Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Люба

Я  сплю, коли тишу в квартирі порушує  трель дверного дзвінка. Тягнуся за телефоном на тумбочці і не розумію кого могло принести до мене в такий пізній час. Противна мелодія дзвінка замовкає і на зміну їй приходить стукіт у двері. Та такий гучний, немов хтось намагається її вибити.

Все всередині похололо від страху і тривоги. Перша думка - я затопила сусідів знизу. Швидко встаю з ліжка, на скільки це взагалі можливо в моєму становищі, накидаю поверх нічної сорочки халат і йду у коридор.

- Люба, відкрий! - Я застигаю на місці, вирішуючи що мені здалося. Голос як дві краплі води схожий на Царьова. Але цього не може тут бути, ні. Це сон, поганий сон. Або ж... або Федір Олександрович не втримав свого слова і все йому розповів? - Я знаю, що ти вдома! Відкрий! - Голосно і настирливо.

Серце в грудях б'ється з шаленою силою і я прижимаюсь спиною до дверей, боячись навіть глянути у "глазок". Стук затихає, кілька секунд тиші, а потім я підскакую на місці від того, що телефон в руці починає вібрувати. Кір до непристойності наполегливий. Знову дзвонить у дзвінок і кілька гучних ударів. Я сподіваюся що йому набридне і він піде, але він все ніяк не може вгамуватися. Зрештою,  до мене приходить страшна думка - можливо, з його дідом щось сталося?

Ця думка додає мені сміливості. Я роблю кілька глибоких вдихів, тремтячими руками повертаю ключ в замку і відкриваю двері, утикаючись поглядом у злого чоловіка.

Ми стоїмо один навпроти одного, я помічаю як погляд Кирила бігає по моєму тілу, зупиняючись на животі. В захисному жесті кладу руку на животик і запахую сильніше халат. За п'ять місяців він зовсім не змінився, хіба що в очах немає того хлоп'ячого блиску, а щетина на його обличчі знатно відросла. У серце пробирається прихована радість зустрічі, тільки зараз я усвідомлюю на скільки сильно сумувала за ним, але я намагаюся придушити в собі всі емоції, щоб бути до нього холодною і байдужою.

- Хто він? - його голос звучить настільки хрипко, немов він курив без зупинки кілька днів поспіль.

- Що? - не зовсім розумію про що він говорить. Хоче знати стать дитини?

- Твій чоловік, хто він? - сичить крізь зуби і без запрошення протискується в квартиру. Я ошелешено дивлюся на нього, нічого не розуміючи. Кирило бігає по квартирі, заглядаючи в кожну кімнату і навіть у ванну. Потім відкриває двері вбиральні і кілька хвилин дивиться на ідеально складений на полицях одяг. Знову повертається в мою сторону і його погляд ковзає по животу, зупиняючись на моїй руці. - Ти не вийшла заміж, -  вимовляє він і робить кілька кроків у мій бік. Повільних і обережних. - Та й строк у тебе явно більше п'яти місяців, які ми не бачилися.

Я ковтаю поідступивший до горла ком і роблю кілька кроків назад. Часто моргаю і відчуваю як в легенях закінчується повітря. Так і знала, не слід було впускати його в свій будинок.

- Люба? Ти ж не приховала від мене таку важливу новину як те, що незабаром я стану батьком? - його голос звучить настільки спокійно, що мені стає страшно. Тому що я точно знаю що цей спокій напускний, а ще не впевнена, що зможу збрехати йому. - Погане самопочуття вранці, твої казки про отруєння морепродуктами... Чорт, як я раніше не подумав про це? Ти взагалі збиралася мені говорити, а? - киває в бік живота і я відчуваю, як моя дівчинка починає з силою штурхатися, наче знає що її нестерпний татусь поруч.

- Я не хочу тебе бачити, йди геть, - вимовляю з надривом і виставляю вперед руку, намагаючись зупинити чоловіка, бо він вже й так неприпустимо близько до мене.

- Ну, ні, Люба, зараз я точно нікуди не піду. До тих пір, поки ти не розповіси мені, якого біса відбувається? Чому Єгор говорить мені що ти заміжня і чекаєш дитину, але при цьому в твоїй квартирі ні єдиного сліду присутності чоловіка? Навіть зубна щітка в стаканчику одна! А ще ти точно скоро має народити. Чи це дитина Макса? - він підтискає губи і  дивиться на мене. А я...я..

- Ні, це не дитина Макса. Це моя дитина, Кирило! І я не зобов'язана тобі нічого пояснювати. Бо ти сам сказав - тобі не потрібні ніякі діти, від них одні неприємності! А мені потрібні діти! Я вже доросла жінка, я хочу сім'ю, я хочу дитину, а все що в мене є: три кота, квартира і робота! І, так, я не збиралася тобі нічого говорити, тому що моїй дитині не потрібен батько, який буде трахатись з усіма підряд на Балі і куди там ти ще їздив з тією губастою блондинкою! - випльовую я і важко дихаю через  надлишок емоцій. Відчуваю як мене трясе від злості і нервів і сідаю на диван, бо ноги мене не тримають.

- Стежила за мною значить, - єхидно вимовляє Кір. - Ти - дурепа, ясно? Так, я не хотів дітей і не планував їх у найближчому майбутньому, але це не означає, що у випадку, якщо від мене завагітніє дівчина я буду бігти від неї як від чуми. Боже, Левандовська, ти справжня егоїстка. Я міг ніколи не дізнатися, що у мене є дочка або син.

- І це було б чудово. Моїй дитині не потрібен гулящий батько, Кір.

- Добре, тоді завтра ж одружимося, - його настрій різко змінюється, збиваючи мене з пантелику. Тільки що кричав, немов заведений, а тепер блищить щасливою посмішкою.

- Ні. Ні за що. Я не збираюся пов'язувати своє життя з безвідповідальним чоловіком.Я ціную, що у тебе прокинулося почуття обов'язку, але виходити заміж тільки тому що завагітніла: не збираюся, - кажу вперто і хочу вказати йому на вихід, але Кір різко підскакує до мене і несподівано впивається в мої губи поцілунком.