Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

Тепер усе сходиться. Я так і думав. Взялися зуби мені заговорювати, хотіли втертися в довіру. «Ви — покидьки капіталістичного болота. Ану, забирайтеся геть! Ви ж навіть не пролетарії. Таких люмпенами називають, волоцюгами». Франц уже підвівся. «Нічого подібного, по нічліжках ми не ходимо. Бувайте здорові, пане Пряма дія. Відгодовуйте й надалі капіталістів. Не забудьте, на сьому ранку вам слід прибути на костоломку, одержите п'ять монеток для своєї старої». — «Щоб я вас тут більше ніколи не бачив!» — «Не переживай, пане Пряма дія, базікало, з прислужниками капіталізму ми не знаємося».

І спокійно вийшли на вулицю та йдуть собі попід руку запиленим тротуаром. Віллі перевів подих: «Ну й добрячого прочухана ти йому дав, Франце!» Він дивується, що Франц відповідає коротко, уривчасто. Франц похмурий, сам не свій, із зали він вискочив, сповнений ненависти й люті, все це ще клекоче в ньому, він і сам не знає чому.

Міцу вони зістріли в «Мока-фікс» на Мюнцштрасе, де був страшенний шарварок. Франц подався з Міцою додому, йому треба з нею посидіти, побалакати. Він переповів їй розмову із сивим робітником. Міца все горнеться до нього, але він хоче почути від неї, чи він усе правильно казав. А вона лиш усміхається, гладить його руку, тут прокинулася канарка, Франц зітхає, ні, не може вона його заспокоїти.

Дамська змова, слово мають наші любі панії, серце Європи не старіє

А політика все не дає Францу спокою. [Чому? Що тебе гризе? Перед ким ти виправдовуєшся?] Він відчуває: щось тут не те, хотів би зацідити їм у пику, так вони його дратують, взявся читати «Червоний прапор» та «Безробітного»[169]. У Герберта і Єви він усе частіше з'являється з Віллі. Але ті Віллі недолюблюють. Франц також не в захопленні від нього, але з ним хоч поговорити можна, а в політиці він таки краще за них усіх розбирається. Коли Єва благає його кинути спілкуватися з тим типом, адже Віллі тільки гроші з нього тягне, а сам просто кишеньковий злодій, Франц із нею цілком погоджується; Франц справді не має до політики жодного стосунку, все життя вона була йому огидною. Але сьогодні пообіцяє Єві відшити Віллі, а назавтра знову гуляє з тим пройдисвітом ще й бере з собою на веслування.

Єва каже Гербертові: «Якби це був не Франц і він не мав такої халепи зі своєю рукою, то я б його швидко від того Віллі віднадила». — «Хіба?» — «Запевняю тебе, він би й два тижні з тим типом не ходив, який його тільки використовує. Найшов собі товариша! По-перше, я на місці Міци зробила б так, щоб його схопили». — «Кого, Віллі?» — «Та Віллі або й Франца — байдуже. Тоді вони б запам'ятали. Як сидітиме в буцегарні, то матиме час подумати, хто був правий». — «Щось ти надто сувора до Франца, га, Єво?» — «Хіба ж для того я звела з ним Міцу, щоб та катувалась тепер з ними обома, а Франц узявся за оті штуки? Ні, таки мусив би Франц бодай один раз мене послухатись. І так уже без руки, чим усе це скінчиться? Оце вчепився в ту політику й замучив уже нею бідну дівчину». — «Так, вона справді добряче злиться. Вона мені вчора також призналася. Сидить і чекає на нього, коли той прийде. Що ж це, врешті, за життя для неї?» Єва цілує Герберта: «Ось і я так думаю. Оце якби ти, Герберте, спробував так само постійно пропадати з дому й тинятися по всіляких дурних зборах!» — «То що би ти зробила, моя кицюню?» — «Спершу видряпала б тобі очі, а потім — можеш приходити після дощику в четвер». — «Та я до тебе, кицюню, і в четвер, і після дощу прийшов би!» Вона легенько ляснула його долонею по губах, а потім обхопила за плечі й струсила: «Кажу тобі, я не дозволю таку дівчину, як Соня, занапастити, шкода мені її. Так ніби він уже не досить обпікся, а зараз і п'яти пфеніґів не заробляє». — «Ну то зроби щось із нашим Франциком. Я його добре знаю, він милий і славний, але марна справа щось йому втокмачувати — як горохом об стіну. Нічого не слухає». Тут і Єва згадала, скільки разів вона вмовляла його не ходити до Іди, а потім стільки застерігала, ох уже вона від нього натерпілася, та й зараз не рада, що все так обернулося.

«Одного ніяк не збагну, — каже вона, стоячи посеред кімнати, — ось була в нього ця історія з Пумсом, це ж справжні негідники, а він і палець об палець не вдарить, щоби поквитатися з ними. Зараз йому добре ведеться, але ж втратити руку — це не жарти». — «Та я і сам не розумію». — «По всьому видно, що говорити про це він не бажає. А знаєш, Герберте, я тобі так скажу, він же розповідав Міці, як руку втратив. Але де це було і хто це зробив, вона не знає. Я вже її про це питала. Вона каже, що не знає і не хоче з ним про це мову заводити. Така вже вона м'якосерда, ця Міца. А тепер, може, вона й замислюється над усім цим, коли сама сидить удома. Думає, мабуть, де це зараз Франц і чи не вскочив він знову в якусь халепу. Ой накличе Франц біди на свою голову. Краще б про себе потурбувався. От якби Міца нацькувала його на Пумсову банду». — «Оце так!» — «Кажу тобі, Франц має це зробити, і це буде правильним. І хіба він не буде правий, коли візьметься за ніж чи за револьвер?» — «Як на мене, то давно вже пора. Звичайно, я порозпитував у декого про ту історію. Але Пумсові пацани міцно тримають язик за зубами: не знаємо, мовляв, і все тут є». — «Та завжди хтось знайдеться, який усе розбовкає». — «І чого ж ти хочеш?» — «Щоб Франц зайнявся цією справою і кинув, нарешті, того Віллі й анархістів разом з комуністами, і всю цю потолоч, з такими жодного пфеніґа не заробиш». — «Дивись, Єво, щоб сама не обпеклася».

Євин покровитель поїхав до Брюсселя, тож вона запросила до себе Міцу, щоб показати їй, як то живеться заможнім людям. Адже такого Міца ще не бачила. А той біржовик настільки втратив голову, що навіть обладнав маленьку дитячу кімнату, де жили дві мавпочки. «Думаєш, Соню, що це для мавпочок? Якби не так! Тих мавпочок я сама завела, адже така гарна кімнатка