Читати книгу - "Спомини"

вони заберуться, а опісля треба буде брати відповідальність, тим більше, що большевицька офензива йшла скорим темпом. На жаль, воно так і сталося. Всі заанґажовані в який-небудь спосіб з німцями виїжджали на Захід, а передусім всякі так звані фольксдойчери[480]. Я боявся, щоби німці не виселювали примусово нас зі Св. Юра і не забирали з собою, тим більше, що предкладали окремий поїзд на виїзд. До мене одначе ніхто не приходив і так, слава Богу, я лишився на місці. Найприкріші були останні дні, коли большевики почали обстрілювати Св. Юр. Одна куля трапила в митрополичу палату, а також і у святоюрську копулу. Вже десь місяць перед тим переїжджали через Львів православні нез’єдинені владики і священики. Кількох з них були в митрополита Андрея і в мене. Приходили до мене також і світські і опісля пращалися. Панахиду за Шевченка вони правили в Преображенській церкві, навіть хотіли правити Службу Божу в Успенській церкві, але нарід якось не сприяв цьому, і тому правив по синодальному обряду о. Хомин[481], студит, але мало хто приходив на цю Службу Божу, бо була вже горячкова атмосфера у зв’язку з близьким фронтом. Був навіть у мене владика з Лубнів[482] з пропозицією розпочати унійні переговори, але я вважав, що серед таких умовин це непорадне та й вияснював йому спірні точки. Небаром гітлєрівське правительство забрало їх до Варшави. Звідтам він писав опісля в справі пояснення інших точок, а я відсилав його до католицьких підручників, які він там, у Варшаві, мав під руками. Передусім визначався прихильністю один священик, якого син був прийнятий до Духовної семінарії. З якоїсь нагоди вони влаштували концерт Митрополитові в палаті, маючи визначних співаків між собою, тим засвідчили свою прихильність для гостинного Митрополита.

І ще одна подія заслуговує на згадку, на основі якої мені хотіли виточити третій процес чи четвертий — за зраду стану і контрреволюцію, а була це справа так званої царівни Татяни