Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

Вона випросталася на весь свій чималий зріст і мовила:

— Давно вже я думаю, любий, що треба тобі усе розказати, і всі інші мовчать, то я вирішила…

Тітонька Гестер перебила її:

— Джуліє, попереджаю тебе, ти робиш це… — вона загнулася, переводячи дух, — ти робиш це на свою власну відповідальність!

Місіс Смолл провадила далі, ніби не чуючи:

— Так от, щоб ти знав, любий: місіс Мак-Ендер бачила Айріні у Річмонд-парку — вона гуляла там із містером Босіні.

Тітонька Гестер, що теж була підвелася, тепер опустилася в своє крісло й одвернулась. Ні, Джулі аж надто вже!.. Ну навіщо було заводити цю розмову в її, тітоньки Гестер, присутності. І, затамувавши дух, вона чекала, що ж відповість на це Сомс.

Сомс почервонів — рум'янець, як завжди, спалахнув у нього між бровами; піднявши руку, він розглянув нігті, ніби вибираючи, котрий із них йому найбільш до вподоби, прикусив його злегка, а потім процідив крізь зуби:

— Місіс Мак-Ендер — змія!

І, не чекаючи відповіді, вийшов з вітальні.

Дорогою до Тімоті Сомс обміркував, як поводитиметься вдома. Він зайде до кімнати Айріні й скаже:

«Справу вирішено на мою користь, і на цьому хай буде кінець! Я не хочу кривдити Босіні; сподіваюся, ми з ним знайдемо спільну мову; ніхто не збирається його розоряти, а ми з тобою — забудьмо минуле! Ми здамо в оренду наш будинок і оселимося там, де немає цих туманів. Ми негайно переїдемо в Робін-Гіл. Я… я не хотів тебе образити! Тож потиснімо одне одному руки і…» Може, вона дозволить йому поцілувати себе, і все минеться!

Коли ж він вийшов від Тімоті, його наміри були вже зовсім не такі прості. Ревнощі й підозра, що тліли в його душі місяцями, тепер спалахнули палючим полум'ям. Раз і назавжди він покладе кінець цим витівкам; він не дозволить їй ганьбити свого імені! Коли вона не може чи не хоче любити його, як належить їй з обов'язку, а йому по праву, то хай не крутить роману з кимось іншим! Він їй цього не подарує, він погрозить їй розлученням! Вона зразу схаменеться, бо ніколи не зважиться на розлучення. А що… а що, коли зважиться? Він похолов: така можливість досі не спадала йому на думку.

Що, коли вона зважиться? Що, коли відверто йому признається? В якому він тоді буде становищі? Тоді йому доведеться порушити справу про розлучення!

Розлучення! Це слово паралізувало його своїм жахливим значенням; воно суперечило всім життєвим принципам, якими він досі керувався. Прямота цього слова злякала Сомса: він відчув себе в становищі капітана корабля, що підходить до борту і власними руками кидає у море найдорогоцінніший вантаж. Таке марнування свого добра здавалося йому безглуздям. Це пошкодить його професійній репутації. Йому доведеться продати будинок у Робін-Гілі, на який він витратив стільки грошей і покладав такі надії, — продати собі на збиток. А вона! Вона вже не буде йому належати, навіть формально стане йому чужа! Вона назавжди піде з його життя, і він… він ніколи вже її не побачить!

Кеб минав квартал за кварталом, а Сомс усе думав і думав про те, що ніколи вже не побачить Айріні!

А може, їй нема в чому признаватися? Атож, навіть зараз їй, мабуть, ні в чому признаватися. То чи ж розумно заходити так далеко? Чи ж розумно ставити себе у таке становище, коли йому доведеться забирати назад свої слова? Постанова суду розорить Босіні, розорена людина ладна на все, але що Босіні може вдіяти? Він може виїхати за кордон: банкрути завжди виїздять за кордон. Що можуть вони вдіяти, — якщо вони й справді будуть разом, — без грошей? Краще почекати й пересвідчитися, що з цього вийде. В разі потреби він найме детектива, щоб той за нею стежив. І знову його охопив напад ревнощів, — неначе гострий приступ зубного болю, — і він мало не застогнав. Але йому треба зважитися, виробити який-небудь план дій, перш ніж він доїде додому. Коли кеб спинився біля ганку, Сомс так ні на що й не зважився.

Він одчинив двері спітнілими руками, блідий, боячися зустріти її, прагнучи зустріти її, не знаючи, що сказати чи зробити.

Покоївка Білсон була в холі і на його запитання: «Де господиня?»— відказала, що місіс Форсайт пішла з дому опівдні, взявши валізу й саквояж.

Висмикнувши з рук у покоївки рукав свого підбитого хутром пальта, Сомс рвучко повернувся до неї:

— Що таке? — вигукнув він. — Що ви сказали? — Проте, згадавши, що не годиться виявляти свого хвилювання, він зразу додав — А що вона мені переказувала? — і жахнувся, помітивши збентежений погляд покоївки.

— Місіс Форсайт нічого не переказувала, сер.

— Нічого? Ну що ж, гаразд. Дякую. Я не буду обідати вдома.

Покоївка пішла вниз, а він, не скидаючи пальта, почав повільно переглядати візитні картки, що лежали в порцеляновій вазі на різьбленій дубовій скрині.

Містер і місіс Бергем Калчер

Місіс Септімус Смолл

Місіс Бейнз

Містер Соломон Торнуорті

Леді Белліс

Міс Гермайоні Белліс

Міс Вініфред Белліс

Міс Елла Белліс

Хто такі, з біса, ці люди? Здавалося, він позабував геть усе на світі. В його мозку крутилися, граючись у піжмурки, слова «нічого не переказувала, валіза й саквояж». Ні, не може бути, щоб вона не залишила навіть записки; і, так і не скинувши пальта, він помчав нагору, перестрибуючи через дві сходинки, наче щойно одружений чоловік, що, прийшовши додому, зразу біжить у кімнату своєї дружини.

Там усе було витончене, свіже, пахуче; все було в зразковому порядку. На широкому ліжку, застеленому шовковою ковдрою бузкового кольору, лежав мішечок для нічної сорочки, який вона сама вишила; в ногах стояли напоготові капці; а відгорнені в головах простирала ніби чекали свою господиню.

На столику лежали оправлені сріблом щітки й стояли флакони з несесера, який він їй подарував. Мабуть, покоївка щось переплутала. З яким же вона пішла саквояжем? Він хотів був подзвонити й викликати Білсон, але вчасно схаменувся, що мусить удавати, ніби йому відомо, куди поїхала Айріні, мусить сприймати її відсутність як найзвичайнішу річ і самотужки довідатись, де вона ділася.

Сомс замкнув двері і спробував обміркувати становище, але голова йому йшла обертом; і раптом з очей його бризнули сльози.

Похапцем скинувши пальто, він подивився на себе в дзеркало.

Обличчя бліде, аж сіре; Сомс налив у миску води й почав гарячково вмиватися.

Від оправлених сріблом щіток ішли слабкі пахощі шампуня, яким вона мила коси, і