я вже пояснював, велися переважно з деревами. Вони не були схожі на цю. Можливо, за винятком тих, які я мав з в’язами, хоч і вони бували не дуже результативні.

— Артуре, — сказав Форд.

— Так. Слухаю, — сказав Артур.

— Просто сприймай на віру все, що я тобі кажу, і все буде дуже і дуже просто.

— Так-то воно так, та щось не дуже віриться. Вони сіли, щоб зібратися з думками.

Форд дістав свій субефірний чуткомат. Він приглушено дзижчав, тьмяно поблимував крихітним світликом.

— Батарея сіла? — запитав Артур.

— Ні, — сказав Форд, — в просторово-часовій матерії простежується мобільна аномалія, локальний збій, острівець нестабільності. Теча. І вона зараз десь поблизу нас.

— Де?

Трохи дрижачою рукою Форд став повертати півколом чуткомат. Раптом світлик яскраво засяяв.

— Там! — гукнув Форд, простягаючи руку. — Там, за тією канапою!

Артур поглянув у вказаному напрямку. На його превелике здивування, в полі, просто них, стояла м’яка канапа, в простонародді — честерфілдка, покрита барвистим оксамитом. Він вирячився на неї здивовано. І зразу ж у нього виникло декілька запитань.

— Чому, — запитав він, — посеред цього поля стоїть канапа?

— Я ж сказав тобі! — підхоплюючись на рівні, вигукнув Форд. — Збій у безперервному часі космічного простору!

— І оце його канапа, чи не так? — запитав Артур, спинаючись на ноги і повертаючись до вертикального положення, одночасно плекаючи надію, хоча й не дуже тверду, і до здорового глузду.

— Артуре! — закричав на нього Форд, — та канапа стоїть тут через нестабільність космічного часу, це я намагався тобі втовкмачити в твої невиліковно розм’яклі мізки. Її виплеснуло з плину часу крізь течу, вона — уламок, викинутий з плину космічного часу, і немає значення, чим вона є, наша справа зловити її, бо це єдина нагода звідси вибратися!

Він швидко скочив із прискалка і стрімголов помчав через поле.

— Зловити її? — пробурмотів Артур, а потім ошелешено насупився, коли побачив, як честерфілдка стала ліниво перевалюватися з боку на бік, підстрибнула і граційно попливла над травою.

Охоплений несподіваним захватом, він з гиком скочив з прискалка і помчав слідом за Фордом Префектом ловити норовистий предмет меблевого гарнітуру.

Вони гасали по траві мов навіжені, стрибали, сміялися, викрикували один одному поради, як перейняти канапу з того чи іншого боку. Промені сонця сонно пестили хвилі трави, злякані польові тваринки кидалися врозтіч.

Артур почувався щасливим. Йому було страшенно приємно, що хоч раз, хоч один-єдиний день минав майже так, як того давно хотілося. Лише двадцять хвилин тому він хотів стати божевільним, а ось зараз уже ганяється по луках доісторичної Землі за честерфілдською канапою.

Канапа скакала то в один бік, то в інший, і здавалося, що вона одночасно і матеріальна, мов ті дерева, повз які вона пролітала, і безтілесна, мов сон, коли вона, мов примара, проходила крізь інші дерева.

Форд з Артуром моталися за нею туди й сюди, але вона петляла так, ніби простір мав для неї іншу, складну математичну топографію, як воно й було насправді. Вони ганялися, а вона витанцьовувала й крутилася, а потім раптом пішла круто вниз, ніби спадна лінія графіка, і вони практично опинилися над нею. З радісним вигуком вони стрибнули на неї, сонце згасло, і вони провалилися у страшну порожнечу, а потім несподівано опинилися в сучасному Лондоні на полі стадіону «Лордз», де саме відбувався матч між крикетними командами Англії і Австрії року 198-, в якому англійській команді для перемоги треба було зробити лише двадцять вісім пробіжок[21].

РОЗДІЛ 3

Важливий факт із історії Галактики.

Факт номер один: (запозичено з «Популярної Історії Галактики», том «Зоряна збірка цитат на кожен день»).

Нічне небо над планетою Кріккіт — найнецікавіше видовище в цілому Всесвіті.

Той день, коли Форд з Артуром невпопад дали сторчака з аномалії космічного часу і добряче гепнулися, впавши на ідеальне трав’яне поле стадіону «Лордз», був просто чарівний.

Глядачі аплодували шалено. Аплодували не їм, але вони інстинктивно вклонилися і зробили це доречно, бо