Читати книгу - "раКУРС"

У понеділок пішов на пошуки роботи й того ж дня влаштувався водієм на гуртову базу мийних засобів. Зарплатню обіцяли не дуже високу, але на перший час хоча б якась робота. Я мав два вихідні, і вони наближалися.

У суботу вранці зателефонував Антонові. Він був не в хорошому настрої та заздрив мені, що вже не на війні й живу в мирному місті. Антон шкодував, що пішов у військо до козаків, і взагалі мав пригнічений настрій і був розчарований у всьому. Я не розповів другові про Елю, бо наші стосунки зависли в повітрі, але був упевнений, що вони не закінчені.

Шльопаючи по калюжах, без парасольки під дощем я пішов у Гогольсквер. Дощ і холодний вітер розігнали людей по домівках, і лише поодинокі перехожі, змагаючись із поривами вітру за свою парасольку, підтюпцем поспішали в справах.

Я помітив Елю здалеку. Самотня постать була на нашій лавці під картатою парасолькою. Підійшов ближче й побачив дівчину. Вона сиділа зігнувшись, підмостивши під себе пакет, опустивши низько над собою парасольку. Я сів поруч на мокру лавку.

— Так, я був у Луганську з бойовиками, — промовив я. — Я розповім про це тобі сам пізніше.

— А я в цей час збирала про них дані й передавала українській розвідці, — сказала вона.

— А до цього я був у козацькому війську в Первомайці. І про це можу все розказати.

— А я воювала в батальйоні «Айдар». Можу багато чого розповісти. Хочеш?

— Не зараз. Потім. У мене була дівчина, яку я щиро кохав. Її розстріляли козаки за те, що не погодилася з ними працювати.

— У мене були два чоловіки, яких я кохала. Від кожного з них народила дитину, проте залишилася матір’ю-одиначкою. Я розповім тобі згодом.

Еля піднесла парасольку так, щоб прикрити мою голову. Дощові потоки стікали з неї мені за пазуху, але було не до того.

— Я покинув усе й поїхав у Росію, там працював і мав час на роздуми, — продовжив я. — Там зрозумів, як помилявся. Потім повернувся за програмою СБУ «Повертайся додому», суд мене звільнив від кримінальної відповідальності.

— У мене нещодавно померла мама. Щойно я дізналася, що бойовики в Луганську розстріляли мого друга дитинства Сашка.

— Мій друг дитинства Юрко також загинув. Його розстріляли росіяни, — сказав я. — Я не бачив свого батька багато років, а зараз хочу його знайти й порозумітися з ним.

— Сестрі волонтери зібрали потрібні кошти на операцію. Наш батько залишився в окупованому Луганську й не хоче звідти виїжджати. А я підписала контракт із ЗСУ.

— А я влаштувався на роботу водієм. Моя мама живе в Первомайці.

Дощ усе лив і лив, ніби вирішив вилити всі запаси води на нас.

— Люди ходять різними шляхами, — сказав я після паузи. — Іноді вони збиваються з правильного шляху, випадково потрапляють на не свій, хибний шлях, блукають стежками, але врешті-решт бачать попереду світло і йдуть на нього, щоб одного разу потрапити на свою широку дорогу, і знаходять свою половинку, щоб іти разом і вже ніколи не збитися з курсу. Я помилявся, як усі люди. І не важливо, ким я був, важливо, ким є зараз.

— Пам’ятаєш, ти мені розповідав притчу про щастя? Там люди вели рахунок щасливим митям свого життя, записували їх у записничок, щоб потім підрахувати час, коли вони були по-справжньому щасливими? — сказала Еля. — Мені здається, що я можу зараз розгорнути свій записничок і почати відлік свого щастя.

Еля повернула голову до мене, і наші погляди зустрілися. Моє серце наповнилося ніжним щемом, коли я побачив її щасливі, хоча й трішки сумні очі.

— Я також починаю відлік свого щастя, — промовив я розчулено й торкнувся губами її повік. — Справжнього щастя. Поруч із тобою.

Липень 2017 року

Деннороджені — народжені в один день того ж місяця та року (авт.).

Агломерація — компактне скупчення населених пунктів.

ГУР — Головне управління розвідки.