Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Через два року Прилуцький отримав чергового листа від Ядвіги із новиною, що вона повертається додому. Пан із нетерпінням чекав приїзду доньки і маєток кипів приготуваннями.
Із ще більшим нетерпінням її приїзду чекав Арсен. Він мстиво думав, що Ядвіга негарна стара діва. Їй вже двадцять і якщо вона, незважаючи на величезний посаг, досі незаміжня, то навіть блискучий розум не допоміг їй втримати поблизу бодай одного кавалера.
Арсен з нетерпінням чекав, коли зможе постати перед нею – дорослий чоловік, у повні сили та краси, а тоді вклонитись їй із фальшивою усмішкою. Він постійно уявляв цей момент, передчуваючи злорадне торжество, хай він і кріпак, але навіть собаки у маєтку знають, хто насправді тут господар.
Коли приїхала Ядвіга, Арсен наводив лад в одному з далеких маєтків Прилуцького і його бісило, що він проґавив цей момент. Йому хотілось вже у першу мить її приїзду показати, що він вже давно не той юнак, який покірно зносив її знущання.

Прилуцький чекав Арсена у кабінеті із докладним звітом про виконану роботу. Арсен розумів його нетерплячість, все вказувало на те, що управитель майже відкрито тринькає гроші Прилуцького і присилає підроблені звіти.
Арсен отримав повну свободу дій у цій справі і скористався цим сповна. Він був дико розлюченим. Управитель кричав йому у обличчя, що не збирається звітувати перед кріпаком і Арсен заледве стримався, щоб не кинутись на нього. Він розізлився вперше за довгий час, але розумів, що бійка не мине без наслідків – так, він необмежений у засобах, але все ж таки кріпак і немає права кидатись з кулаками на вільного чоловіка.
Ситуація доводила Арсена до сказу, тому він рукою подав знак слугам і ті скрутили управителя. Дивлячись на це Арсен мимоволі посміхнувся – хай він не може нічого зробити сам, але його накази виконують беззаперечно…
Арсен увійшов у кабінет і зупинився лише біля столу Прилуцького. Він хотів якнайшвидше покінчити з цією справою, тому поклав папери перед паном і мовчки чекав на питання.
– Ну? Чого мовчиш?
– Мої припущення справдились. Я все з’ясував, зібрав докази і приготував детальний звіт. Якщо пан дозволить, я б хотів відпочити після дороги.
– Це той самий управитель, якого ви називаєте своєю правою рукою?
Арсен різко оглянувся і завмер, вражений видінням – солом’яні кучері обрамляли ідеально овальне обличчя із величезними синіми очима, рожевими пухкими губками та досконалою шкірою.
– Так, це він. І мушу визнати, навчання у Відні не пішло намарно.
Арсен бачив, як змінилось її обличчя, захоплення у очах поступилось розчаруванню та холоду.
– То це козачок братика? - вона перейшла на французьку, - І як це кріпак може бути вашим повіреним?
– Ти перебільшуєш, він дуже розумний…
– О, папа́! Він недостатньо розумний, якщо Тадек відправив його додому ще до закінчення навчання.
Вона обминула Арсена і вийшла в сад, а він не міг осягнути того, що сталось.
Ядвіга…
Не стара, негарна панна, як він сподівався, а схожа на ангела красуня. Її французька була настільки досконалою, що Арсен, слухаючи переливи голосу не зразу зрозумів сенс сказаного, а коли усвідомив, її вже не було в кімнаті.
Хвиля пекучої злості отверезила і він, вклонившись, вийшов з кабінету не чекаючи дозволу. Ядвіга зовсім не змінилась всередині і він змусить її пошкодувати про сказане.

Арсен розважався. Ядвіга була надзвичайно розумною, але не розумнішою за нього і Арсен використовував кожну нагоду вказати їй на це із милою усмішкою. Якщо Ядвіга була присутньою при обговоренні справ, Арсен поводився так, наче її немає, якщо випадково зустрічався з нею у маєтку – вклонявся, дивлячись повз неї і йшов далі. Він спиною відчував її повний ненависті погляд і задоволено усміхався.
Якось Ядвіга не витримала і сказала французькою до батька, що його управляючий – грубіян. На що Арсен, не менш досконалою французькою відповів, що цілком з нею згоден. Ядвіга спаленіла і вибігла з кімнати, а Прилуцький, регочучи, махнув рукою, дозволяючи йому йти. Арсен знав, що Ядвіга не вибачить маленьке приниження перед батьком і з нетерпінням чекав сутички.
Через кілька днів Ядвіга із подругами перестріла його у парку. Він ще здалеку побачив, як мстиво примружились її очі і приготувався.
Після недовгого обговорення панни обступили його із явним наміром позбиткуватись. І в першу мить Арсен справді оторопів. Він ніколи б не подумав, що з уст родовитих, добре вихованих шляхтянок, які вважаються еталоном чистоти та скромності, можуть злітати такі непристойні, а часом навіть вульгарні фрази. Вони говорили сміючись, наче жартома і здалеку могло здатись, що вони говорять про щось миле та потішне.
Арсен зловив погляд Ядвіги. Вона стояла ледь збоку і, прикусивши кутик губи, стримувала посмішку. Якби ж вона знала, чим зобов’язаний Арсен її братику, то нізащо б не вигадала саме таку помсту. Мистецтво спокушання, відточуване роками, здавалось, в’їлось у плоть і кров, йому навіть не треба було прикидатись розгубленим чи зважувати, що відповісти.
Арсен повернув Ядвізі посмішку, а тоді усміхнувся дівчатам, ледь схиливши голову. Кожну їх фразу, навіть найнепристойнішу, він повертав у вигляді романтичної ілюзії, на кожен сміх відповідав своїм, густим та глибоким, на кожен зацікавлений погляд відповідав ще більш палким та захопленим. Вже через кілька хвилин дівчата цілковито змінились, на щоках грав рум’янець, очі блищали, а сміх став грудним та дражливим. Арсен перестав бути кріпаком, з якого хотіли познущатись. Він був чоловіком – привабливим, харизматичним та досвідченим.
Арсен подивився на Ядвігу так, наче щойно згадав про її присутність, вклонився і, пославшись на термінові справи, залишив її з подругами. Вони збуджено шепотіли за його спиною, а він спокійно йшов, тримаючи перед очима образ Ядвіги, зблідлої, із потемнілими від злості очима і міцно стиснутими губами. Вона знов програла.
Такого задоволення він не відчував давно, а шкіру поколювало від її переповненого ненавистю погляду.