Читати книгу - "Шалені шахи"

Збувся й передсмертний проклін принцеси Анни: син Костянтина Василя — княжич Януш — не тільки прийняв віру уніатську, тим самим зрадивши справу життя свого батька, але також не залишив по собі жодного нащадка чоловічої статі. На ньому рід магнатів Острозьких і перервався.

Старий князь Костянтин Василь вважав таку зраду православної віри знаком долі. Свого часу він наказав виготовити величезний Constantinus Ruthenorum Rex з усіма королівськими регаліями — з короною, зі скіпетром і державою в руках, із золотим ланцюгом на шиї. Звісно, тепер портрет довелося переробити: всі королівські регалії були ретельно замальовані, в руках же князя Острозького з'явилась доволі незвична, як для тогочасних княжих портретів, деталь: гроші! Так, грошей у нього вистачало, але ж не все, як виявилося, можна було за гроші купити! Наприклад, королівський трон лишився недосяжним...

Більше ніколи у житті він не торкався скриньки, де разом із старовинною Біблією зберігалися королівські регалії самого Данила Галицького — тільки здалеку дивився на сімейну реліквію. Адже раптом згадав, що скриня може принести одному з нащадків княжого роду Острозьких не тільки небачену могутність і владу, але й жорстоке розчарування... Так і сталося!

Не знав Костянтин Василь, що насправді з подвійного дна скрині зникла шухлядка разом з королівськими регаліями. Невдовзі після страти Северина Наливайка її забрав звідти Дем'ян, керуючись відчуттям справедливості: адже розумів, що справжнім спадкоємцем, який до того ж відкрив таємницю скриньки, є він, а не хтось інший... Дем'ян просто дозволив Костянтину Василю скористатися спадком, оскільки можливості могутнього магната не можна порівнювати з можливостями служника. Проте Острозький прагнув лише зреалізувати власні амбіції, й навіть не спромігся врятувати від лютої кари Северина!.. Тому розчарований його душевною черствістю Дем'ян забрав і сховав дорогоцінний спадок своїх предків в одному з монастирів: нехай полежить до кращих часів...

Останнім же наслідком повстання під проводом Наливайка було рішення польського сейму ліквідувати Запорозьку Січ, щоб у жодному разі не допустити надалі виникнення нових оплотів козацької вольниці.

Втім, це рішення так і не було втілене у життя. Тим паче, що Сигізмунд ІІІ Ваза вже незабаром відчув гостру потребу в допомозі доблесних загонів «степових лицарів»....

Літній, але все ще міцний, як для своїх років, чоловік стояв біля краю клітчастого чорно–білого майданчика й замислено дивився на чотири шеренги челядників, виряджених у чудернацькі білі або чорні костюми шахових фігур. Як імпровізовану шахівницю, так і костюми продала родина італійця, який колись носив почесне звання шахового грос–мейстера ордену розенкрейцерів. Тільки–но незвичайне придбання привезли у Несвізький замок, як покупець наказав змонтувати шахівницю в парадній залі й перевдягнути тридцять двох челядників.

Чим далі князь дивився на «шалені» шахи, тим більше збудження охоплювало його. Так, ідея заслуговувала на найвищу похвалу! Й тепер він, нащадок славетного роду литовських князів Радзивіллів, як слід підготується до участі у таємному шаховому турнірі ордену розенкрейцерів.

Під час останньої гри сталося щось нечуване. Черговий претендент на звання гросмейстера раптово віддав Богові душу, і для участі в турнірі родина померлого обрала замісника–єпископа. Останній здав шахову партію буквально на середині, проте чомусь вперто вважав себе переможцем!!! Більш того — свавільно виголосив прогноз на майбутнє для Польщі й залишив ошелешеного таким самоуправством гросмейстера у повній розгубленості. Й навіть (подумати тільки!) від урочистого обіду відмовився...

Скандальну партію і всі супутні обставини розбирав спеціально скликаний капітул[86] розенкрейцерів. Після жвавого диспуту високе зібрання вирішило: на майбутнє подібних прецедентів не допускати, правила проведення і церемоніал шахового турніру знов переглянути, при необхідності осучаснити й перезатвердити, нових ігор не проводити до самої смерті нинішнього гросмейстера, опісля ж розіграти вакантний титул між двома претендентами.

Насамперед, дочекалися смерті гросмейстера — шляхетного англійського лорда. Потім кілька років переглядали й перезатверджували правила турніру і церемоніал. Потім обирали претендентів.

Нині всі формальності завершено, і невдовзі представник княжого роду Радзивіллів поміряється силами з суперником — французьким герцогом. Кому дістанеться перемога і гросмейстерський титул, князь не сумнівався. Він зіграє з суперником–французом тут, у своєму замку, не у прості, а саме в «шалені» шахи! Хто сміливо рухає по шахівниці живих людей, той майстерно командуватиме арміями, народами, цілими країнами. Так, саме «шалені» шахи — це високе мистецтво! А він вже встиг полюбити цю ідею.

Зараз відходить у небуття старе і настає нове століття. Разом із тим, наближається час змінити обличчя Європи. Хто це зробить, кому під силу таке величне діяння?! Поза сумнівом, найкращому стратегові — шаховому гросмейстеру розенкрейцерів. Саме він натискатиме на потаємні пружини буття країн і народів. Літній князь відчував, що зовсім невдовзі завоює цей почесний титул, і допоможуть йому не прості, а саме «шалені» шахи.

2013 – 8 квітня 2014 р.,

Київ

1480 — У селі Прошовіци поблизу Кракова народився Станьчик — придворний блазень великих князів литовських і королів польських Олександра Ягеллона (1492/1501–1506), Сигізмунда I Старого (1506–1548) і Сигізмунда II Августа (1548–1572). Привілейованого становища при королівському дворі домігся завдяки дотепності, користуючись статусом блазня, нещадно осміював безтурботну політику трьох королів.

1494 — В італійському місті Віджевано народилася Бона Сфорца — дочка міланського герцога Джана Галеаццо Сфорца й Ізабелли Арагонської, неаполітанська принцеса, королева польська (1518–1556), велика княгиня Литовська, друга дружина короля Сигізмунда І Старого.

1500 — Народився Федір Андрійович Сангушко — староста волинський, володимирський,