Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Покричить і добре.

Вирішую, вибираючись із машини. Не варто було приїжджати без попередження, порушую встановлені правила. Але побачити Тасю з малим хотілося занадто сильно. Зранку надіслав кілька повідомлень - відповіді не отримав. 

Хвилювання гризло, але я переконував себе, що нічого страшного не сталося. Інакше хтось би знав. Найімовірніше, Тася всю ніч возилася з сином, а тепер відсипається.

Але залишитися осторонь я не міг.

Добре, хоч не послухав нікого вчора - взяв квитки на літак і прилетів. Отримав як нагороду мігрень і нагадування, що дегустувати напої в барі - не найкращий варіант дозвілля. 

Але якби я був в іншому місті, з ігнором Тасі... З глузду б з'їхав від занепокоєння. А тут стрибнув у машину і приїхав, нехай дівчина і злиться на мене потім.

Я ледь встигаю наблизитися до під'їзду, як двері відчиняються. І на порозі - моя пропажа. Дивиться широко розкритими очима, плескає віями.

А в мене серце відпускає. 

- Привіт.

Посміхаюся, жадібно розглядаю її обличчя. Начебто бачилися недавно, але я шалено сумував. Щоразу, варто було виїхати, сковувала шалена тяга зірватися назад. Побачити Тасю наживо, притиснути до себе.

Завжди робив вибір на користь "повинен" замість "хочу", але від бажаного складно відмовитися. І тепер застигаю бовваном, поглядом ковзаю улюбленим обличчям. Двома косицями, що вибиваються з-під шапки. Помічаю темні кола під очима, незвичну блідість. 

- Привіт, - Тася розгублено моргає, штовхає візок до рампи. - А ти... Коли ти прилетів? 

- Уночі ще. Вирішив, що тобі не завадить допомога. Руслан вередував, так?

- Так, - зітхає, усмішка тремтить. - Уночі знову почав плакати через зубик, тільки заснув.

- Я так і подумав. Ти не відповідала на мої повідомлення. 

- О, це з іншої причини. У мене телефон зламався, не знаю чому. Не вмикається, не заряджається...

- Зрозумів, вирішу.

Я крокую поруч із Тасею, намагаючись придумати адекватний спосіб вибачень. Учора, під хмелем, мої претензії здавалися такими правильним і логічними.

Шварц і Тася один одного ледве терпіли.

Тепер що не станеться - друг вічно поруч.

Чудова причина того, чому дівчина навіть не замислюється про другий шанс для мене. Легше було шукати підводні камені, ніж визнати - я сам усе зруйнував.

Попри мої вчинки, на всі помилки...

Відкинувши те, яким неідеальним чоловіком я був...

Адже я ніколи не хотів втрачати Тасю. Не замислювався, яким моє життя буде без неї. Був твердо впевнений, що ми з нею - назавжди. А все інше - тимчасові проблеми.

- Я хотів попросити вибачення, - вимовляю, ховаючи долоні в кишеню. - За вчорашні слова. У мене немає права тебе ревнувати.

Права немає.

А пекуче відчуття всередині - є.

Отруйне, болюче. Роз'їдає до кістки, віддає пульсацією по всьому тілу. Ні контролювати, ні заспокоїти власні ревнощі. Те, що Шварц сам одружений і Тасею не цікавиться - не допомагає.

- Я сам себе його позбавив, - продовжую, коли Тася сильніше стискає ручку візка. - Знаю. Вибач, що я недоречно дорікнув тобі...

- Тобто в цьому причина? - дівчина усміхається, струшує косицями. Прискорює крок. - Що ти зрадив мене і тепер просто не можеш звинуватити у стосунках з іншим? А самі звинувачення для тебе звучать адекватно?

- Не зовсім.

Зізнаюся, слідуючи за дружиною. Я розумію, що Тася скоріше познайомиться з кимось у ліфті чи на роботі, аніж почне будувати стосунки зі Шварцом. Розумію.

А розум усе одно не затихає.

Зашептує, змушуючи дивитися в обидва.

Останні дні на межі, з постійними сумнівами. І зараз приглушити необґрунтовану підозрілість - не виходить. Тільки яскравіше спалахує від думки, що друг постійно біля Тасі крутиться. 

Раніше він такої підтримки не надавав. 

- Я був не правий, - стискаю плече Тасі, змушуючи зупинитися. Розвертаю до себе, намагаючись перехопити погляд. - У всьому. І не повинен був учора говорити цього, підозрювати щось зі Шварцом. Але останніми днями ти постійно з ним, і в мене зірвало гальма. 

- І? Коли я лежала в лікарні, а ти був далеко - Мирон привозив ліки на твоє прохання. Кілька разів. Що раптом змінилося?

- Раніше ми були разом, а тепер ти сама поставила крапку. Так, з моєї вини, я це все усвідомлюю. Але ти терпіти не могла Шварца. І в мене виникла єдина причина, чому тепер ви так часто бачитеся...

- Дім, ти чуєш себе? Ти попросив Мирона взяти мене на роботу. Ти зняв у нього квартиру для мене. Ти буквально влаштував так, щоб я постійно була під наглядом Шварца. І так, ти мені зрадив. А тепер лізеш із незрозумілими звинуваченнями. 

- Я вже попросив вибачення.

Тася нічого не каже, тільки здригає брову. Дивиться пильно, поки я не відступаю. Так, вибачення вийшли так собі. На трієчку і з присмаком провини.