Читати книгу - "Слідами вигнанця"

«Тільки як визволимо Онду, зможемо до ладу про все довідатися!» — нарешті вирішив географ.

Гама з Лією перенесли Капока до плеса. Решта хлопців пішла за ними.

— Що робити Домбові, гамба? — поспитало негреня.

— Йди з Гамою, — показав йому на стежку Павел.

— А гамба?

— Йди з усіма, кажу! — суворо повторив Балканов. — Я трохи затримаюсь…

Домбо знехотя обернувся, поволі пішов за носіями й немов розтанув у темряві. Павел заліг під кущем, тримаючи карабін напоготові, й увесь перетворився на слух. Над крайніми пальмами спалахнуло сяйво: хлопці розіклали багаття.

Цього разу Балканов вирішив не посилати забобонних тубільців визволяти Онду. Доки зійде «нічне світило», їх і дрюком з місця не зженеш. А тут треба діяти в цілковитій темряві.

Павел наслухав кілька хвилин — ніде анішелесь. Він проповз трохи й знову прислухався. Тиша й темрява щільно оповивали землю. Павел поповз швидше… Нарешті зупинивсь і відсапавсь. Повинно бути десь поряд… Ага, ось уже чути, як покректує Онда…

Щось поблизу зашаруділо. Хтось квапливо пробіг стежкою поза деревом. Тихенько луснула кимось настоптана гілочка.

Часу для вагань не залишилось. Рушниця набита й при першій загрозі вистрілить. Постріл злякає тубільців бодай на мить, і доки вони оговтаються, Павел різоне мотуззя й звільнить Онду.

Одним стрибком Павел опинився біля прив'язаного до дерева негра, шепнув йому на вухо «Тано анда!» (Свої!»), намацав рукою обличчя, витяг з рота кляп, а ножем порснув по тонких, але цупких, мов мідний дріт, стеблах якогось виткого чагарника. Хлопець зопалу дав сторчака, але швидко підвівсь.

— Гамба, тано набе! (Біла людино, яка ти добра!) — радісно прохарамаркав Онда задубілими щелепами.

— Мовчи! — засичав географ. — Бага! (Тихіше!)

Поблизу зарипіла рінь. Зовсім поруч пролунали швидкі кроки. Павел гарячково схопив Онду за руку, щоб потягти його назад, але надто пізно…

Власне, того, що сталося далі, Павел докладно не міг і пригадати. Якась тупа річ хряснула його по голові. Перед очима попливли червоні кола. Потім ноги йому підломились, і в голові запаморочилося. Наче крізь сон Павел чув якісь непевні голоси. Але не міг збагнути, звідки вони долинають, не міг розплющити очей, йому здавалося, ніби він пірнає у щось м'яке й тепле й погойдується з боку на бік, як у колисці. Десь у червоній темряві озвався голос, схожий на Ондин, але вмить розтанув у загальному гомоні.

Потім усе стихло. Павел спробував прокинутись, але не міг…

В'язниця в баобабовому дуплі. Географів одяг десь зникає. Старий у багатому вбранні. Де були носії? Біла рублена хатина. Щаслива зустріч. Старий революціонер живий!

Павел прокинувсь, неначе після пропасниці. Поволі розплющив очі. Раптом гострий біль пронизав йому потилицю. Павел зіщулився й зціпив зуби, мало щелепи не луснули. Коли ж біль трохи вгамувався, він знову блимнув — і аж сіпнувся й здивовано розглянувсь навколо. Де це він?..

Якесь темне приміщення. Крізь круглу продухвинку в стінці продирається сонячний снопик, тиняючись у підлогу золотим кружалом. Але в хатині було досить темно, щоб добре роздивитись. Ось поруч лежить його похідна торба, патронташ, аптечка, брезентова куртка…

Павел тяжко зітхнув. Сонячне коло поступово меншало й, неначе сполохане людиною, потроху відступало до дверей, однак у хижці ставало немов видніше. Стіни й стеля були гладенько вистругані, але поточені шашелем. З однієї чималої дірочки в стелі сипалася жовтава тирса. Потрапляючи в сонячний промінь, порошинки тирси спалахували й оживали, схожі на мушву…

Балканов неспокійно засовавсь.

Де ж таки він опинився? В племені гаубау чи, може, в якомусь іншому? Бува, вони йшли хибною дорогою й заблукали? Але ж бо ні! Павел добре пригадував: він дотримувався дороги, зазначеної на карті. А напрямок визначав за компасом. Тоді чому ж оце опинивсь у такій дивній в'язниці?.. Що з ним скоїлося?

Географ знову спробував пригадати все від початку… Отже, зарипіла рінь під чиїмись кроками. Потім по голові йому хряснуло чимось тупим і важким. Він випустив Он-дину руку, впав на траву, й перед очима попливли червоні кола… Оце й усе. А що сталося з Ондою? й хто приніс його, Павла Балканова, в цю хижку? Ага, ще, здається, лунали чиїсь голоси та брязкіт залізяччя… Все відбулось, немов уві сні, який оце тепер потроху розвіювався.

Погляд упав на патронташ.

— А де ж моя рушниця? — вголос подумав Павел.

Озирнувся довкола — рушниці немає. Пістолет також зник.

Павел знову глянув на свої речі. Усе було ціле, тільки зброї бракувало.

«Отже, мене знезброїли! Захопили в полон! Усе зійшло нанівець! — мало не простогнав Балканов. — Що тепер зі мною буде?..»

Ту мить він раптом згадав за Домба. Що то його чекає? А Капока? Мужнього хлопця зле вдарено списом. Чи не спіткає його те саме, що й Маванду… У тропіках рани швидко запалюються й беруться гноєм. Спека, нестача води та ліків призводять до того, що й від безвинної подряпини часом може виникнути смертельний гнійник. Тубільці взагалі слабовиті, знесилені недоїданням і легко піддаються хворобам. Злидні та брак медичної допомоги призводять до вимирання багатьох тисяч людей. А ті, кого «наймають» на роботу плантатори та власники рудників, гинуть від виснаження…

Повз хатину прошелестіли чиїсь кроки. Потім ще і ще. Хтось стримано зажебонів перед входом.

Потім гомін подужчав. Та ось прибігло ще кілька чоловік, і раптом знову запала