Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ліки від страху 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліки від страху"

527
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліки від страху" автора Аркадій Олександрович Вайнер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 116
Перейти на сторінку:
був невдалий в усіх відношеннях. І, мабуть, кращого настрою для зустрічі з Панафідіним і навмисне було не підібрати.

А зустрітися з ним мені було просто необхідно: препарат, знайдений у його машині, я вважав лижинським. А якщо це не так? Адже. я знав, що Лижин зміг самостійно одержати метапроптизол. І Панафідін міг одержати його сам, а причини, які примусили їх обох утриматись від публікації цього сенсаційного відкриття, могли бути найрізноманітнішими. І мені конче треба було дізнатися напевне, чи є в Панафідіна метапроптизол, чи ні. А шлях до цього я бачив тільки один…

Подзвонив йому по телефону:

— Я хотів би обговорити деякі питання, зв'язані з тим препаратом, який був у вас в машині.

— Прошу. — І ця готовність зустрітися зі мною підтвердила знову його інтерес до пробірочки з білим порошком, бо ж він зразу погодився, хоч і відчував таку гостру антипатію до мене. Але Панафідін — людина серйозна, і я намагаюся бути серйозним, і ставки в цій грі надто серйозні, щоб орієнтуватися на таке непевне й мінливе відчуття, як антипатія чи симпатія.

— Коли до вас можна приїхати? — спитав він, і я зрозумів, що він проковтнув лише кінчик моєї принади і виводити його тепер треба повільно, обережно, аби він, стріпнувшись зненацька, не зірвався разом з приготовленим йому гартованим гачком із стопорним загвіздком.

— Давайте краще я до вас приїду, бо в мене у місті різні справи і я сам не знаю, коли звільнюся. Щоб вам не чекати, краще я до вас приїду.

Мені слід було пронести цю зустріч на його майданчику: там, у своїх стінах, він відчуватиме себе впевненіше, і це має неодмінно згладити настороженість, притупити його гостроту природженого хижака, падати впевненості в собі й допомогти йому прийняти саме те рішення, яке потрібне мені. Чи розшуку?

— Добре, — зразу погодився він. — Годині о дванадцятій вас влаштує?

— Думаю, так… Отже, о дванадцятій.

І тут у нього витримки все таки забракло: видно, нестерпно йому було чекати що три години, і він запитав:

— А що, це справді метапроптизол?

Він запитував байдужим, спокійним тоном, ніби йому все це було до лампочки — метапроптизол там, стрептоцид чи сода. Вже коли я так надокучаю йому, то хоч з пристойності, щоб мене не образити, треба ж запитати: у справі я бігаю чи просто з дурості деруся на голі стіни? Я й відповів йому так само:

— Хто його знає! Тут хіба так розберешся — зопалу? Тут іще думати треба…


— Олександре Миколайовичу, я знаю, ви багато років працювали разом з Лижиним, а потім розійшлися. Розкажіть мені про причини вашого розриву…

Панафідін довго мовчав, курив, пальцем розкручував блискучу запальничку на полірованій стільниці, уважно позираючи на мене й ніби прицінюючись, чи вартий я такої розповіді, чи послати мене під три чорти.

Потім, видно, вирішив, що вартий, бо сказав:

— Це дуже все складно. Тут у двох словах не поясниш. Адже у вас напевне виникло питання, інтерес або підозра — не знаю, як буде точніше, але суть одна: чому я вам ще першого разу нічого не сказав про Лижина? А пояснюється це просто: ви прийшли до мене з конкретного кримінального випадку, і я не хотів втручати Лижина, тому що така постать зразу може викликати підозру у вас, і потім іди доводь, що Лижин — не верблюд…

— Дивні уявлення у вас про карний розшук.

— Та вже які є, — знизав плечима Панафідін. — Лижин людина талановита, але нещаслива. І незібрана. Його завжди підводив тяжкий для вченого порок — нетерпіння. Усвідомлюючи свій талант, він хотів компенсувати власне невезіння і незібраність форсованими темпами досліджень. Але в науці, особливо в такій, як у нас, — пов'язаній з людьми, — це дуже великий ризик і майже завжди невиправданий. Звідси пішли зриви. І від усіх цих невдач поступово, не зразу, система його наукових принципів переродилася в просту амбітність. А на амбіції далеко не поїдеш. Нізащо він не хотів визнавати помилок, навіть якби від визнання він тільки виграв би…

— Даруйте, але хіба може вчений визнати свої погляди помилкою, не погоджуючись у душі з цим?

— Не треба бути наївним, життя — це не театральна дуель. І ніяких рецептів на всі випадки не існує. У кожній ситуації треба думати — знову й знову!

— Тоді дайте відповідь мені на таке запитання: ваш батько — якби він зрікся своїх поглядів, — можливо, не зазнавав би так довго нападів і не втратив би кафедру? Але чого б учив він студентів?

— Того ж, чого вчила б решта, — сухо, із злістю засміявся Панафідін. — Вам здається, що ви поставили мені винятково важке запитання, примусивши оцінювати поведінку — праведну й мученицьку — свого батька. А я вам скажу, що мій тато, світла йому пам'ять — волика була людина! — вчинив неправильно…

— Тобто як це? — розгубившись, запитав я.

— А отак! У науці завжди точилася боротьба не тільки з незнаним, але й, головним чином, з ученими дурнями, обскурантами й демагогами, які влаштували собі з храму науки ситну годівницю. Одначе із залізною необхідністю в неминучій діалектиці пізнання їх усіх рано чи пізно викидали звідти, істина перемагала, тому що зупинити процес наукового пізнання світу неможливо. І на кожному подальшому етапі осягнення наукової істини вся ця історія повторювалась. На жаль, батько, який вважав себе лицарем науки, замість того щоб заявити, що Грегор Мендель і Вейсман — найманці імперіалізму, а головний його опонент академік Плєшаков, навпаки, мислитель і молодець, узяв і з високої трибуни строго аргументовано довів, що його хулителі — невігласи й демагоги…

— А що, по-вашому, йому належало зробити?

— Скромно заявити про помилковість своїх уявлень і лишитись на кафедрі, щоб готувати, виховувати зміну вчених, котрі за кілька років мали прийти і, звісно, прийшли на зміну дурням і неукам. Батько був видатним ученим і зміг би підготувати сотні чудових фахівців, і тоді користі від його безпринципності було б набагато більше, ніж від

1 ... 87 88 89 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліки від страху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліки від страху"