Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том I"

— Я подала оголошення про нього до «Сетердейс Кронікл», — сказала вона. — Ось вирізка й чотири його листи.

— Дякую. Ваша адреса?

— Кембервел, Лайон-Плейс, 21.

— Адреси містера Ейнджела, як я пам’ятаю, ви не знаєте. А де служить ваш батько?

— У фірмі «Вестхавс і Марбенк», на Фенчерч-стрит. То найбільші постачальники кларету.

— Дякую. Ви дуже чітко виклали мені свою справу. Залиште ці папери тут і пам’ятайте про мою пораду. Забудьте про все це назавжди, щоб воно більш не псувало вашого життя.

— Щиро вдячна вам, містере Холмсе, але це неможливо. Я буду вірна Госмерові. Він ще повернеться до мене.

У простодушній вірі нашої гості, незважаючи на її чудернацький капелюх та простакувате обличчя, було щось справді шляхетне, що викликало до неї повагу. Вона поклала на стіл папери й пішла, пообіцявши, якщо буде треба, завітати до нас іще.

Декілька хвилин Шерлок Холмс сидів мовчки, стуливши кінчики пальців, випроставши ноги й замислено дивлячись у стелю. Потім дістав з полиці стару, засмальцьовану глиняну люльку, що завжди була для нього порадницею, запалив її і вмостився глибоко в кріслі, потопаючи в хмарах сизого диму; обличчя його виглядало якнайбайдужішим.

— Цікава особа ця дівчина, — мовив він нарешті. — Гадаю, що значно цікавіша, ніж її справа, до речі, досить заяложена. Якщо ви зазирнете до моєї картотеки, то знайдете там багато подібних випадків, — скажімо, в Андовері 1877 року та ще в Гаазі щось подібне сталося минулого року. Задум, одне слово, старий, хоч у ньому й було кілька нових для мене дрібниць. Проте сама дівчина набагато цікавіша для спостережень.

— Ви, напевно, побачили в цій історії багато такого, що лишилося для мене невидимим, — зауважив я.

— Не невидимим, а непоміченим, Ватсоне. Ви не знали, на що слід звернути увагу, й не помітили найсуттєвішого. Я ніяк не можу переконати вас, яку вагу має рукав, ніготь великого пальця чи шнурки на черевиках. Що ви можете сказати про цю дівчину? Опишіть її.

— На ній був сірий солом’яний капелюх із широкими крисами та цеглясто-червоною пір’їною. Жакет — чорний, прикрашений візерунком із чорного бісеру. Сукня — брунатна, навіть темно-кавової барви, з пурпуровою оксамитовою смужкою на рукавах і навколо шиї. Рукавички — сірі, протерті на вказівному пальці правої руки. Черевиків я не встиг розглядіти. У вухах маленькі круглі золоті сережки; одне слово, особа цілком поважна, хоч і дещо проста, невимушена й безжурна.

Шерлок Холмс тихенько заплескав у долоні й засміявся:

— Чудово, Ватсоне, чудово. Ви справді досягли деяких успіхів. Щоправда, найсуттєвіше ви проминули, зате добре засвоїли метод, і око ваше метке на кольори. Ніколи не вірте загальним враженням, друже, а зосереджуйтесь на дрібницях. Я завжди спершу дивлюся на рукави жінки. У випадку з чоловіком краще починати з колін штанів. Як ви помітили, рукава її були облямовані оксамитом, а ця матерія найкраще зберігає сліди. Дві смужки трохи вище від зап’ястків, саме там, де друкарка торкається стола, помітні пречудово. Такий самий слід залишає швейна машина, але тільки на лівій руці, і притому лише зовні, а тут він проходить через усю руку. Потім я глянув на її обличчя й, побачивши слід від пенсне на переніссі, зробив зауваження щодо слабкого зору та друкування на машинці, чим дуже вразив її.

— Мене це теж вразило.

— Але ж це видно одразу! Поглянувши на її черевики, я був вельми здивований, бо помітив, що вони різні: один з візерунком на передку, а інший — зовсім гладенький. До того ж один черевик був застебнутий лише на два нижні ґудзики з п’яти, а другий — на перший, третій і п’ятий. Якщо ви бачите молоду дівчину, охайно вбрану, що виходить із дому в різних, та ще й напівзастебнутих, черевиках, не треба великої проникливості, щоб сказати, що вона кудись поспішає.

— А ще? — спитав я, захоплюючись, як і завжди, рідкісною спостережливістю мого друга.

— Я помітив, між іншим, що вона, вже зовсім одягнена, збираючись виходити з дому, щось писала. Ви побачили, що права рукавичка в неї протерта на вказівному пальці, але не помітили, що рукавичка й палець забруднені чорнилом. Писала вона поспіхом і вмочила перо надто глибоко. І було це, напевно, сьогодні вранці, бо інакше плями на пальці не були б такими свіжими. Все це досить цікаво, хоч і дуже просто. Та ближче до справи, Ватсоне! Чи не могли б ви прочитати мені опис прикмет містера Госмера Ейнджела в оголошенні?

Я підніс невелику газетну вирізку до світла.

— Тут сказано: «Пропав безвісти вранці чотирнадцятого числа джентльмен на ім’я Госмер Ейнджел. Зріст — близько п’яти футів семи дюймів; міцної статури, кремезний, смаглявий, чорнявий, із невеликою лисиною; має чорні густі бакенбарди й вуса, темні окуляри, злегка затинається. Був одягнений у чорний сурдут, підбитий шовком, чорну жилетку з золотим ланцюжком, сірі твідові штани й брунатні ґетри поверх черевиків, з гумовими петельками. Служив у конторі на Ліденхолл-стрит. Кожен, хто повідомить...»

— Досить, — мовив Холмс. — Щодо листів, — вів він далі, переглядаючи їх, — то вони звичайнісінькі. Ніяк не окреслюють містера Ейнджела, хіба що там є згадка про Бальзака. Одначе тут є цікава річ, що, безперечно, вразить вас.

— Їх надруковано на машинці, — зауважив я.

— Надруковано не лише самі листи, а й підпис. Подивіться-но на слівця «Госмер Ейнджел» унизу. Дата, як бачите, є, але жодної адреси, крім Ліденхолл-стрит, нема. А це справді дивно. Та найважливішим є саме підпис, — ми можемо вважати його за доказ.

— Доказ чого?

— Любий мій друже, хіба ж ви не розумієте, яку вагу має цей підпис?

— Правду кажучи, ні, хіба що, може, він хотів залишити за собою змогу заперечити цей підпис, якщо його притягнуть до суду за порушення обіцянки одружитися.

— Ні, річ не в тім. Щоб з’ясувати цю справу, я напишу два листи: один — до фірми в Сіті, а другий — до вітчима молодої леді, містера Віндібенка, й запрошу його завітати до мене завтра ввечері о шостій годині. Спробуємо переговорити з чоловічою частиною родини. А зараз, докторе, ми нічого не зможемо вчинити, доки не дістанемо відповіді на ці листи, тож відкладемо нашу маленьку загадку на якийсь час до шухляди.

Знаючи найтоншу проникливість і надзвичайну жвавість вдачі мого друга, я був певний, що він, якщо вже ставиться до розкриття цієї дивовижної