Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

301
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 215
Перейти на сторінку:
з радянських видань за кордоном, паралельно працював на НКВС. І не помилився. Журналіст доповів керівництву. На зустріч із Кузелею відправили агента.

Утім, про погляди низки науковців інституту знали не лише в НКВС, а й у гестапо. Й інститут, говорячи мовою професіоналів, був давно під ковпаком у людей Гейдріха. Після того, як доктор Геббельс категорично заборонив чіпати українську націоналістичну верхівку, вбачаючи в ній авангард майбутнього походу на схід, людям Гейдріха залишилося лише спостерігати.

Зустріч із Кузелею доручили провести раднику радянського посольства Ігуменову. Саме він і мав отримати від Кузелі секретну інформацію.

Зустріч пройшла ідеально. У кафе Кузеля передав Ігуменову крихітний пакетик з плівкою, на якій були фото секретних документів.

Але тут у справу втрутився його величність випадок, який провалив не одну шпигунську операцію. Ігуменов, на півдорозі до радянського посольства, вийшов із традиційного для берлінського громадського транспорту двоповерхового автобуса і намагався швидко перебігти дорогу. Ось воно, російське «авось»! Вхід до станції метро був зовсім поряд — на протилежному боці вулиці. Але щойно Ігуменов зробив крок з-за крила автобуса на проїжджу частину, його зачепив сірий «хорх». Ігуменов головою вдарився об бордюр і втратив свідомість. Карета «швидкої допомоги» відвезла його в найближчу клініку, яка виявилася на Блюменштрасе.

Лікар помацав пульс, підняв повіки, послухав серце.

— Мабуть, струс мозку, — сказав він медсестрі. — А може, ще щось серйозніше. Напевне зараз сказати не можна. Запишіть — пацієнта доставлено непритомним.

— Лікарю, що це? — запитала медсестра, яка дбайливо переписувала вміст кишень пацієнта, показуючи крихітний конвертик з мініатюрною плівкою.

Лікар стенув плечима. Що йому було до того, що знайшли у цієї людини? Але чоловік раптом застогнав і сказав кілька слів незнайомою мовою.

— Він — іноземець? — здивовано запитав лікар.

— Так, — відповіла лікарка, розкриваючи паспорт. — Дипломатичний паспорт. Це росіянин.

— Ого, росіянин з якимись плівками! Думаю, про всяк випадок варто повідомити гестапо. Як ви вважаєте?

Медсестра з готовністю кивнула. Звісно, вона вважала так само, як вважав лікар.

А ледь не кожен німець вважав своїм обов’язком повідомляти про ворогів Німеччини. Зі свідомості німців ще не встигла викуритися думка, що росіяни — вороги. Адже ворогами вони були багато років, а друзями — лише рік.

Гестапо функціонувало як завжди чітко. Двоє працівників районного відділку з’явилися за півгодини. У пакетику вони знайшли плівку з польовими картами України німецькою мовою і німецько-українські розмовники для окупаційних військ. Це були документи, які стовідсотково свідчили про підготовку вермахту до нападу на СРСР.

Про що ще могли свідчити розмовники з текстами на кшталт: «Руки вгору! Де голова колгоспу? Кидай зброю! Політруки і комуністи — крок уперед!»

Росіянину вкололи снодійне, і прокинувся він уже в тюремній лікарні гестапо. А в журналі прийомного покою лікарні на Блюменштрасе з’явився запис про те, що невідомий без документів помер, не приходячи до тями.


9 квітня 1940 року, 10 год. 56 хв.

Берлін, вул. Принц-Альбертштрасе, комплекс будівель гестапо


Гестапівців було двоє. Радник радянського посольства Ігуменов сидів на стільці, жорстко прикрученому до підлоги. Руки в браслетах за спинкою сидіння. На голові — пов’язка. Гестапівці були в розстібнутих сорочках. Чорні формені френчі з білим кантом і свастиками на рукавах акуратно висіли на плічках.

Один був високим і жилавим із сухим вилицюватим обличчям. Інший — товстий, з опецькуватим обличчям і поросячими очицями. Худий сказав:

— У тебе вихід один. Або працювати на нас, або смерть. Звідси ти не вийдеш. Ми затримали тебе з абсолютно секретними матеріалами. Якщо ти знаєш, що там, ми вже не маємо права тебе відпустити.

— З ким ти контактував в інституті, й хто передав тобі ці матеріали? — запитав товстун.

Ігуменов подумав: «Ось і все. Відповісти — означає віддати Кузелю гестапо».

Якщо він навіть погоджується, здає Кузелю і того заарештовують, то що б він не сказав, Кобулов йому не повірить, і завтра ж його відправлять у Москву. А там він ворог народу! Його розстріляють, дружину теж розстріляють. Доньку — красуню Марію Ігуменову, студентку філфаку МДУ — відправлять на Колиму. Що там з нею зробить табірне начальство або зеки, відомо.

— З ким контактував? — товстун нахилився до Ігуменова, і той відчув, який несвіжий подих у гестапівця.

— Я дипломат. Ви не маєте права. Я вимагаю зустрічі з радянським послом, — він намагався, щоб його голос звучав твердо. Так він міг виграти якийсь час. Хоча який у цьому сенс?

— Ми у дружніх стосунках з СРСР. І це для тебе дуже погано. Тому що, я повторюю, ти живим звідси не вийдеш. Хіба що будеш працювати на нас. Ти був необачним і потрапив під автомобіль. У лікарні зроблено запис, що ти помер, не приходячи до тями, — продовжував товстун. — Тебе вже навіть поховали в номерній могилі, як ховають безхатьків.

Ігуменов похмуро мовчав. Він — живий труп. І розумів це Ігуменов краще, ніж ці два заплічних справ майстри.

— З ким ти контактував в інституті? — запитав жилавий.

— Ти поводишся як останній кретин, — додав товстий гестапівець. — Я пояснюю тобі, що буде, якщо ти не будеш нам відповідати. Ти в гестапо. Наша мета — безпека Німеччини. Від того, будеш ти відповідати чи ні, залежить безпека всієї держави. Наших сімей і наших дітей. Його, — товстий кивнув у бік свого колеги. — І моїх. І тому ми не зупинимося ні перед чим, аби ти розв’язав свого поганого язика. Наші методи, повір, дуже негуманні. Я пояснюю тобі це, щоб ти не сподівався на дипломатичне прикриття. Його для нас не існує, і ти дуже швидко це зрозумієш.

Гестапівець випростався і витер хустинкою піт із чола.

Знову заговорив жилавий:

— Вирішуй швидше.

1 ... 88 89 90 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"