Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

—Тут же пані, заспокойся, - ледве тихо почулося мені від чоловіка. —Поводься гідно...

—Все добре? - пошепки звернувся до мене Росс.

—Так, - так само тихо і туманно відповіла я, відвертаючись. —Так, вибач, я не хотіла влаштовувати тут скандал.

—Це не твоя вина, - відповів Харісон, притискаючи мене ближче до себе і гладячи волосся.

Я коротко кивнула. Погляд зачепився за гостя, якого намагався заспокоїти винороб. Я поспішила його відвести.

—Щось пересохло у горлі, - несподівано голосно сказав Росс. —Ми з Меллісою підемо замовити ще випивки.

 —Можете не напружувати себе, - звернувся до нас чоловік, який сидів поруч, —обслуговуючий персонал можна сюди покликати.

—Ми краще прогуляємося, - настояв на своєму хлопець і підвівся, беручи мене за лікоть і відводячи з холу.

Опинившись в іншій кімнаті, Харісон не відпустив мене, а продовжив свій шлях. Я намагалася не відставати.

Може, взяти мене з собою було помилкою? Я лише псувала все.

Ми зупинилися за кілька хвилин у порожній кімнаті другого поверху. Вона була просторою з двома більярдними столами, мішенями для дартс і кількома банкетками з кріслами.

—Це не твоя вина, - повторив хлопець, відпускаючи мою руку і сідаючи на банкетку.

—Ця сварка ніяк не позначиться на угоді?

—Ні. Це старі та їхні жарти.

—Жарти зі зброєю, - додала я і іронічно хмикнула. —І кожен із них помре жартома, чи не так?

—Мелл-Мелл, - почав Харісон і встав, прямуючи в мій бік. —Ти ніяк не будеш до цього причетна.

Я промовчала, подавшись до мішені з дротиками.

—Навчиш мене грати? - звернулася я до Россу, розвертаючись корпусом.

Мені хотілося відволіктися від нагнітаючих думок про смерть.

Хлопець усміхнувся і попрямував у мій бік, міцно обіймаючи.

—Хочеш влучно стріляти?

—Хочу переграти тебе ще раз.

—Дурненька, - зі сміхом у голосі видав хлопець і вкусив мене за мочку вуха. Я опішила від такого, і поспішила якнайшвидше звільнитися з його обіймів.

—Як правильно кидати? - злегка заїкаючись запитала я.

Харісон засміявся й підійшов до мене ззаду. Він притягнув до себе й взяв мою руку з дротиком. Потім прицілився й бросив. Дротик потрапив у центр мішені.

Я знову залишила обійми Росса, бажаючи так само влучно стріляти.

—Ти надто напружуєш свою руку, - сказав хлопець, після череди невдач. —Розслабся і очисти голову від думок. Просто уяви, що ти тримаєш у руках птаху і хочеш її відпустити. - Харісон узяв дротик і став за мною. —Ти ж не хочеш її поранити, правда? - спитав Росс, вклавши дротик у мою долоню і обхопивши її своєю рукою. Я кивнула. —Плече не повинно змінювати своє місце становища. Очі, дротик та ціль повинні бути на одній лінії. Залишається лише намітити точку і зробити кидок, але краще це зробити так, щоб наприкінці витягнута рука вказувала на ціль.

Я легко кинула дротик, але той пролетів повз мішеню і опинився на підлозі. До вуха долинув м'який сміх Росса.

—Колись у тебе все вийде, а зараз…, — прошепотів мені хлопець на вухо і розгорнув до себе обличчям, — нам уже час. Всі зачекалися, мабуть.

Чмокнувши мене в губи, ми з хлопцем швидко попрямували дорогою назад до кімнати, де ніхто більше не лаявся.

—Ви повернулися, - з полегшенням звернувся до нас винороб.

—На жаль, випивку ми не знайшли, - сумно сказав Харісон, сідаючи на диван.

—Давайте зіграємо в покер!  - голосно крикнув хтось, поки я сідала поруч із хлопцем.

Росс підняв руку, уособлюючи підтримку ідеї, я повторила за хлопцем. Незабаром усі присутні були готові до азартної гри.

***

Ми сиділи за таким же зеленим столом із картами в руках. Нас залишилося, на останньому «іспиті», троє.

Росс постійно поглядав на мене. Він натякав, що на руках має погані карти, а так як я його обіграла, то зможу виграти. Харісон поставив чималу суму за нас двох, так що я просто не мала шансу програти, але програла, коли настав час розкрити карти.

Можливо, ця гра теж мала вирішальний крок у угоді з компанією Харісонів. Якщо ти гарний у всьому – з тобою неодмінно зв'яжуться, інакше сиди і гній осторонь.

Чоловік радів своїй перемозі і охоче забирав усі фішки, а я лише з сумом і вибаченнями в очах дивилася на Росса, чиє обличчя уособлювало чистий роду гнів.