Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Прес-центр 📚 - Українською

Читати книгу - "Прес-центр"

240
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прес-центр" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 119
Перейти на сторінку:
налити подвійне віскі без води й льоду, випив, відчув запах димку, самогонки хильнути б, яку Зубаниха колись гнала на Плещеєвому озері; осінні світанки там важкі, бугай кричить тривожно, далечінь видно як на сислеївській картині, мов крізь цигарковий папір, туман шаруватий, зримий, близький, барвами схожий на церковні пахощі, що клубочаться в храмах, господи, як додому хочеться, сили немає!

— Ще віскі, — сказав Степанов і повторив прекрасне італійське «прего» — «будь ласка»; істинно вимоглива ввічливість; коли ми вже почнемо по телебаченню давати уроки етики? Петро колись почав це, а потім не до того було, та й Петра звели зі світу, а зараз саме час, адже так лаємось, стидовисько та й годі, відсутність зовнішньої культури не завжди компенсує культура внутрішня, звісно…

— Подвійне? — спитав бармен, з інтересом розглядаючи Степанова.

— Тільки так.

— Синьйор — американець?

— Росіянин.

Бармен присвиснув.

— О-ля-ля, ви перший росіянин, якого я бачу в житті! Мій батько був у вас у полоні, казав, що в Росії живуть дуже хороші люди, давали докурювати сигарети, не били і вгощали своїм хлібом чорного кольору…

— Бувало, — погодився Степанов. — За здоров’я вашого батька…

— За пам’ять батька, — виправив його бармен. — Він помер.

— У нас у Росії кажуть: хай земля йому буде пером.

— Я не дуже добре знаю англійську… Що означає «пером»?

— Ну, щоб йому було м’яко лежати…

— Дякую, синьйор, тепер я зрозумів… Ви тут у справах?

— Так.

— А хто ви за фахом?

— Літератор.

— Пишете статті в газети?

— Це теж… Ви тут давно?

— Сім років… Швейцарія — стійка країна, валюта стабільна, бізнес іде добре, особливо влітку, тьма-тьмуща туристів, піцца — саме їхня їжа, дешева і голод угамовує…

— Ваша піццерія, мабуть, дорого коштувала?

— Так, я загнав у неї всі свої заощадження… Раніше тут був бар, поганенький бізнес, на каві грошей не заробиш, люди хочуть дешево попоїсти, і щоб з національним колоритом…

— А чому колишній хазяїн продав бар?

— Старий… Німець… Він був одинокий, нацист… Знаєте, що таке «опель», який називається «Аскона»?

— Не знаю.

— Це подяка місту за те, що під час війни Гітлер відправляв сюди на лікування своїх поранених льотчиків: ніяких бомбардувань, їжі вистачало, дівки безплатні… Ні, зараз вони знають ринок, я кажу про війну… А старий був самотній, працювати треба від рання до смеркання, офіціанти вимагають великої плати з обороту, а ми всією родиною працюємо.

— Хто оформив вам купчу? Адвокат?

— Це в нього був адвокат, у синьйора Лоренца, я просто взяв і приніс гроші. Коли є готові гроші, адвокат не дуже-то й потрібен.

— Де ви уклали купчу?

— В префектурі, двадцять хвилин їзди, з цим у швейцарців легко, це тільки в Італії мордують паперами та шахрують на кожному кроці, такі вже ми люди…

Степанов усміхнувся:

— Це непатріотично — ганити свій народ…

— Чому? Навпаки. Непатріотично закривати очі на погане, дітям буде страшно жити, люди повинні говорити про свої вади відверто…

… О дев’ятій ранку Степанов був у префектурі.

О дев’ятій двадцять він одержав нову адресу колишнього власника вілли «Франческа» синьйора Жовенті.

О десятій сорок синьйор Жовенті провів Степанова до дверей своєї квартири на віа Комунале і побажав йому щасливої подорожі.

