Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » В Багдаді все спокійно 📚 - Українською

Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

655
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В Багдаді все спокійно" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 103
Перейти на сторінку:
замполіта мій друг Олекса помилився. На другий день після проголошення незалежності України він вийшов з КПРС і записався навіть не в адвентисти чи свідки Ієгови, а в якусь чудернацьку українсько-африканську церкву, де хор співав і вистрибував під джаз, а піп кольору гуталіну причащав навернених бананом замість проскурки.

Олекса Сирота:


- Любов - велика сила! - ляпнув я аби щось ляпнути. - Поздоровляю. Розради вам і кохання. Я би може й зазирнув, але ж у вас там свої будуть - і з твого, і з Мілчиного боку. Нащо ж їм на весіллі лягавий замість генерала?

- Своїх, Олексо, не буде. Бо моя старенька мама і досі вважає, що я порядний швець, а моя наречена не втратила свою дівочу цноту. Ти будеш сміятись, Олексо, але коли твої запроторили мене на «хімію» за начебто спекуляцію шкіряним дефіцитом, мама повірила, що я поїхав на БАМ ремонтувати взуття комсомольцям-добровольцям.

- Чому ж - охоче вірю! Дурити старих людей гріх, але є ситуації, коли ще більший гріх казати їм правду.

- Точно! Уявляєш, що могло би бути? Мої хлопці перепились би і почали залицятися до Мілчиних подруг… жах! Навіщо моїй старенькій такий хамішуцер?

- Міліції він теж ні до чого.

- Ой, знову ти зі своїми зальотами! А стосовно кохання, то отут ти неправий. Від’їжджаємо ми, розумієш? В Ізраїль. Назавжди.

- І ти, Додік?

- А кому ж туди їхати? Жінці Брежнєва? Так її не випустять, бо у неї чоловік партійний.

- Додік, ти зі мною на цю тему не жартував, а я твоїх жартів не чув.

- А Мілку я з собою беру, як ти зрозумів. Тож треба розписатися. Не знаю, як щодо іншого, але кому там в Ізраїлі здалося моє шевське ремесло? Це у нас, у нашому дурному совку ремонтують взуття, заправляють списані стержні кулькових ручок і перуть по двадцять разів поліетиленові кульки. Там це викидають і купують нове. Бо у них немає дефіциту і є за що купувати.

- Закінчуй антирадянщину і поясни мені, темному, навіщо ти з собою Мілку тягнеш?

- А на неї вся надія! Прогодує, доки я роздивлюся. Свої курви їм там уже знудили. Та й дорого беруть. Тож на нашу новеньку клюнуть.

- Додік, ти цинік і експлуататор. І таких, як ти, у сімнадцятому році розстрілювали гарматами з «Аврори».

- Нехай! Не заперечую. Тільки не питай, чому ми їдемо.

- А що, вже цікавилися?

- Ого! Один такий в УВІРі каже: ми вас, мовляв, не можемо випустити, у вас дві судимості…

- А ти йому що?

- А я йому: про що, громадянине начальнику, мова! Ви мені візу на виїзд в один кінець оформлюєте чи членство в КПРС без кандидатського стажу?

- І після цього ти таки їдеш? Тобто, тебе випустили?

- Обійшлося. Хоча, думав - не тільки відмовлять, а й пов’яжуть. Але посоромилися. Щоправда, зажадали свідоцтво про шлюб з Мілкою, хоча вона теж єврейка. Слухай, Сирота, давай з нами! Хоча ні, з нами не вийде. І одружити тебе на єврейці ми вже не встигаємо. Нічого! Ми тобі обов’язково вишлемо запрошення, як тільки влаштуємося, а ти тим часом спокійненько знайдеш тут собі «засіб пересування». Єврейської національності.

- Стосовно женитися на єврейці, мені це вже рекомендували.

- Хто, Штірліц?

- Ні, Мюллер. Ніна Марківна Мюллер, завуч медучилища. Колишня фронтова медсестра. (див. повість «Покійник по-флотському», - авт.) Та й не до одруження мені зараз, Додіку. У мене зараз інша географія на умі. Треба такого собі корейця знайти і відловити.

- Якого корейця? Ваню-банабака з Підвальної? Розігнався! Його ще коли свої в «зоні» приговорили. Уявляєш - він зовсім совість втратив! Здав лягавим злодійський общак.

- Ні, Додіку, про Ваню-корейця, якому ти ще в четвертому класі зуб вибив, я все знаю. Це інший. Можливо, справжній кореєць. По паспорту.

- А я думав - кликуха.

- Оцього ми не знаємо. Бо він не з тутешніх. Страшний. Жалю не знає. Злодійських законів не дотримується. Нормальні мокрушники у порівнянні з ним - дітлашня нерозумна.

- Знову вашим не щастить! - погодився Додік. - Орден дадуть, коли зловиш?

- Аж два! Як у тій пісні про зека Петрова. Мені вже дали, догнали, відібрали, додали - і це ще не кінець.

- Не врубався. То ти кого більше боїшся - своїх чи корейця?

- Як кажуть - хрін від редьки.

- Розкажи про корейця, якщо можна.

- А воно тобі треба? На ньому два «калаші» висять. З повними боєкомплектами. Ти що, готовий з себе Матросова зображати? Не кажу вже про «перо». Він ним не гірше, ніж ти своїми шевськими ножами, вправляється. Одним махом горлянку до шийних хребців перетинає.

- Стривай-стривай! Мені зеки, котрі у війну з «зони» спочатку до штрафбату напросились, а потім їх назад у «зону» відтарабанили…

- Додіку, ближче до теми!

- Так от, вони казали, що на фронті саме так німцям горлянки різали, особливо у розвідці. Може,

1 ... 88 89 90 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Багдаді все спокійно"