Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

школі вона добре вчилася і завжди мала за поведінку найвищі оцінки. Тільки-но вийшовши зі школи, вона одразу стала на роботу і працювала до дня свого шлюбу. І робітниця з неї теж була добра. Щуплявий єврей — управитель картонажної фабрики — мало не плакав, відпускаючи її від себе. Так само й на консервні. На той час, коли ткацька фабрика закрилася, її вважали там за першорядну ткалю. І вона лишалася чесною дівчиною, хоч не була бридка чи неприваблива і зазнала й спокус, і небезпек. Хлопці їй проходу не давали. Вони бігали за нею, билися за неї, а це могло б хоч якій дівчині закрутити голову. Але вона лишалася чесною. А тоді прийшов Біллі, її велика винагорода. Вона всю себе віддала йому, їхній домівці, їхньому спільному коханню, і ось тепер вона й Біллі поринули в цей безглуздий крутіж знегод та нужди, створений людськими руками.

Ні, бог цьому не винен. Вона сама могла б створити кращий, людяніший світ. А коли це так, то бога взагалі нема. Бог не міг створити такої недоладності, і виховательки з притулку, і мати її — всі помилялись. Тож не існує й безсмертя, і мав слушність Берт, дикий, оскаженілий Берт, що звалився коло її хвіртки з чудним передсмертним криком. Людина вмирає ще задовго до смерті.

Дивлячись отак на життя, позбавлене ідеалістичного серпанку, Сексон проймалася глибоким песимізмом. Немає у всесвіті ані виправдання добра, ані справедливої винагороди — і для неї, і для мільйонів тих людей, що працюють, як робоча худоба, і вмирають так само, загодя приречені бути довіку мертві. Як і чимало мудріших мислителів перед нею, Сексон дійшла висновку, що наш світ неморальний і байдужий до людей.

Але тепер вона почувала себе ще безпорадніше, аніж тоді, коли включала бога в загальну схему світової несправедливості. Доки бог існував, була хоч маленька надія на чудо, на божественне втручання, на винагороду невимовним раюванням. Без бога світ став пасткою. Життя — це пастка. Вона й сама — коноплянка, яку спіймали хлоп’ята й посадовили у клітку. Це сталося тому, що коноплянка дурна. Але Сексон обурювалася. Душа її тріпоче й б’ється об грати фактів так само, як коноплянка в пруття своєї клітки. Ні, вона не дурна! Вона не залишиться в пастці, вона виб’ється на волю. Вихід мусить бути! Коли навіть тупаки з тупаків — вуглярі й дроворуби, як вона знала зі шкільної історії, змогли вибитися вгору, стати президентами країни й урядувати над тими розумними, що їздять автомобілями, то й вона здатна досягти своєї такої скромної винагороди — Біллі, трохи кохання її трохи щастя. Дарма, що світ неморальний, що нема бога і нема безсмертя. Хай вона ляже в чорну могилу і назавжди порине в чорну безодню, хай її кинуть у чани з розсолом, хай крають студенти її тіло на шматки, — аби лиш перед тим вона скуштувала своєї одробини щастя!

О, як вона плекала б те щастя! Як цінувала б його, берегла кожну крихту! Але де воно? Де стежка до нього? Вона не бачила її. Перед очима в неї була тільки імла Сан-Франціско й імла Окленда, де люди проламували одне одному голови, де вмирали народжені й ненароджені діти, де плакали жінки над своїми розбитими серцями.

РОЗДІЛ XVI

Тьмяне напівзабуття Сексон тривало далі. їй здавалося, що Біллі пішов від неї ще в якомусь іншому житті і що перед його поверненням почнеться нове життя. її все ще мучило безсоння. Траплялося, що цілі довгі ночі вона й на хвильку не засинала. А часом її стомлені очі сковував довгий мертвий сон, прокинувшись з якого, вона не могла піднести обважнілих повік і ворухнути занімілим тілом. Залізний обруч тиснув і тиснув її голову. Вона ледь-ледь перебивалася, грошей не мала ані цента і часто ходила цілісінький день голодна. Раз випало так, що в неї не було й ріски в роті протягом аж трьох діб. Живилася вона молюсками з надбережного мочару, маленькими устрицями, яких видирала з-поміж скель, та мушлями.

І все-таки, коли Бад Строзере ще раз запропонував їй допомогу, вона запевнила, що нічого не потребує. Одного вечора після роботи до неї зайшов Том і силоміць утиснув їй два долари. Він був страшенно стурбований. З дорогою душею він би допоміг більше, але Сара знову при надії, а страйк відбився і на їхньому підприємстві, і справи в них кепські. Вже й Том не розумів, куди йде країна. А все ж так просто! Треба було тільки дивитися на речі його очима й голосувати за тих, що й він. Тоді б з кожним велися справедливо. Христос он теж був соціаліст, сказав Том сестрі.

— Але ж Христос помер дві тисячі років тому, — зауважила Сексон.

— Ну, то й що? — відказав Том непорозуміло.

— А ти подумай, — мовила Сексон далі,— подумай, скільки чоловіків та жінок перемерло за ці дві тисячі років, а соціалізму й досі нема. Може, мине ще дві тисячі років — і все буде так само, як і тепер. Твій соціалізм нічого не дав тобі, Томе. Це мрія.

— Але ж якби… — запротестував Том.

— Якби всі вірили в нього так, як ти. Тільки біда в тому, що вони не вірять. І ти їх не переконаєш.

— Проте наші сили ростуть з кожним роком, — доводив він.

— Дві тисячі років страшенно довгий час, — незворушно промовила Сексон.

Том сумно кивнув головою і зітхнув.

— Що ж, Сексон, хай це тільки мрія, але ж чудова мрія.

— А я не хочу жодних мрій, я хочу, щоб у житті це було, зараз же! — відповіла вона.

В її уяві промайнули численні покоління дурнів, усіх цих Білів та Сексон, Вертів та Мері, Томів та Сар. І куди вони йшли? До чанів з розсолом і до могили. Мерсідіз лиха й жовчна жінка, але вона мала рацію. Дурні завжди будуть під чоботом розумних. Тільки вона, Сексон, дочка Дезі, що писала такі гарні вірші, і солдата, що гарцював на баскому коні, дочка тих дужих поколінь, що відвоювали півсвіту від первісної природи та диких індіян, — вона не дурна! То сталась якась фатальна помилка, якесь непорозуміння. Вона знайде вихід!

На Томові два долари Сексон купила мішок борошна і півмішка картоплі. Це урізноманітнило її харчування, бо устриці й мушлі вже приїлись. Так само, як італійки та португалки, Сексон ходила тепер на берег збирати тріски, тільки, щоб не ранити своїх гордощів, поверталася додому вже смерком. Одного разу, бувши на