Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Прилуцький вирішив оглянути свої ліси і заодно обговорити з Арсеном поточні справи. Вони вже виїхали у поле, коли їх наздогнала Ядвіга. Вона хизувалась своїм вмінням їздити верхи і Арсен ні на мить не сумнівався, що вона наздогнала їх лише для того, щоб спробувати принизити його хоча б у цьому.
Як не дивно, Арсена почало втомлювати їхнє протистояння і він старанно приховував роздратування у її присутності. Ядвіга була вигадливою і розумною, але всі її підступи здавались Арсену дитячими та недалекоглядними. Він бачив у ній капризну, норовливу панянку, яка ніяк не може визначитись, хто вона – дівчина, чи молода жінка.
– Татку, чому ви не взяли мене з собою? Ви ж знаєте, як я люблю прогулянки верхи.
– Ядзю, ми не розважатись їдемо. Ти б краще залишилась вдома і за прислугою приглянула.
– Але ж татку…
Просто з під копит її коня вистрибнув заєць і за мить зник у траві. Кінь завмер, а тоді зірвався і полетів у поле. Ядвіга не кричала, лише вчепилась у вуздечку і притислась до гриви. Наступної миті Арсен, пришпоривши коня, мчав за нею. Байдуже, що Ядвіга мстиве стерво, він не може просто дозволити їй зламати собі шию, а якщо врятує її, то вдячний Прилуцький остаточно втратить пильність.
Останні пів року Арсен користувався необмеженою свободою пересування і у ньому знов прокинулась жага волі. Ще трохи і почнуться жнива, тоді йому буде легко поїхати у найдальший куток панських земель, вигадавши проблему, а тоді зникнути.
Арсен усміхнувся, уявляючи, як використає цю можливість. Він змінився, став розважливим, зосередженим, його холодна впевненість у собі у поєднанні із блискучим розумом і аристократичними манерами дозволять легко увійти у будь-яке світське середовище. Ніхто і ніколи не розгледить у ньому навіть натяку на кріпацьке походження. А сутички з Ядвігою остаточно переконали його в цьому.
Арсен бачив її коня далеко попереду і Ядвіга маячіла блакитною плямою на його спині. Він ніяк не міг скоротити відстань між ними, а її кінь несподівано повернув у бік лісу. Арсен зціпив зуби, пригнувся і всадив шпори глибоко в бік коня. Потрібно наздогнати Ядвігу до того, як її кінь загубиться у хащах.
Арсен не встиг зовсім трохи. Він почув вереск, а тоді ліс замовк і десь зовсім поруч тріщали гілки. Арсен зупинив коня, прислухаючись, а тоді поїхав на звук.
Її кінь замотався вуздечкою за тернину і намагався звільнитись, ранячи колюччям боки, а сама Ядвіга лежала на землі, за кілька метрів від його копит. Арсен якусь мить дивився на неї, наче вирішуючи – варто спершу підійти до неї, чи заспокоїти коня. Зрештою, цей випадок і так стане для Ядвіги наукою, а те, що її врятував кріпак, надовго зіб’є пиху із ясновельможної панни.
Арсен взяв Ядвігу на руки і, перенісши подалі від коня, поклав на землю. Вона здавалась неживою і Арсен на мить злякався, що так і є. Він нахилився над нею і вловив легкий, уривчастий подих.
– Живуча, гадина. Хочеш не хочеш, а доведеться приводити тебе до пам’яті.
Арсен витяг мисливського ножа із халявки чобота, а тоді безцеремонно розвернув Ядвігу на бік, розірвав цупку тканину амазонки і розрізав шнурівки корсету. Вона із шумом вдихнула, закашлялась, відкрила очі і втупилась у Арсена. Здавалось, Ядвіга не впізнає його, не розуміє, де вона і що сталось. Раптом її щоки спалахнули рум’янцем, вона спробувала швидко встати. Розірвана сукня сповзла з плечей і Ядвіга, скрикнувши, вхопила її і притисла до себе.
– Ти… ти… Ти посмів?..
– Бачу, вам вже краще.
Її очі розширились ще більше від такого нахабства, Ядвіга важко дихала і Арсен бачив, що вона готується вилити на нього потік добірних образ. Він підвівся і пішов заспокоювати коня.
Арсен знав цю кобилу, ще зовсім молоду, лякливу, але дуже гарну і не дивно, що Ядвіга знехтувала безпекою заради хизування.
Він підходив обережно, заспокоюючи її тихим шепотінням і намагаючись не потрапити під удар копитом. Кобила хропіла і косила на нього величезними, наляканими очима, але вона була втомленою і дозволила Арсену підійти ближче. Він повільно простягнув руку, схопив вуздечку, тоді ще повільніше опустив другу руку їй на шию і почав легко погладжувати. Кобила тремтіла, але не намагалась вирватись, тоді Арсен підійшов впритул, щоб розмотати вуздечку із тернини.
Раптом він зрозумів, що його насторожує тиша і завмер, а тоді різко повернув голову. Ядвіга дивилась на нього, примруживши очі, але опустила погляд до того, як Арсен встиг зрозуміти, що в ньому не так.
Ядвіга підвелась, однією рукою притримуючи ліф сукні, а другою розправила поділ так, наче нічого не сталось. Вона мовчки чекала, не виказуючи ані злості, ані нетерпіння і Арсен розгубився. Він був певен, що Ядвіга задумала щось особливе і дуже підступне. От тільки вона вперто не дивилась на нього і він уявлення не мав, чого чекати.
Їх кликали і Арсен відчув полегшення. Прилуцький прислав допомогу, тому тепер панна Ядвіга – не його турбота. Вона не зможе заперечити, що Арсен знайшов її, привів до тями, а більше йому і не треба.