Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів 📚 - Українською

Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

403
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів" автора Петро Михайлович Кралюк. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 143
Перейти на сторінку:

Перебуваючи з військом у Молдавії, Хмельницький пішов із Лупу на примирення, поставивши умову – видати дочку господаря Розанду (1630—1686)557 за свого сина Тимоша (1632—1653)558. Такий шлюб давав би останньому змогу (принаймні теоретично) посісти з часом на молдавський престол.

Насправді вдала політична комбінація, пов’язана з одруженням Тимоша на дочці молдавського господаря, закінчилася фіаско, а для гетьмана – ще й сімейною трагедією, втратою сина в 1653 р., який пішов із військом у Молдавію підтримати свого тестя.

В українській історіографії поширена думка, ніби походи в Молдавію, одруження його сина з Розандою Лупул були пов’язані з далекосяжними державними й династичними планами Хмельницького. Нам видається, що це перебільшення. Молдавія, де практично була відсутня династична наступність і яка знаходилася в залежності від Османської імперії, була «напівдержавою», яка за своїм статусом не дуже відрізнялася від Війська Запорізького. Турецький дослідник Галіль Іналджик, спираючись на османські джерела, писав: «…існувало декілька автономних провінцій, що відрізнялися від тих, що перебували під безпосереднім османським управлінням. Такими були сальянні та урядові, так звані гюкуметні провінції, християнські васальні князівства Молдавія, Валахія, Трансільванія, Дубровик, Грузія, Черкасія та у XVII ст. козацький гетьманат»559. Саме так, практично на одному рівні турки сприймали Молдавію та Військо Запорізьке. Контроль за цими слабкими державними утвореннями з боку турків був далеко не абсолютним. Ці території жили своїм життям, вони укладали домовленості з іншими державами, знаходячись у полі політичних інтересів Османської імперії.

Хоча в 1650 р. не було якихось серйозних сутичок між військами Речі Посполитої та козацько-татарськими військами, це, радше, виглядало як затишшя перед бурею. Грудневий сейм 1650 р. ухвалив збільшити коронне військо до 36 тис., а литовське – до 15-ти. Також у наступному році мало відбутися посполите рушення, тобто загальна шляхетська мобілізація.

У квітні 1651 р. урядові війська почали концентруватися біля Сокаля (нині районний центр Львівської області). У травні Хмельницький завершив свою мобілізацію і рушив з армією в район Збаража.

Сили обох сторін були майже рівними. Козацьке військо нараховувало близько 100 тис. чоловік. Правда, воїнів-професіоналів нараховувалося близько половини (орієнтовно 40—50 тис.). Іншу частину війська становили селяни й міщани, що не мали бойового досвіду. До козаків приєдналася татарська кіннота під керівництвом хана Іслама Гірея, котра нараховувала від 30 до 40 тис. вершників. Урядові війська складалися з приблизно рівних частин, кожна з яких становила близько 40 тис. чоловік. Це – регулярне військо, магнатські загони та посполите рушення560.

Армії зійшлися неподалік містечка Берестечка (зараз місто в складі Горохівського району Волинської області) в долині річки Стир561. Основні події битви, яка вважалася найбільшою в тогочасній Європі, відбулися наприкінці червня – на початку липня в районі сіл Пляшева та Острів (зараз це села Радивилівського району Рівненської області). Перші два дні битви, 28—29 червня, не дали ні одній, ні другій стороні якихось помітних переваг.

Перелом відбувся на третій день, 30 червня. Пополудні, коли розвіявся туман, в атаку пішла кіннота Яреми Вишневецького, до неї приєдналися інші загони короля. Постійно працювала польова артилерія. Урядовим військам вдалося потіснити козацько-татарські загони. Вони навіть почали прориватися до пагорбу, де знаходився намет хана. Одне із ядер розірвалося неподалік намету кримського правителя.

У цей час Іслам Гірей вирішив покинути поле бою, забравши з собою татарську кінноту. Йому навперейми ніби подався Хмельницький і просив його такого не робити. Натомість хан захопив Хмельницького й забрав з собою. Ці події в українській літературі однозначно трактуються як «зрада хана».

Але чи правомірне таке трактування в контексті тодішніх відносин між кримським ханом і козацьким гетьманом? Перший вважався старшим, другий же мав йому коритися. У цьому сенсі ніби немає підстав говорити про зраду.

Взагалі «зрада хана» викликає чимало запитань. Чому так учинив кримський правитель? Найбільш вірогідно виглядає версія, що Іслам Гірей злякався наступу польських військ. Навіть допустив, що Хмельницький його зраджує. Тому вирішив відступити, щоб не мати великих втрат.

Однак найбільш вірогідна версія не обов’язково є правдивою. Існує думка, ніби хан був «куплений» королем, який дав чи пообіцяв йому солідну грошову суму, аби той подався з поля бою. Але все це на рівні чуток і здогадів.

У татарських джерелах зустрічається версія, ніби Іслам Гірей покинув поле Берестецької битви, дізнавшись, що донські козаки на 12 чайках напали на кримські береги й захопили декілька турецьких торгових кораблів562.

При всій незвичності ця версія не така вже й фантастична. Справді, для Кримського ханства й Османської імперії спокій на Чорному морі важив більше, аніж бої з військами Речі Посполитої на українських теренах.

Дивно виглядає те, що хан забрав із собою Хмельницького, залишивши козацьке військо без керівника. Запідозрив гетьмана в зраді, захотів розібратися з ним? Чи, може, гетьман тут грав свою гру? Боявся, що його, у випадку поразки, знищать розлючені козаки. Таке цілком могло бути.

1 ... 88 89 90 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"