Свою віллу, яка раніше називалась «Наталі», він продав адвокатові римської кінопродукції «Чезафільм» синьйорові Ферручі.

Степанов сів у машину і погортав свої записи; все збігалося; саме адвокат Ферручі захищав Дона Валлоне, коли того викликали до суду в справі про Франческу Сфорца.

63

Ланцюг (ілюстрація № 5). 22.10.83

… Про політ Марі Кровс на Сіцілію, в Сіракузи, до Стефана Річардса, професора історії Гарвардського університету, який оселився після виходу на пенсію в Італії, ЦРУ дізналося через сім хвилин після того, як вона поклала телефонну трубку, домовившись з американцем про час і місце зустрічі.

… Через годину в філіал ЦРУ, що обслуговував шостий флот США у Середземному морі і базувався в Палермо і Катанії «під дахом» страхової компанії «Іншуренс інтернешнл», пішла шифровка, в якій службі було наказано організувати запис розмови професора Річардса і Марі Кровс.

… Тому в невеличкому залі піццерії «Лас Вегас», де Річардс призначив Марі побачення, коли вона приїхала туди, вже побували три техніки ЦРУ з портативними апаратами, які записали всю їхню розмову.

… Розшифрований запис розмови відіслали в Ленглі негайно.

«Кровс. Професоре, я вдячна за те, що ви так люб’язно припинили роботу над своєю книгою й знайшли для мене час.

Річардс. Це гріх — не відгукнутися на прохання такої чарівної дами. Кажіть, що там у вас, я постараюсь відповісти на запитання.

Кровс. Ви займалися мафією…

Річардс. Я займаюся нею, так точніше.

Кровс. Пробачте… Ви займаєтесь мафією… А мене цікавить усе, пов’язане із справою Граціо, із загибеллю його дружини, з пошуком Шора, який, правда, більше вже нічого не може шукати, і з загадковим убивством Вітторіо, колишнього охоронця Граціо…

Річардс. Ви хочете писати про це?

Кровс. Так.

Річардс. Скільки вам років?

Кровс. Двадцять дев’ять.

Річардс. Набридло життя?

Кровс. Навпаки. Я його дуже люблю, тому й хочу виступити в пресі.

Річардс. Це патетика. Вас знищать, якщо ви зараз зачепите больові точки синдикату, міс Кровс. Після того, як станеться щось, а воно, очевидно, мусить статися, публікуйте, але не раніше.

Кровс. Ви ж не боїтеся публікувати свої статті про синдикат?

Річардс. Ще й як боюсь, міс Кровс… Ще й як… До того ж я пишу історію, а не сьогоднішній день… Історикові взагалі небезпечно потикатися в сьогоднішній день, це як жорна, сліпі й спрямовані, перемелють — борошна не залишиться… Потім, я старий, я вже віджив, мій страх особливий, я боюсь не за тіло, а за те, що лишилося нереалізованим у голові, ось чого я боюсь. Що питимете?

Кровс. Будь ласка, не сердьтесь, але я завжди плачу за себе сама, я замовлю води.

Річардс. А я вип’ю пива… Добре, ми з вами обговорили ситуацію. Тепер до діла… Ви чули про Маттеї?

Кровс. Звичайно… І знаю про Дона Валлоне, і здогадуюсь про його роль у загибелі Маттеї, про тих нафтових королів Далласа, яким він допомагав…

Річардс. Міс Кровс, я американець, отже, я патріот своєї країни. Я згоден обговорювати таємниці нафтового бізнесу Далласа в зв’язку з загибеллю Енріке Маттеї, але тільки на підставі документів… У мене їх немає. Через те я говоритиму лише про факти… Ви маєте рацію, у Дона Валлоне є свій інтерес в Америці, так, справді, його бізнес у Штатах захищає адвокатська контора Уолл-стріту, але це

1 ... 87 88 89 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прес-центр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прес-центр"