Читати книгу - "Відродження Нації"

І коли почався наступ закликаних Ц. Радою німецьких військ на Україну, ці українці орґанізовували в тилу большевиків повстанські відділи й дуже шкодили совітській владі. І то робив не тільки антісоціалістичний елемент, але й той елемент, який уже хитався до приходу большевиків, який належав до революційних верств українства. Так, наприклад, на Катеринославщині головними орґанізаторами й складовими силами повстанського вільного козацтва були українці робітники катеринославських заводів, головним чином соціальдемократи тої течії, яка найбільше в цій партії мала нахилу до большевизму.

Отже в результаті такої націоналістичної й імперіалістичної політики большевиків явилось те, що українські національні елементи, соціально-прихильні до них, одхитнулись; що елементи, які вагались, сумнівались у вірности своїх соціальних позіцій, тепер на них утвердились у противний до большевиків бік; що елементи, які ставились вороже до соціальних цілей большевиків, а цю ворожість прикривали й виправдували недовіррям до большевиків у національному питанню, тепер торжествували: а бачите, хіба ми не мали рації, борячись з ними? а бачите, хіба їм о соціалізм на Україні ходило? Хіба це соціалісти? Це — такі самі імперіалісти й насильники нашої нації, як і монархісти, як чорносотенці.

І виникає питання: чи корисно все це для справи соціальної революції? І далі: чи може справжній соціаліст дивитись на національне питання тільки як на питання тактики? Чи можна в цій сфері обмежуватись тільки прінціпіальними, хоча би найліберальнішими резолюціями? Чи не є національне питання питанням соціальним, питанням великої ваги, в якому справжньому соціалістові треба бути не тільки холодно, сухо безстороннім, але й активним, гарячим, рішучим чинником, навіть тоді, коли ця активність зачіпає власне чуття соціаліста, несправедливе чуття члена пануючої нації?

РОЗДІЛ XIV. ЗАКЛИКАННЯ НІМЦІВ

1. Мировий договір з Почвірним Союзом.

Проголошенням самостійности України український Уряд улекшував і собі й почвірному союзові справу довершення мирового договору. Будучи самостійною, ні від кого незалежною, суверенною, Україна мала повне право вступати в усякі міжнародні зносини.

Під час підписування миру майже вся Україна була під владою большевиків а також столиця української держави. Український Уряд Центральної Ради не мав уже ніяких сил і ніякого значіння в краю.[13]

Але почвірний союз, не зважаючи на це, зробив поважний, урочистий вигляд і провадив справу так, ніби мав діло з самим могутнім і поважаним урядом. Не звертаючи ніякої уваги на те, що большевики присилали своїх делеґатів від українського совітського Уряду, доводячи, що величезна частина теріторії України є під цим Урядом, німці трактували Уряд Центральної Ради яко єдиний правомочний, законний і дійсний Уряд української держави.

Розуміється, це робилося, як сказано вже, не ради прекрасних очей молодої хуторяночки, а ради її хліба, цукру, вугілля й тому подібних прекрасних річей. Від хуторянки вони могли дістати всього цього далеко більше й вигідніше, ніж від пришелепуватих большевиків, які заключали мілітарний мир і в той же час оповіщали їм соціальну війну.

Та грали ролю в цьому й инчі, вищенаведені міркування. Крім того, Рада Народніх Комісарів, стараючись виговорити собі кращі умови миру, затягала мирові переговори. Україна ж готова була підписати зараз же, увільнити велику частину всього східного фронту й очинити кордони до своєї багатої країни.

А що до того, що більша чи меньча частина сеї країни була під владою якогось инчого Уряду, німці тим дуже не журились, — вони могли зробити так, щоб там була влада того уряду, який був їм до вподоби й до користи.

І от 9 лютого 1918 року в Берестю було підписано мировий договір Української Народньої Республіки з почвірним союзом Центральних держав, Ґерманією, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною.

Головні його точки такі:

„І. Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія й Туреччина з одного боку й Українська Народня Республіка з другого боку заявляють, що воєнний стан між ними скінчився. Заключаючі договір сторони ухвалили надалі жити між собою в мирі й приязні.

II. 1) Між Австро-Угорщиною з одного боку й Українською Народньою Республікою з другого боку, як далеко сі держави межують між собою, лишаються ті межі, які були перед війною між Австро-Угорщиною й Росією. 2) Дальшу границю зазначить мішана комісія, беручи під увагу етноґрафічні відносини й жадання населення. 3) На випадок, коли б Українська Народня Республіка мусіла мати спільну межу з якоюсь иншою з держав почвірного союзу, застерігається особливі умовини.

ІІІ. Опущення окупованих теренів почнеться негайно ж по ратіфікації мирового договору. Спосіб переведення опущення та передання опущених країв означать уповновласнені заінтересованих сторін.

IV. Діпломатичні й консулярні відносини між сторонами, що заключають договір, відновляться негайно по ратіфікації мирового договору. Щодо найдальше йдучого допущення консулів з обох боків застережено особливі умови.

V. Заключаючі договір сторони відмовляються обопільно від заплати коштів війни, себто від державних видатків на ведення війни, а також від покриття воєних шкід, себто шкід, завданих державам і їх горожанам на воєнних полях шляхом військових операцій, включаючи сюди всі переведені у ворожій державі реквізіції.

VI. Воєнних полонених відпуститься з обох боків до дому, оскільки вони не захочуть дістати дозволу лишитися в чужій державі, або податися до якоїсь иншої держави. Полагодження получених з сим питань відбувається шляхом окремих договорів, зазначених у VIII статі.

В дуже довгій і докладній VII статі усталено будучі господарські відносини між державами почвірного союзу й Українською Народньою Республікою на таких основах: на час до 31 липня с. р. обов'язуються сторони, що заключають договір, постачати обопільно надвишки хліборобських і промислових продуктів. Скількість товарів і їх ціни установлює комісія, яка сходиться зараз же по заключенню миру. Виміна товарів відбуватиметься почасти через державні централі або стоячі під доглядом держави, а почасти шляхом вільної торговлі. До заключення остаточного торговельного договору, а в усякім разі по заключенню загального миру обопільні торговельні зносини управильнить провізорична умова, яку можна виповісти протягом шістьох місяців від 30 червня 1919. Ся провізорична умова усталює обопільні договірні мита, які мали силу до вибуху війни в торговельнім русі між Австро-Угорщиною та Росією, також для зносин між монархією та Україною. В ній є також усі важнійші точки старого торговельного договору з Росією, оскільки вони мають відношення до України. Поза тим забезпечено вільний провіз до Азії, а особливо до Персії, який раніше замикала Росія. Нарешті дійшло до умови в справі ось чого: „В господарських зносинах між краями обох держав, охопленими митовим договором, Австро-Угорщини з одного боку й України з другого боку, не