Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Цікаво подає міф український переказ. Колись давно трапилася велика посуха, що навіть у колодязях вода попересихала. У тому краю жила вдова з дочкою, і коли та посуха сталася, вдова стала помирати без води. Дочка взяла глека й пішла шукати воду для матері. І десь таки набрала глек цілющої вологи й понесла швиденько додому. Але по дорозі натрапила на чоловіка, що вмирав від спраги — й дала йому напитися. Далі натрапила на другого, третього й аж до сьомого. Всім дівчина дала води й порятувала від смерті. Води зосталося тільки на самому денці.

Ішла вона, йшла, натомилась і сіла перепочити. А глечика поставила біля себе. Де не взялася собака й перекинула глек, бо теж хотіла напитися. А коли глечик перекинувся, то з нього вилетіло 7 зірок великих і восьма маленька — всі вони постали на небі.<246>

Ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що їх дівчина одпоїла, а восьма маленька — то душа собаки, що перекинула глечик. А за ту доброту й щирість дівчини Бог послав дощ у край, де вона жила (СМ, 20).

За «Махабгаратою», Сканда-Карттікея — син бога Аґні й Свахи, його дружини, доньки Дакші, сина Брахми-творця. Закохана в бога вогню, Сваха знайшла спосіб здобути його прихильність і хитрощами народила від нього шістьох синів (МНМ, ІІ 420).

У зв’язку зі Скандою-Карттікеєю-Муруґаном привертають увагу деякі моменти. Зброя цього бога — спис із тризубцем на вістрі. Одним із семи мудреців, які зійшли на небо й стали сузір’ям Саптарші —«Сім Мудреців» (Велика Ведмедиця) був Васіштха. Про нього давні джерела мовлять, що його нащадки носили пасмо волосся на виголеній голові, тобто «оселедець». Зі Скандою-Карттікеєю пов’язується сузір’я Плеяд і Велика Ведмедиця (укр. Віз). Сканда, за міфами, був народжений, щоб знищити асура Тараку, який капостив богам. Троє синів Тараки звели місто асурів Тріпуру, яке згодом знищив своєю вогненною стрілою Шіва-Рудра. В ареалі ж, де засвідчене прізвище Моружченко, маємо Трипілля, а назви Тріпура й Трипілля тотожні, вони означають «Тримісто». Ім’я Тарака, або Тара означає «Зірка», а в цьому ж ареалі маємо назву Тараща, яку можна тлумачити «Місце Тари» або «Місто Тари/Тараки». Неподалік — літописний Родень, названий, очевидно, за слов’янським Родом, а Род тотожний ведійському Рудрі, пізнішому Шіві.

Ці факти (їх значно більше), хоч і непрямо, дають підстави пов’язувати козацьке прізвище Моружченко з давньотамільським Муруґою, Муруґаном, тотожного індуїстському Сканді-Карттікеї, богові війни й перемоги. Коли ж так, то до певної міри можна говорити про наявність в українській антропонімії деякого дравідійського елементу, який, хоч і недосить виразно, прозирається. Скажімо, ім’я Аполлон, що його має грецьке божество, й індійське Ґопалан — дравідійська форма імені Ґопала на означення Крішни.

Втім, може й не варто дивуватися, адже дравідійські народи антропологи відносять до палеосередземноморської раси. А північні райони Тамілнаду населяють також представники альпійської і динарської рас.

Путренко Дмитро (РВЗ, 58; Чигиринський полк, сотня Голтвинська).

Сучасні українські прізвища Путра, Путря, Путрик, Путриченко. Є українська страва путря <247> — різновид їжі з вареного ячменю й солодкого квасу (СУМ, 502).

Зважаючи на рясний «індійський» пласт у прізвищах запорозьких козаків, є підстави пов’язувати прізвище Путренко з санскр. putra (хінді putr) — «син», «хлопчик». Жіночий варіант putri — «дочка», «дівчинка» (СРС, 396).

Є чоловічі імена Путра — «Син» і Путрака — «Синок». Ім’я Путра, наприклад, мав син жінки на ім’я Брахміштха, досл. «Найбрахміша» (від Брахма). Брахміштха також — одне з імен богині-воїтельки Дурґи, дружини Шіви. А ім’я Дурґа на теренах України засвідчене ще в IV ст. до н.е. Тут ім’я Дурґадеві — «Дурґа-богиня» мала дружина сіндського царя.

Є жіночі імена Путрі — «Дочка» й Путріка — «Донечка». Друге ім’я ще може означати «Статуетка». Є також імена Багупутрі, Багупутріка — «Багата на дочок», «Багата доньками». Чоловічий варіант цього імені — Багупутра, Багупутрака, «Багатий на синів», «Багатосинний».

Частий компонент путра в іменах богів:

Багупутрі, «Багатосинна», «Яка має багато синів» — Дурґа, дружина Шіви. Вона, як і її чоловік, зображається з тризубом;

Бгупутрі, «Дочка Землі» — Сіта, дружина царевича Рами. Про пошуки викраденої Сіти й звільнення її від злого демона Равани, «Ревуна» розповідає «Рамаяна». За переказами, Сіта, у ведах — богиня ріллі, народилася з борозни під час ритуальної оранки поля. Від чого й отримала ім’я Сіта — «Борозна»;

Вішнупутра, «Син Вішну» — Крішна, восьме земне втілення бога Вішну. Божества Вишень і Кришень знає «Влесова книга». Пор. також Вишнопіль — місто на Черкащині, назва якого тотожна індійській назві Вішнупур — «Місто Вішну»;

Сіндгупутра, «Син океану» — Місяць. За міфами, він виринув, коли боги й асури сколочували світовий океан, аби повернути втрачені під час потопу скарби. Давня індійська назва сучасної ріки Інд (Сінд) — Сіндгу, від якої жителі на її берегах називалися сіндгу або сінди. Назва країни, через іранське, а потім англійське посередництво прибрала форми Хіндустан, а тоді й Індостан, Індія. У межах історичної України було дві країни сіндів, дві Сіндики — у низів’ях Дніпра (Сіндська Скіфія) і на Таманському півострові;

Шівапутра, «Син Шіви» — Ґанеша. Слоноголовий бог, усувач перепон, втілення мудрості, покровитель усіх починань, а також мистецтв, літератури, учнів і студентів. У серпні-вересні відзначається десятиденне свято на його честь; <248>

Шріпутра, «Син Шрі» — бог кохання Кама. Шрі — інше ім’я Лакшмі, дружини Вішну, богині щастя, багатства й сімейної злагоди (тотожна балтійській Лайме та слов’янській Ладі). Боспорські написи знають двох боспорських цариць IV i III ст. до