Читати книгу - "Том 11"

Ольга кланяється Вам, дякує за привіт, а приїхати тепер не може, бо вмовилася рушати з Яворова з О. Оку-н[евською], до Львова вступить на поворіт.

Якщо я не приїду сама, то пришлю довшу епістолію. Поклін пані Франковій і малим.

З поважанням Л. У.

170. ДО М. J. ПАВЛИКА

18 вересня 1901 р. Чернівці 18.ІХ 1901. Чернівці

Шановний друже!

Посилаю Вам те, що здобула від Буч[инського] і Отецького], і той і другий обіцяють пошукати потім ще, чи не

знайдуть більше, але обоє сумніваються, аби знайшли,— я теж сумніваюсь. Ст[оцышй] казав, що напевне знає, що в паперах Купч[анка] жадних таких матеріалів иема; листів Ваших, запевняє, не отримав і про справу з Ма-л[ицькою] нічого не чув.

З листа Вашого бачу, що ліпше мені до Києва поспі-пґати, а не до Львова. Справою займусь ретельно. Постараюсь написати Вам довшого листа ще сьогодні (завтра виїжджаю), а як не вспію (маю ще багато всяких справ), то вже з Києва. Думаю, що нам ніщо не завадить переписуватись і звідти,— я на сі справи маю тепер інакший погляд. Тим часом стискаю міцно Вашу руку.

Л. К.

17І. ДО І. Я. ФРАНКА

20 вересня 1901 р. Чернівці 20.ІХ 1901. Чернівці

Cher Maitre!

Таки не їду я у Львів, а се через 3 години рушаю на Україну через Новоселицю. Так обернулись деякі мої справи, що треба вже навпростець до Києва гнатись. Ще якби я певна була, що приїду та й застапу всіх, кого мені треба, то, може б, якось два дні в себе вкрала, а так, без тії певності не одважугось тратити час, кошти та й таки здоров’я (воно в мене иайгірш не любить втоми) . Жаль мені, що більш тепер пе побачу Вас і Павлика, та вже нехай до другого разу: я вже назнала шлях сей «за прірву», то, певне, їздитиму частіше.

Отже, щодо справ, які Ви були ласкаві взяти на себе, то я попрошу, чи не можна їх так врядити.

Як приїде Ганкевич, скажіть йому, що я гірко жалую

об тій хвилині, коли передала йому ті злополучні рукописи, але вже «сталося», отже, вимагаю тепер від нього, щоб він зробив відбитку окрему перекладу Дікштейна «Хто з чого жиє», надрукованого в «Волі»; нехай скаже, що коштуватиме відбитка, а гроші йому будуть вислані зараз. Я думаю, ім’я його ще так мало відоме російським «властям предержащим», що можпа гроші просто на його адресу слати. Решту перекладів (Лабріола, Енгельс, «Маніфест комуністичний]»), коли він ще не почав друкувати, то нехай і не друкує, а віддасть Вам. Ви ж, будьте ласкаві, відішліть їх Василеві Сімовичеві (Чернівці, ул. Руска, ч. 12), і більш нічого. Коли ж Гашфзвич] «паче чаянія» почав їх друкувати, то нехай назове «Видання групи українських] с о ц [і а л] - д е м о к р а т і в» і скаже, скільки коштуватиме видання їх всіх, кождого нарізно, причім, коли писати мені поштою (я вже прошу, cher Maitre, напишіть Ви мені се таки самі, а Г[ан-кевич] нехай тільки Вам на словах скаже, що треба, бо інакше не діждусь), то нехай «Хто з чого жиє» зветься відбиткою «Над морем», Лабріола — «Атта Тролем», «Маніфест» — «Раткліфом»,, Енгельса розправа — «Баладами»,— аби здавалось, що я трактую про свою власну справу з редакцією «Вісника». Пишіть просто мені: Киев, Мариинско-Благовещенская, 97. Як вишлете переклад Сімовичеві, то напишіть: «Ваші вірші віддав ред [акції] «Буковини».

Щодо справи каталога українських книжок (що говорив з Вами Квітка), то як він буде у Вас в рукописі готовий, пришліть мені, а я, зробивши додатки, знов пришлю Вам (або все, або самі додатки), видавайте сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в те не мішаємось, бо на Укр[аїні] і так пустимо якось.

Простіть за хватаний лист, страшно спішуся. П[ан] Квітка щиро вітає Вас, він теж сьогодні їде на Укр[аїну].

Здоровлю Вас, і родину, і знайомих.

Стискаю Вашу руку.

Леся Українка

P. S. Уваги з пов[оду] Ваших статей у «Віснику» пришлю з України.

172. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

20, 24 вересня 1901 р. Київ По дорозі від границі до Києва.

7.1Х 1901

Лілея моя лілейная!

Ти, певне, зараз скажеш «ет!», отримавши сього листа і побачивши, що се я вже додому вертаю, а досі тобі нічого не написала з поводу твого проекту подорожі до Італії. Але діло в тім, що твого заказного листа я отримала тільки в день виїзду з Чернівець, бо Жаб’є справді «остатня пошта в Європі», як жартує папа, і там з реком[ендо-ваними] листами велика морока: на них перше «повістку» приносять, як на посилки! Отже, й мені принесли повістку перед самісіньким виїздом з Буркута, коли вже мені коні готові стояли, я «довірила отримати» одній пані з Жабйого, а вона отримати забула, я їй нагадала з Чернігівець], а вона отримала і переслала мені ая^ тоді, коли я вже й речі впакувала, щоб їхати з Чернівець. Про Італію вже трудно було починать думати, бо поки б та вся переписка та «обсуя^дения» велись, то мені не було б де за границею той час пересидіти, бо Ольга рівночасно зо мною виїхала з Черн[івець], тільки в інший бік — до Відня — на цілий місяць; в горах вже холодно, навіть сніг почав було перепадати на високих полонинах, а хоч, може, тепер і знов потепліло трошки, то все одно вже «сезон» скінчений, кургауз в Буркуті закритий і всі чисто гості роз’їхались (я і п. Квітка були остатні, що виїхали); монялась я в дорозі на поворіт «елико возможно» в одного попа-радикала в Довгім Полі над Черемошем (ще в горах, але багато нижче від Буркута), сиділа в гостях 10 днів, а далі вже ж ніяково було б сидіти, бо плати він з мене не брав, вважаючи мене за певну форму посереднього патріотичного податку (ти не повіриш, як мене всерйоз брали на Буковині — три вечори в мою честь дали— страх сказати, чистий сміх!). Ще сиділа у Вижниці три дні, розтрясшись трохи через гірську дорогу; та вже довше там сидіти не могла, бо хтіла бачити ще Ольгу до її