Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Навіть наглядач, зазирнувши в отвір, що залишився од дверей, не наважився потривожити скорботну зосередженість каторжників. І тільки коли заворушилось, розпалось гроно людей, у навушниках скафандрів пролунала команда:

— По одному — виходь!

Ніхто не ворухнувся.

— Скільки разів повторювати?! — наглядач просунув у отвір і простяг уперед вмонтований у рукав скафандра пістолет. — Марш уперед по одному!

Блиснув і погас прожектор на шоломі каторжника з числом 17 на грудях. Мабуть, то був якийсь умовний знак, бо з рою людей виплив один і, відштовхнувшись від стінки, повільно посунувся вперед. Він плив боком, тримаючи праву руку ззаду, але в світі невагомості це не привернуло б нічиєї уваги. Слідом за ним вирушив другий.

За неписаним законом наглядачі ніколи не підпускали до себе каторжників надто близько: доведена до розпачу людина могла вчепитись у свого ката. Цей наглядач теж завбачливо посторонився, пропускаючи каторжника. А той, пропливаючи мимо, швидко підвів руку.

Пострілу не було чути — тільки блиснув неяскравий спалах, та каторжник, замість вилетіти в отвір, вдарився об стінку тунелю, одкинутий віддачею зброї. А наглядач раптом скорчився, схопився пластмасовою рукавицею за груди. Коли б навіть куля не пробила йому легені, він все одно загинув би, бо повітря зі швидкістю звуку ринуло з скафандра у міжпланетний простір.

Блиснув спалах ще одного пострілу — вже біля самого отвору, — і в наступну мить, підштовхнутий сильною рукою, до тунелю влетів другий приречений на смерть наглядач.

Пістолетики Тессі Торн зіграли свою роль. Початковий етап боротьби закінчився перемогою.

Проте повстання почалося раніше визначеного часу. Мало забити двох чи навіть кількох наглядачів: беззбройні, позбавлені змоги рухатись у космічному просторі каторжники могли сподіватись на порятунок після захоплення всієї бази або хоча б однієї з ракет. А їх на космодромі, на жаль, не було. Саме на них чекав повстанський комітет, щоб подати нарешті сигнал. «Нещасний випадок» показав, що далі зволікати не можна.

Ще одного наглядача, що поткнувся до тунелю, занепокоєний відсутністю своїх колег, спіткала доля його попередників. Тепер у каторжників уже були три ракетні пристрої, три радіопередавачі, три великі пістолети, не рахуючи пістолетиків Тессі Торн. І цього вистачило, щоб розпочати наступ.

Аби уникнути зайвих свідків, злочинний вибух влаштували тоді, коли більшість наглядачів та техніків відпочивали. І це було на руку каторжникам. Караульне приміщення та склад зброї і обмундирування були захоплені без жодного пострілу. Повстанці миттю перевдяглись у досконалі скафандри, і це відкрило перед ними нові можливості: тепер вони вільно пересувалися за допомогою ракетних пристроїв, могли оборонятись і наступати, тримати зв'язок по радіо.

Наступ повстанців був такий несподіваний і навальний, що приголомшені охоронці й техніки не встигали навіть хапатись за зброю, а герметичні двері кают та перегородки в коридорах глушили всі одзвуки боротьби.

За годину все скінчилося. Космодром опинився в руках комуністів, а на «Зорі Кейз-Ола» — за якихось тридцять-сорок миль від космодрому — про це ніхто нічого не знав.

Не догадувався про повстання і командир космічної бази грізний генерал Спік. Він повертався на «Зорю» з Пірейї в чудовому настрої: за успішне закінчення побудови штучного супутника йому дали орден і солідну грошову винагороду.

Можна уявити здивування і переляк генерала, коли в ракету, ледве вона пришвартувалась до космодрому, вдерлись озброєні люди, зв'язали його і потягли за собою. А кількома хвилинами пізніше генерал уже був учасником найнезвичайнішої у своїй біографії військової наради.

Грізний Спік, дізнавшись про стан речей, як чоловік розсудливий, вирішив зробити все, аби тільки врятувати собі життя. Він охоче й докладно відповідав на всі запитання тих, що годину тому були його рабами, а зараз тримали в своїх руках його долю.

Повстанців цікавило насамперед питання про те, чи можна захопити «Зорю Кейз-Ола» або хоч завдати їй непоправної шкоди.

Ні, генерал Спік такої можливості не бачить. Навіть з його ракетою захопити «Зорю Кейз-Ола» зненацька не пощастить. Досить тривожного сигналу — і ввімкнуться автомати захисту всіх секторів. Обстріляти штучний супутник з дрібнокаліберних гармат протиметеоритного захисту космодрому? Це все одно, що кидати камінці проти танка. Якщо шановні пани повстанці хочуть знати правду, то в них є тільки одна можливість: замкнути генерала Спіка в одній з кают космодрому і, скориставшись його ракетою, податись на Пірейю. Звичайно, він, генерал Спік, просив би не розголошувати цієї джентльменської угоди.

Генерал мав рацію: спроба захопити «Зорю Кейз-Ола» була заздалегідь приречена на невдачу. Повстанський комітет дав наказ готуватись до вильоту. Але перевантажена вкрай ракета не змогла б опуститись на Пірейю. Тому вирішили податись до «Зорі надії», щоб попросити притулку в Союзу Комуністичних Держав.

Як не викручувався генерал Спік, але йому таки довелось викликати «Зорю Кейз-Ола» і заявити, що з доручення Генштабу він вилітає в напрямку «Зорі надії» для виконання певного завдання. Обов'язки командира бази генерал Спік тимчасово передав шеф-інженеру, полковникові Крайну.

Отже, ракета з повстанцями та генералом Спіком — його взяли як заложника — спокійно вирушила в подорож безповітряним простором, а на «Зорі Кейз-Ола» ніхто й вусом не повів.

І тільки коли замовкла радіостанція космодрому, послані туди з «Зорі Кейз-Ола» люди дізнались, нарешті, про повстання від ув'язнених в каютах інженерів та наглядачів.

— Ви що — збожеволіли?! — інженер Проут різко відштовхнув полковника Крайна і захлопнув пластмасову кришку пульта керування ракетним захистом «Зорі Кейз-Ола».

— Геть! — Фредді Крайн вихопив пістолет, скерував його на Проута. — Я — командир бази!

Проут байдуже махнув рукою і сів на стілець біля пульта.

— Якщо ви командир бази, то не робіть дурниць! Там — люди. А ви на них — атомну бомбу?

— Там — втікачі-каторжники!

— А генерал Спік?

— Генерал, що зрадив, уже не генерал!