Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Здається, у Вікторії сьогодні зйомка в Луїзи, тому я не поспішав заходити в будинок. Однак бабуся, як завжди, знайшла для мене нову «пригоду».

— Камілло, — гукнула вона, підійшовши ближче. — Як ти, синку?

— Все добре, — усміхнувся я, хоча ця посмішка швидше здавалася натягнутою. — Що сталось?

Бабуся тяжко видихнула, витираючи долоні об фартух.

— Твоя мама телефонувала, — промовила вона й замовкла.

— І?..

— Вона і твій батько будуть на весіллі.

Я засміявся, піднявши очі до неба.

— Серйозно? Мій батько? — перепитав я, знову глянувши на бабусю. — Ти нічого не переплутала?

— Ні, синку… — вона знову тяжко видихнула й поклала долоню на моє плече. — Мені шкода. Мама розповіла, що між вами сталося тоді…

Я декілька разів кивнув, намагаючись приховати роздратування за натягнутою посмішкою. Якщо він так легко погодився бути на весіллі, значить, точно щось задумав. Можливо, навіть не вірить у наше одруження. І нехай! Але я від свого вже не відійду.

— Дякую, що попередила, — лагідно пригорнув бабусю, подарувавши їй щиру посмішку.

Вона кивнула й рушила у свій будинок, залишивши мене на подвір’ї з думками, які важко було впорядкувати. Схоже, скоро життя знову стане цікавим…

— Я вдома, — голос Вікторії змусив відірватись мене від перегляду якогось фільму, і я повернув голову до вхідних дверей, де стояла вона, усміхнена й сяюча.. — Привіт.

Її погляд зустрівся з моїм, і щось у грудях теплом розлилося. У неї була така жива, яскрава енергетика, що я вирішив відкласти розмову про батьків на потім.

— Привіт, — тихо промовив я, теж усміхаючись. — Як минув твій день?

Вікторія сіла поруч на дивані, перш ніж відповісти, а потім помітила Ґатто, який щасливо кинувся до неї.

— Привіт, маленький, — вона підняла кота на руки, а він замуркотів так гучно, що це викликало мимовільний сміх. — Він сумував за мною.

Я тихо засміявся, кивнувши. Звісно, сумував.

— То, як минув твій день? — повторив я, зручно вмостившись на дивані.

— Все було добре, — Вікторія погладила кота, а потім підняла погляд на мене. — Сьогодні була фотосесія для реклами парфумів.

— Цікаво?

— Дуже, — усміхнулася вона. — Луїза справді велика молодець. З нею легко працювати, вона заряджає всіх своєю енергією.

— Я радий, що ви знайшли спільну мову, — тихо додав я, помітивши, як на її зап’ясті м’яко виблискував новий браслет із комплекту прикрас, який я їй подарував. Вони гармонійно поєднувалися з теплим відтінком її шкіри, викликаючи мимовільну посмішку.

— А як минув твій день?

— Що ж… — я потер шию. — Я підписав контракт зі своєю новою командою на сезон. Тепер почну підготовку до зборів та всього іншого.

— Вітаю, — щиро промовила Вікторія, її очі тепліли від щирої радості. — Це чудова новина! Тепер ти знову на старті великого шляху.

Я кивнув, втомлено, утім з посмішкою. Її підтримка завжди відчувалась особливо.

— Це лише початок, — відповів я. — Але все йде так, як треба.

Вона знову посміхнулась, гладячи Ґатто, який розлігся в неї на колінах, мов справжній король.

— Здається, ти заслужив на щось особливе після такого дня, — несподівано сказала Вікторія, піднімаючись з дивана. Її кроки були легкими, майже невагомими.

— Що ти задумала? — крикнув я, проте відповіді не почув.

— Це треба відзначити, — нарешті почулось з кухні. — У тебе є пляшка вина?

— Є кілька, — відповів я, зацікавлено стежачи за її рухами, перекинувшись на дивані, аби було краще видно.

— Червоне чи біле?

— Червоне. Це завжди гарний вибір.

Через мить Вікторія повернулася з пляшкою та двома келихами, сідаючи поруч. Я мовчки відкрив вино, насолоджуючись цим невеликим, проте затишним моментом.

— За твою нову команду, — сказала вона, піднімаючи свій келих.

— За нові початки, — відповів я, торкаючись її келиха своїм.

Кілька секунд ми мовчали, насолоджуючись першими ковтками вина. Вечірнє сонце м’яко осявало кімнату, створюючи теплу, майже інтимну атмосферу.

— Чи колись ти уявляв своє життя іншим? — раптом запитала Вікторія, опустивши келих. Її голос звучав тихо, майже нерішуче.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, без усієї цієї метушні: тенісу, контрактів, фіктивного шлюбу… Просто інше життя.

Я зупинився, задумуючись над її словами.

— Звісно. Але лише іноді. Життя без тенісу здається мені порожнім, як би дивно це не звучало. Це не просто робота, це частина мене. А щодо всього іншого… — я знизав плечима. — Ніколи не думав, що буду грати роль чоловіка. Хоча… це не найгірше, що зі мною траплялося.