Читати книгу - "Фундація та Земля"

— До речі, про музику, — сказала Блісс. — Нас запросили на музичний вечір. Вочевидь, щось дуже офіційне, влаштоване на нашу честь. Наскільки я розумію, альфійці дуже пишаються своєю музикою.

— Їхня гордість ніяк не покращить їхню музику для наших вух, — скривився Тревіз.

— Прошу, дослухайте. Наскільки я розумію, вони пишаються тим, що майстерно грають на дуже давніх інструментах. Дуже давніх. Завдяки ним ми можемо отримати якусь інформацію про Землю.

— Цікава думка, — звів догори брови Тревіз. — І це нагадує мені, що ви обоє вже могли отримати інформацію. Янове, ви бачились із цим Монолі, про якого розповіла нам Хіроко?

— Ще й як, — відповів той. — Я пробув із ним три години, і Хіроко не перебільшувала. Це був практично монолог із його боку, і коли я йшов на обід, він вчепився в мене й не відпускав, доки я не пообіцяв повернутися, коли зможу, щоб послухати його ще.

— Він розповів щось цікаве?

— Що ж, він, як і всі інші, наполягав, що Земля повністю і вбивчо радіоактивна, що пращури альфійців полетіли з неї останніми, а якби цього не зробили, то померли б. І він казав це настільки пристрасно, Ґолане, що я не міг йому не повірити. Я переконаний, що Земля мертва, а наші пошуки все ж таки марні.

2

Тревіз відкинувся в кріслі, втупившись у Пелората, який сидів на вузькому ліжку. Підвівшись із місця поруч із Пелоратом, Блісс переводила погляд з одного чоловіка на іншого.

— Дозвольте мені вирішувати, марні наші пошуки чи ні, Янове, — нарешті мовив Тревіз. — Розкажіть, що балакучий старий вам говорив, — звісно, стисло.

— Поки Монолі говорив, я робив нотатки, — сказав Пелорат. — Це допомагало укріплювати мою роль як науковця, але мені не треба до них звертатися. Він говорив майже потоком свідомості. Усе, що він казав, нагадувало йому про щось іще, але, звісно, мені довелося усе життя організовувати інформацію в пошуках потрібного та значущого, тож для мене це зараз звична справа — зуміти стиснути довгу й незв’язну розмову…

— У щось настільки ж довге й незв’язне? — лагідно поцікавився Тревіз. — Любий Янове, будь ласка, до суті.

— Так, авжеж, старий друже, — знервовано прочистив горло Пелорат. — Я спробую зробити із цього зв’язну хронологічну історію. Земля була першою домівкою людства та мільйонів видів рослин і тварин. Так тривало незліченні роки до винаходу гіперпросторових подорожей. Потім було засновано світи косміків. Косміки розірвали зв’язки із Землею, розвинули власні культури й почали зневажати та пригноблювати материнську планету. Після пари таких століть Земля змогла знову здобути свободу, хоч Монолі й не пояснив, як точно це сталося, а я не ризикнув би питати, навіть якби він дав мені шанс його перервати — а він не давав, та й це просто спрямувало б його в нову монологічну гущавину. Він згадував фольклорного героя на ім’я Елайджа Бейлі, однак ці згадки були дуже схожі на вияв тенденції приписувати одній постаті здобутки поколінь, тож було мало сенсу намагатися…

— Так, Пеле, любий, це ми зрозуміли, — мовила Блісс.

Пелорат знову зупинився на півслові й передумав.

— Авжеж. Перепрошую. Земля розпочала другу хвилю заселення, заснувавши в новий спосіб багато нових світів. Нова група поселенців виявилася набагато енергійнішою за косміків, узяла над ними гору, перемогла їх та зрештою заснувала Галактичну Імперію. Під час війн між поселенцями та косміками — ні, не війн, бо він дуже обережно вживав із цього приводу слово «конфлікт» — Земля стала радіоактивною.

