Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Коротко кажучи: всі спроби описати стан Всесвіту до початку його розширення поки що не мають під собою хоч якоїсь твердої фізичної основи.

Чому все так у Всесвіті влаштовано? Це головне питання вчених. Та й взагалі, цікавих, тих, хто думає про першопричини, що та звідки взялося. І що буде, якщо змінити умови, які призвели до такого влаштування?

Якщо відповідати парадоксально, то: Всесвіт влаштований так, що в ньому стала можлива поява людини. Це положення стали називати антропним принципом. На перший погляд це здається банальним — якщо людина існує, значить для чогось були відповідні умови, а якщо глибше?

Для виникнення галактик, зірок і нашого сонця повинні були скластися ті умови, у яких можлива поява планети Земля.

В час Великого Вибуху повинні були існувати фізичні закони, які й визначать хід подальшого розвитку. Звідки вони взялися — наука цього не знає. Якби ці умови виявились хоч трохи іншими — не виникли б не тільки галактики зірок, але й атоми, з яких вони складаються.

Всесвіт досить крихкий, визнають космологи, найменша зміна діючих у нім закономірностей призвела б до катастрофічних наслідків.

А тому ми живемо у світі, який влаштований мудро і гармонійно. Хоч цього ми ніколи не зможемо збагнути. Одне ясно: Всесвіт влаштований саме так, що в ньому стало можливим з’явитися людині.

І ось усе це має зникнути.

Спершу стиснувшись в первісну незбагненну точку.

А потім точка вибухне і все повториться, — щоб знову виникнув світ, а в ньому людина.

І Великий Вибух відродить Всесвіт, і все почнеться знову з’являтися — час, простір, матерія, речовини, за ними зорі, галактики…

Увесь зрештою Всесвіт знову народиться і в його глибинах спалахнуть мільярди зірок, галактик, планет…

В Галактиці Молочний Шлях — яка знову відродиться, — у спіральному її рукаві, званому рукавом Оріона, знову спалахне зоря, що її буде названо Сонцем, у неї з’являться дев’ять молодих планет, третьою голуба планета, що її колись люди назвуть Землею…

Тоді, як вони з’являться і обживуть свою кульку. Вони навіть не підозрюватимуть, що вони вже були і були не один раз. На голубій планеті Земля під зорею, званою Сонцем. Навпаки, вони будуть певні, що з’явилися вперше. І востаннє. Тоді ж як насправді — в черговий раз, своєї вічності, що настає після загибелі…

А думка — при нагоді, чи коли вночі дивишся на зоряне чорне небо над головою, всіяне зорями, чи вдень, коли сяє сонце, ні-ні, та й вигулькує: а раптом ми, люди, (і я, і ти — теж) не вперше живемо в цьому світі? І раптом все це вже… вже було? Га? Га-а???

І раптом я вже був?

І все, що трапилося зі мною за життя, вже колись… траплялося?

І таким же було зоряне (чи сонячне) небо над головою, і таким же був світ, а в ньому таким уже був я і було таким моє життя — із радощами його і бідами його. І я не вперше все це переживаю — гірке й печальне, радісне і щасливе, що ось зараз буде те й те, як уже було колись…

Але якщо було, то — коли було?

Цього ніхто не скаже. Як і не відповість достовірно: так, усе вже було.

І ні в кого запитати, і ні до кого звернутися.

Хіба що до астрономів, які підтвердять: так, світ розширюється, а відтак, як закінчиться ця фаза, він стиснеться в точку і…

І все повториться, як і було. З’являтимуться ті ж самі народи (деякі з них все так же зникнуть потім з історичної арени, як, наприклад, зникнуть з наших степів скіфи), ті ж самі цивілізації, траплятимуться ті ж самі події і так же люди житимуть — всі разом і кожен зокрема. І ті ж самі війни проноситимуться ураганами над землею, забираючи тих самих же людей…

Але чому повториться все, як і було, а не повториться, наприклад, по-новому?

З цього приводу маленька притча.

Колись люди знали про кінцевий строк свого життя, рік і місяць і навіть день та годину, коли вони помруть.

Це — з української легенди.

І ось якось Бог зі святим Миколаєм мандрували землею. Зайшли в одне село і жахнулися запустінню, що там панувало.

Всюди був безлад і розгардіяш, все було занехаяне, напівзруйноване, поля й городи заросли бур’янами, неохайні люди тинялися як сонні — ні за що не беручись. Одне слово, панував у тім селі хаос. Чи не кінець світу.

Стурбований Бог запитав: чому вони так поводяться? Чому дожили до такого запустіння? Чому не працюють, не