Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Львiвська гастроль Джимі Хендрікса 📚 - Українською

Читати книгу - "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 95
Перейти на сторінку:
нього ніколи не були зависокі, він умів відкладати гроші на чорний день, і цей чорний день виявлявся довгим і білим. Щоправда, ця зима, що ось настає, могла виявитися дорожчою. Адже вони будуть удвох, а отже, і грошей потрібно буде вдвічі більше. Ні, втричі більше! Адже жінки зазвичай витрачають гроші охочіше, навіть із задоволенням.

І Тарас замислився про Дарку. Від неї він жодного доброго слова про гроші ніколи не чув. Але це було пов'язано з її алергією. А тепер? Тепер, коли вона за його випадковою допомогою вилікувалася від цієї дивної недуги? Може, тепер її ставлення до грошей покращає?!

Тарас занервувався, підраховуючи свої фінансові запаси.

У кишені піджака задзвонив мобільник. Він витягнув його, глянув на монітор. Дзвонила Оксана.

– Привіт! – сказав він.

– Привіт, – із телефону донісся її шепіт. – Я у тебе за спиною. Не обертайся! Все гаразд! Смачного!

– Я ще нічого не замовив, – сказав Тарас, не відразу помітивши, що вона вже дала відбій.

– Ну ти й сховався! – біля столика з'явилася Дарка. На її обличчі – радісна усмішка, на щоках – рум'янці, на руках – атласні зелені рукавички.

Тарас підхопився, обережно поцілував її в щічку. Допоміг зняти дуту зелену куртку на гусячому пуху. Погляд його завмер на рукавичках, але Дарка, сівши за стіл, швидко їх зняла й заховала в кишеню куртки.

– Як у тебе? – запитала.

– Добре, – відповів Тарас, але голос його прозвучав дещо невпевнено.

Біля столу дуже вчасно з'явилась офіціантка.

– Ви вже вирішили? – запитала вона.

– Одну хвилиночку! – попросив Тарас і, розкривши меню, поклав його на стіл між собою й Даркою.

– Я рибу хочу! – заявила Дарка.

– У нас свіжий короп, дуже рекомендую! – діловито, голосом, який вселяє довіру, повідомила офіціантка.

Якби вона була молодою та гарненькою, Тарас би їй не повірив, але цій офіціантці було за сорок і її приємне, серйозне обличчя немов підкреслювало, що вона за свої слова відповідає.

Дарка кивнула.

– Два коропи, – сказав Тарас.

Вони ще замовили по салату і по склянці апельсинового фрешу.

Офіціантка пішла. Провівши її поглядом, Тарас подумав, що настав відповідний момент для важливої розмови.

– Дарочко! – обернувся він до своєї коханої. – Я тебе люблю!

– Це я знаю, – задоволеним голоском мовила Дарка.

– Ні, не знаєш! – заперечливо хитнув головою Тарас. – Я тебе так люблю, що хочу, аби ти стала моєю дружиною!

У Дарки від несподіванки розкрився ротик.

– Ти добре подумав? – запитала вона після паузи. На її обличчі більше не було усмішки.

– Так, – Тарас кивнув. – Дуже добре!

Дарка зітхнула.

– Я не знаю, – прошепотіла вона. – У мене така робота… Ми вночі не зможемо бути разом… Тобі не сподобається…

Тарасу здалося, що у Дарки в очах блиснули сльози.

– Ти що, – зашепотів він, нахилившись до неї і обійнявши за плечі. – Ти що! Треба тільки вірити, що все буде добре! Та й навіщо тобі ця робота? Сидіти самій у нічній обмінці?!

– А що я ще можу робити? – запитала невпевнено Дарка. – Сидіти вдень у денній?!

– Ні, у мене для тебе є зовсім інша ідея!

– Яка? – Дарка подивилася на Тараса тужливим поглядом. – Скажи!

У пам'яті Тараса несподівано промайнув образ Єжи Астровського, що стояв перед ним навколішки. Він навіть не зрозумів, чому Єжи раптом з'явився в його думках саме у цей момент.

– Скажу, – пообіцяв Тарас. – Тільки ти спочатку відповіси, що згодна бути моєю дружиною!

