Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Гекльберрі Фінна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

228
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 94
Перейти на сторінку:
ваш негр несповна розуму. Кажу сестрі Демрел: «А що я вам казала, сестро Демрел? Він же несповна розуму — так і сказала, цими самими словами: ви всі мене чули, — він несповна розуму, це з усього видно. Узяти хоча б те жорно, — і спробуйте мене переконати, що це не так! Щоб людина при своєму розумі оце таке робила? Шкрябала різні дурниці на жорні? З чого б то? — кажу. — Тут такий-то розірвав своє серце, а тут такий-то мучився тридцять сім років і так далі, позашлюбний син якогось Людовіка… забула, як його прізвище… якась нісенітниця! Зовсім здурів!» Так із самого початку і говорила, і потім говорила, і зараз кажу, і завжди буду казати: цей негр таки божевільний, чистий Навуходоносор, кажу…

— А драбина з ганчір’я, сестро Гочкіс! — перебила стара Демрел. — Нащо вона йому знадобилась, хтось мені може сказати?

— Ось це саме я і говорила щойно сестрі Оттербек, вона може підтвердити. «А мотузяна драбинка?» — запитує вона. А я кажу: «Так отож, нащо вона йому?» — кажу. А сестра Оттербек і каже…

— Але цікаво все ж таки, як це жорно туди потрапило? І хто прокопав цю дірку? І хто…

— Ось саме це я і кажу, брате Пенрод! Я щойно от що говорила… передайте-но мені блюдечко з патокою… щойно от що я говорила сестрі Данлеп, от буквально хвилинку тому! «Як же він примудрився затягнути туди жорно?» — кажу. А вона мені: «І без жодної допомоги, зауважте, ніхто ж не допомагав!» А я їй: «Та що ви, без допомоги тут не впоратись, — кажу, — тут явно хтось допомагав, та ще й не один. Цьому негру чоловік зо двадцять допомагали, — кажу. — Та якби я могла, я б тут усіх негрів відшмагала б, усіх до єдиного, й дізналася б, хто це зробив, — кажу. — Та мало того…»

— Ви кажете — чоловік зо двадцять! Та тут і сорок не впоралися б. Ви тільки подивіться: і пилка з ножа зроблена, і різні штуковини, а скільки ж із цим усім мороки! Щоб такою пилкою ніжку ліжка відпиляти — це десятьом треба цілий тиждень возитись. А негра на ліжку бачили? Із соломи зроблений. А чи бачили ви…

— І не кажіть, брате Хайтауер! Я ось щойно це саме казала брату Фелпсу. Він каже: «Ну, що ви про це думаєте, сестро Гочкіс? Про що саме?» — кажу. «Про цю ніжку: невже її можна було перепиляти?» — відповідає. «Що думаю? Не могла ж вона сама відвалитись, — кажу, — значить, хтось її таки перепиляв. Ось така моя думка, а там думайте, що собі захочете, — кажу, — а тільки хто думає інакше, то нехай собі думає, ось і все». Кажу сестрі Данлеп: «Ось так…»

— Та цих негрів тут, певно, цілий будинок зібрався, і не менш як місяць їм треба було ночами працювати, щоб усе це зробити, сестро Фелпс. От взяти, наприклад, цю сорочку — вся покрита таємними африканськими письменами, і все до останнього значка кров’ю намальовано! Певно, ціла банда тут заправляла, та ще й стільки часу! Я б дав цілий долар, або навіть два, аби тільки мені все це розібрали та прочитали; а тих негрів, які це писали, відшмагав би, як годиться…

— Ви кажете — йому допомагали, брате Марплз! Ще б не допомагали! Якби ви у нас пожили в цей час, самі побачили б. А скільки всього вони в нас поцупили, — ну чисто все тягнули, що тільки під руку підвернеться! І зауважте — ми весь час жили тут. Цю сорочку поцупили просто із мотузки. А простирадло, з якого в них зроблена драбинка, вони крали вже й не пригадаю скільки разів! А борошно, свічки, а свічники, а стару сковорідку — хіба ж я тепер все пригадаю? А моя нова ситцева сукня! Ми ж бо із Сайласом, Томом і Сідом день і ніч за ними стежили, я вам уже казала, але так нічого і не вистежили. В останню мить — хто б міг подумати! — втекли у нас під носом, обдурили нас, і не лише нас, а ще й цілу банду з індіанської території, і втекли собі з цим самим негром, — а за ними ж по п’ятах гналися шістнадцять чоловіків та двадцять два собаки! Хіба якісь чорти могли так спритно впоратись, та й то навряд. По-моєму, це й були чорти; ви ж знаєте наших собак — дуже хороші собаки, кращих ні в кого немає, — то вони навіть слід не змогли взяти жодного разу! От і поясніть мені хто-не-будь, у чому тут справа, якщо зможете!

— Так, це, знаєте…

— Боже мій, я ніколи б…

— Господи, помилуй, не хотів би я…

— Домашні злодії, та ще й…

— Я б у такому будинку побоялася жити, хай Бог милує!

— Побоялися б жити! Я й сама боялась — і заснути, і прокидатись боялась, і сісти, і лягти, сестро Ріджвей! Як вони тільки не вкрали… Можете собі уявити, як мене тіпало від страху вчора, коли вже діло пішло до півночі! Ось вам Бог свідок, я вже почала боятися, щоб вони дітей не покрали. Ось до чого дожилась, останній розум розгубила! Зараз, удень, все це здається дурницею, а тоді думаю: як це мої бідолашні Том із Сідом сплять там нагорі одні в кімнаті? І, Господь свідок, так розхвилювалася, що потихеньку піднялась нагору і замкнула їх на ключ! Отак взяла і замкнула. І кожен на моєму місці замкнув би. Бо, знаєте, коли так боїшся — чим далі, тим гірше, стає тільки страшніше, в голові все плутається, — ось і робиш всілякі дурниці! Думаєш: от якби я була хлопчиком і залишалась одна в кімнаті, а двері не замкнені…

Тітонька Саллі замовкла і нібито задумалась, а тоді повільно повернулася в мій бік і подивилась на мене; в цьому місці я підвівся і вийшов прогулятися. Кажу собі: «Я, мабуть, краще зможу пояснити, чому сьогодні вранці нас не виявилося в кімнаті, якщо кудись відійду і подумаю, як викрутитись». Так і зробив. Але далеко не відходив, бо, думаю, ще пошле когось за мною. Згодом, коли гості вже розійшлися, я до неї підійшов і розказав, що нас із Сідом розбудили стрілянина та шум; нам захотілося подивитись, що сталось, а двері були замкнені, отож ми спустилися громовідводом, обидва трохи забились і більше ніколи так не будемо робити. Ну, а далі я їй розказав усе те, що розповідав дядьку Сайласу, і вона сказала,

1 ... 88 89 90 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна"