Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

— Добре. Справа… — і, подумавши, Кінгман додав: — У Європі, здається, існує переконання, що ми, американські багачі, мріємо видати своїх доньок за європейських графів, котрі прогоріли. Це неправильно. Дурні існують скрізь, і американські дурні бажають поріднитися з європейськими, але я вважаю за краще для своєї доньки чоловіка, який би сам проклав собі шлях. Притому я у вас в несплаченому боргу: ви врятували мою доньку! — І Кінгман міцно потиснув руку Гатлінга.

Одного разу, коли молоде подружжя сиділо над географічною картою, обговорюючи план задуманої ними подорожі, задзвонив телефон, і Реджинальд, узявши слухавку, почув знайомий голос Симпкінса, який просив побачення «із вельми важливої справи». Перш ніж дати згоду, Гатлінг голосно сказав у слухавку:

— Це ви, Симпкінсе? Здрастуйте! Ви хочете нас бачити? — і поглянув запитально на дружину.

— Що ж, хай приїде, — неголосно відповіла Вівіана.

— Ми чекаємо на вас, — закінчив Реджинальд телефонну розмову.

У Симпкінса все робилося швидко — «на сто двадцять відсотків швидше, ніж у стовідсоткових американців», як говорив він.

Невдовзі Гатлінг почув шум автомобіля, що під'їхав. З'явився Симпкінс і ще біля дверей заговорив:

— Новина! Величезна новина!

— Що таке, Симпкінсе? — запитав Гатлінг. — Невже ще один з ваших злочинців виявився чесною людиною?

— Я відкрив загадку злочину капітана Фергуса Слейтона!

— У чому ця загадка?

— Поки це, гм, слідчий матеріал, що не підлягає оголошенню…

— Тоді ви не сказали нічого нового, Симпкінсе! Ще на Острові ми знали, що в Слейтона темне минуле.

— Але яке! Я прийшов запропонувати вам один проект, — можливо, просити вашої допомоги.

— Ми вас слухаємо.

— Мені треба розкрити загадку Слейтона до кінця. Як поставитеся ви до проекту ще раз відвідати Острів Загиблих Кораблів?

— Ви непоправні, Симпкінсе! — сказав Гатлінг. — Для вас світ викликає інтерес, оскільки в ньому є злочинці.

— Чого ж, дивіться на це, як на спорт. Але чому ви розсміялися?

— Ми розсміялися тому, — відповіла Вівіана, — що ваш проект ми саме обговорювали до вашого приходу.

— Їхати на Острів і розкрити загадку Слейтона? — запитав Симпкінс, здивований і зраділий.

— Не зовсім так. Нас більше цікавлять секрети іншого злочинця…

— Іншого? Невже я не знаю про нього? — зацікавився Симпкінс, — Хто ж цей злочинець?

— Саргасове море, — усміхаючись, відповіла Вівіана. — Хіба мало згубило воно кораблів? Відкрити таємниці цього злочинного моря, застерегти інших — ось наша мета.

— Одне слово, ми їдемо в наукову експедицію для вивчення Саргасового моря, — закінчив Гатлінг.

— Ось воно що! Але я сподіваюся, що ви не відмовитеся взяти мене з собою для того, щоб я міг за одним заходом зробити свою справу…

— Зрозуміло, Симпкінсе! Але який сенс вам їхати? Адже Слейтон убитий…

Симпкінс багатозначно ворухнув бровами.

— Слейтон мені вже не потрібен. Але тут замішані інтереси інших. На Острові мені вдалося добути деякі документи.

— Он як?

— Симпкінс не марнує часу, — самовдоволено зауважив сищик. — Але, на жаль, я захопив не всі документи. Їх треба добути, і тоді все стане зрозумілим.

— Інтереси інших? Це інша справа. Їдьмо, Симпкінсе!

— Коли ви відпливаєте?

— Я гадаю, через місяць…

— Хто ще з вами?

— Океанограф — професор Томсон, два його асистенти, команда та більше нікого.

— Отже, їдьмо. Мою адресу ви знаєте. — І, розкланявшися, Симпкінс поспішно вийшов, а Гатлінги знову заглибилися у вивчення карти.

— Ось дивися, — показував Реджинальд на карту, — ця пряма лінія, проведена, як по лінійці, — шлях від Нью-Йорка до Генуї. Ми підемо цим шляхом до трьохсот двадцятого градуса східної довготи і звернемо на південь, — і Гатлінг зробив позначку олівцем.

Новий відвідувач відірвав їх від роботи. Зайшов професор Томсон — відомий дослідник життя моря. Після метушливого Симпкінса Томсон вражав своїм спокоєм і навіть повільністю. Цей добродушний, схильний до повноти чоловік ніколи не поспішав; але було дивним, як багато він встигав зробити.

Гатлінги привітно зустріли Томсона.

— Вивчаєте наш шлях? — запитав він і, мимохідь кинувши, погляд на карту, сказав: — Я гадаю, нам краще відразу взяти курс південніше, на