Дарка мовчала. Вона опустила погляд і мала вигляд абсолютно розгубленої та збитої з пантелику.

– Ну хочеш, я стану перед тобою тут на коліна й голосно тебе попрошу?

– Не треба! Ти що? – злякалася вона. – Тут же повно людей!

Тарас озирнувся й упевнився, що і в їхній залі тепер не залишилося жодного вільного столика. До Оксани, яка сиділа за його спиною, його погляд не дотягнувся.

– Виходь за мене заміж! – повторив Тарас пошепки, тільки тепер його шепіт звучав твердіше і наполегливіше.

«Вона ж не сказала „Ні!"» – подумав Тарас, уважно дивлячись в обличчя Дарці.

Минуло кілька хвилин її безруху й зітхань, і Дарка кивнула.

Тарас од радості випадково вкусив власну губу. Він підвівся, обійняв Дарку і знову поцілував у щічку. Спробував поцілувати в губи, але вона відвела його обличчя ніжним дотиком долоні.

– Тут люди, – зашепотіла вона.

Він сів на місце.

Офіціантка принесла замовлення. Дарка і Тарас узялися за рибу. Короп танув на губах, хоча нижня, вкушена губа Тараса трішки щеміла. Особливо після чергового ковтка апельсинового фрешу.

– Смачно? – запитав він.

– Так, – Дарка кивнула.

– Дарочко, а коли ми можемо понести заяву?

– До ЗАГСу? – перепитала вона. – Давай навесні, у квітні!

– Ти що! – Тарас навіть здригнувся, почувши сказане. – Ходімо завтра! Чи у п'ятницю! Але четвер кращий! Ходімо завтра!

– Ти так поспішаєш! – здивувалася Дарка. – Зазвичай так поспішають заміж вагітні, – вона знову всміхнулася.

– Я – вагітний, – Тарас теж усміхнувся. – Вагітний тобою.

Дарка розсміялася неголосно, але дзвінко. За сусіднім столиком озирнулися.

– Треба татові сказати, – мовила Дарка. – А раптом він проти?

– Він не проти, я йому вже сказав, – збрехав Тарас. – У мене навіть свідки для одруження є! Ну, принаймні, свідчиця!

– І хто це? – грайливо запитала Дарка. – Одна із твоїх колишніх?

– Ні, що ти! Оксана, моя давня подруга.

– Ти мене хоч заздалегідь із нею познайомиш?

– Обов'язково! – випалив Тарас. – Можу просто зараз!

– Зараз?

Тарас озирнувся назад і побачив Оксану, що сиділа за столиком у гордій самотності. Обличчя Оксани виражало переляк і нерозуміння.

– Ходімо, підсядемо до неї, – прошепотів Дарці Тарас. – Бери свою тарілку, а решту я сам перенесу!

І вони зі своєю рибою пересіли за стіл до настрашеної Оксани.

– Оксано! Це моя наречена, – заявив він, показуючи поглядом на Дарку, що сіла за стіл, теж перелякану і зблідлу. – Познайомтесь, а я тим часом решту перенесу.

Але доки він переносив салати, соки та прибори, Оксана й Дарка сиділи та мовчки дивились одна на одну.

– Ви що? – здивувався Тарас, нарешті всівшись поруч. – Оксано, це Дарка, Дарочко, це Оксана! – Він супроводжував представлення дам елегантними жестами.

– Дуже приємно, – видихнула Дарка. – А ви що, знали, що будете свідчицею, до того, як він мені освідчився?

– Але він же уже освідчився вам? – обережно поцікавилась Оксана.

– Щойно.

– І ви… ви погодилися?

– Погодилась, – видихнула Дарка.

– Ну, слава Богу, – зраділа Оксана, й на її круглому личку з'явилася сліпуча усмішка. – А то я вже злякалася! Думаю, чого це ви до мене пересідаєте? Посварилися, чи що?! Вам так пощастило, Дарочко. Точніше, це йому пощастило, – Оксана кинула боязкий погляд на Тараса. – Він такий недотепа, непрактичний! їсть погано і нерегулярно! За ним

1 ... 88 89 90 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львiвська гастроль Джимі Хендрікса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса"