Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

25 січня на кордоні Новгород-Сіверського намісництва процесію зустрічав генерал-губернатор Новгород-Сіверського, Чернігівського та Київського намісництв фельдмаршал Петро Олександрович Румянцев.

«Обличчя цього маститого й знаменитого героя служило виразом його душі, в ньому було видно і скритність, і гордість, ознаки справжньої гідності», — писав Сегюр.

Катерина дуже любила цього полководця і за перемогу в турецькій війні, що остаточно позбавила Московське царство від васальства Османською імперією, пропонувала Румянцеву в’їхати до Москви на колісниці через тріумфальну арку! Але він відмовився: такі почесті чинилися хіба що в Стародавньому Римі.

А ось Катерина не змогла відмовитися від цього ритуалу: спочатку в Новгород-Сіверському (через тріумфальну арку з гербами десяти козацьких полків, побудовану на її честь), а потім і в Чернігові.

— Ось бачиш, Петре Олександровичу, — докірливо, але з усмішкою мовила цариця Румянцеву, — я поступливіша і не відмовляюся від твоїх почестей.

— Ну що ти, матінко, — відповідав Румянцев. — Моя справа — воювати, а твоя — приймати почесті.

До Чернігова Катерина в’їжджала близько шостої години вечора. Було вже темно, але весь шлях освітлювався, як удень. Імператриці довелося проїхати через три тріумфальні арки, прикрашені палаючими плошками і квітами, і тріумфальні ворота, перш ніж вона потрапила до найстарішої частини міста — пагорбу на високому березі Десни, де розташовувалися фортеця і дитинець. Чернігівська фортеця складалася з кількох ліній укріплень, а потужні фортифікації були добре оснащені.

Дзвіниці Спасо-Преображенського, Борисоглібського соборів і Колегіуму підсвічувалися плошками, полум’я яких коливалося в такт дзвонам. Артилерійські залпи, військовий парад та феєрверк супроводжували в’їзд Катерини в древній, але такий прекрасний Чернігів.

Виправка військових була на висоті, навіть фельдмаршал Румянцев, що знався на цій справі, залишився задоволений.

— Що ж, дорогий Петре Олександровичу, я, мабуть, затримаюся в Чернігові на кілька днів, — оголосила Катерина.

Румянцев, звичайно ж, чекав цього, більше того, готувався до зустрічі найсерйознішим чином.

Задовго до приїзду було видано наказ, який проголошував:

«На станціях, де обіди і нічліги призначені, а тим більше перебування, потрібна і дичина, і жива риба. Серед дичини — лосі, кабани, кози і зайці, а з птахів — дрохви, глухі і польові тетерева, рябчики і куріпки. Для цього потрібно визначеним до стрільби та полювання людям потрібну кількість пороху і свинцю або на купівлю всього необхідне число грошей видати.

Крім цього, на кожну поштову станцію треба надіслати по 3 рогатих худоби, 3 телят, 10 баранів, 15 курей, 15 гусей, 2 пуди борошна, 2 відра вершків, 500 штук яєць, 6 окостів, барило оселедців, 50 лимонів, самовари, чайники, обробні дошки і столові прибори…»

Як і годиться в таких випадках, предводитель дворянства Новгород-Сіверського намісництва Афанасій Лобисевич тут же зробив розцінку усіх призначених продуктів: «На кожному таборі належало заготовити їстівних припасів усього на суму 180 руб. 95 коп.: волів 3 — 25 руб., телят 3–3 руб. 50 коп., баранів 10 — 7 руб., птиці: курей 15 — 1 руб. 50 коп., гусей 15 — 3 руб., качок 15 — 2 руб. 50 коп., індичок 15 — 3 руб. 75 коп., дикої птиці — на 5 руб., сиру голландського — на 2 руб., масла коров'ячого пуд — 8 руб. 20 коп., вершків 2 відра — 5 руб., яєць 500 — 5 руб., чаю фунт — 4 руб., кави півпуда — 6 руб. 50 коп., цукру 2 пуди — 22 руб., вина білого 3 відра — 12 руб., вина червоного 3 відра — 12 руб., горілки французької 2 відра — 14 руб., солодкої горілки 5 штофів — 15 руб., міцної горілки 5 штофів — 8 руб., англійського пива 4 дюжини — 24 руб., оселедців барило — 5 руб. і масла прованського 1/2 дюжини — 3 руб.».

Через два дні царський кортеж під пальбу рушниць і дзвони покинув Чернігів. Попереду був Київ.

У той час Київ не був цільним містом і складався із трьох розрізнених частин: Подолу, Старого Києва і Печерська. А Хрещатиком іменувалася місцевість уздовж Дніпра, де Володимир Великий хрестив киян. Тим не менш, древній Київ відрізнявся своєю величчю, красою та гостинністю жителів.

Усі кияни (і вельможні, і бідні) перебували в хвилюючому очікуванні приїзду численних гостей з Європи.

Станіслав і Жозефіна Потоцькі з двома старшими дітьми приїхали до Києва в середині січня і влаштувалися в шикарному затишному двоповерховому будинку неподалік від Царського палацу.

Величезна кількість аристократії вже зібралася в Києві, не менше ще очікувалося.

Графу Станіславу було цікаво спостерігати, як тихий і спокійний Київ поступово оживав і починав вирувати.

Відразу по приїзді Жозефіна вмовила чоловіка влаштувати невеликий прийом.

Наступного дня у вітальні Потоцьких почали збиратися запрошені. Першими завітали подружжя Браницьких. Дружина графа Ксаверія Браницького Олександра була племінницею князя Потьомкіна і знала всі плітки і чутки, які надходили зі шляху прямування поїзда цариці. Приїхав і предводитель дворянства Києва граф Василь Капніст. Цей молодик (а йому ще не виповнилося і тридцяти) подавав великі надії як поет і драматург. Багато хто з присутніх читали рукописний варіант його досить сміливої «Оди на рабство», в якій автор виступав за свободу України, проти запровадження кріпацтва. Щоправда, видати її молодий чоловік поки не наважувався. Приїхав і двоюрідний брат Станіслава граф Ігнацій Потоцький разом із князем Сапєгою. Привітавшись із господарями і гостями, вони відразу усамітнилися, щось жваво обговорюючи. Трохи згодом прибув генерал-фельдмаршал Каменський, і вітальня відразу наповнилася шумом і жартами. Під’їхали й інші гості. Вечір розпочався.

Усе товариство розбилося на чотири групи. Господиня дому, вродлива і дещо гордовита графиня Жозефіна, разом з Олександрою Браницькою зібрали навколо себе майже всіх жінок, в іншій групі в центрі уваги були двоюрідні брати Потоцькі, генерала Каменського обступили військові, і нарешті, четверту групу склали київські дворяни з губернським предводителем дворянства графом Капністом на чолі.

Звичайно ж, усіх дам цікавили вісті з дороги.

— Дмитрієв-Мамонов, фаворит Катерини, зовсім розхворівся в дорозі, і все товариство змушене було зупинитися на три дні, — повідомила графиня Браницька.

— Що ж з ним трапилося, застудився? — поцікавилася графиня Жозефіна.

— Ні, його, бідненького, закачує в дорозі, — не без