— Це сміховинно, Янове, — з очевидним роздратуванням мовив Тревіз. — Як може світ стати радіоактивним? Кожен світ має трохи більше чи менше радіації з моменту утворення, і вона повільно зменшується. Світ не стає радіоактивним.

— Я просто переповідаю те, що він сказав, — знизав плечима Пелорат. — А він казав мені лише те, що сам почув від когось, хто лише переповів йому те, що чув сам, і так далі. Це народна історія, яку розказують і переказують крізь покоління, і за кожним переказом у неї закрадаються бозна-які викривлення.

— Я розумію, але хіба немає книжок, документів, давніх розповідей, які б зафіксували давню історію й могли б надати нам щось точніше за нинішній переказ?

— Власне, мені вдалося про це спитати, і відповідь — ні. Він розпливчасто відповів, що в давнину були книжки про це і що вони вже давно втрачені, але що він розповідає мені те, що було в тих книжках.

— Так, добряче викривлене. Одна й та сама історія. У кожному світі, куди ми вирушаємо, записи про Землю так чи інакше зникли. Що ж, він не розповів, як Земля стала радіоактивною?

— Детально ні. Він сказав, що за це відповідальні косміки, але потім я зрозумів, що косміки були демонами, яких народ Землі винуватив у всіх нещастях. Радіоактивність…

Тут його перебив високий голос:

— Блісс, я космік?

У вузькому дверному отворі між двома кімнатами стояла Феллом: волосся було скуйовджене, а нічна сорочка, призначена для пишнішої фігури Блісс, зіслизнула з одного плеча, відкривши нерозвинену грудь.

— Ми переживали через зайві вуха зовні й забули про ті, що всередині, — сказала Блісс. — Феллом, чому ти так вирішила? — Вона підвелася й підійшла до малої.

— У мене немає того, що є у них, — вказала на двох чоловіків Феллом, — і того, що є в тебе, Блісс. Я інакша. Це тому, що я космік?

— Ти космік, Феллом, — заспокійливо мовила Блісс, — але маленькі відмінності неважливі. Повертайся до ліжка.

Феллом підкорилася, як і завжди, коли їй веліла Блісс. Обернулася і спитала:

— Я демон? Що таке демон?

— Заждіть мене хвилинку, — кинула через плече Блісс. — Зараз повернуся.

Вона повернулася за п’ять хвилин, хитаючи головою.

— Тепер вона спатиме, доки я її не розбуджу. Мабуть, треба було зробити це раніше, однак будь-яка модифікація розуму мусить бути необхідною. — Тоді додала, захищаючись: — Я не можу допустити, щоб вона розмірковувала про різницю між будовою наших та її геніталій.

— Колись їй доведеться дізнатися, що вона гермафродит, — зауважив Пелорат.

— Колись, але не зараз. Розповідай далі, Пеле.

— Так, — погодився Тревіз, — перш ніж нас перерве щось іще.

— Що ж, — сказав Пелорат, — Земля стала радіоактивною, чи то принаймні її оболонка. Тоді Земля мала колосальне населення, зосереджене у величезних містах, переважно розташованих під землею…

— Оце точно неправда, — втрутився Тревіз. — Напевно, це місцевий патріотизм, який возвеличує золоту епоху планети, а подробиці є просто викривленими чутками про Трентор у його золоту епоху, коли той був імперською столицею Галактики — широкої системи світів.

Пелорат ненадовго замовк, тоді зазначив:

— Ґолане, слухайте, не треба вчити мене моєї справи. Ми, міфологи, дуже добре знаємо, що в міфах та легендах є запозичення, моральні настанови, природні цикли та сотні інших викривляльних впливів, і ми працюємо над тим, щоб відкинути їх і дістатися можливого зерна істини. Власне, ці самі методи треба застосовувати до найтверезіших історій, тому що ніхто не пише зрозумілу й очевидну правду, якщо взагалі можна казати, що така існує. Наразі я більш-менш переказую вам те, що мені розповів Монолі, хоча, гадаю, й додаю власні викривлення, як би не намагався цього